Історія в літературі: стрічка часу

Твори за епохами

Київська Русь (IX ст. – 1240)

• «Повість минулих літ» — Нестор (?) (бл. 1113). Історія від «початку Руської землі» до початку XII століття: заснування Києва Києм, Щеком, Хоривом і Либіддю, походи князів, помста Ольги древлянам, хрещення Русі.
• «Слово про похід Ігорів» — невідомий автор (1185–1187). Невдалий похід князя Ігоря на половців навесні 1185 року: затемнення сонця на початку походу, поразка на Каялі, полон, плач Ярославни, втеча з полону.

Імперія і кріпацтво (1764–1861)

• «Енеїда» — Іван Котляревський (1794–1798 (ч. I–III), завершено бл. 1822). «Перелицьована» «Енеїда» Вергілія: троянці на чолі з Енеєм мандрують світом, шукаючи нового місця, і поводяться, як запорожці.
• «Катерина» — Тарас Шевченко (1838, вид. 1840). Сільську дівчину покинув москаль-офіцер, з яким вона покохалася; батьки й громада відвертаються від неї з дитиною. Кохання на тлі імперського війська, що стоїть по селах.
• «Іван Підкова» — Тарас Шевченко (1839). Кобзар згадує славне козацьке минуле: отаман веде козацькі байдаки морем на Царгород. Ім'я Підкови стоїть лише в заголовку, а похід — поетичний образ: історичний Іван Підкова 1577 року став молдавським господарем і 1578-го був страчений у Львові.
• «Гайдамаки» — Тарас Шевченко (1839–1841). Коліївщина 1768 року: Максим Залізняк, Іван Гонта і наймит Ярема, який іде до гайдамаків і рятує кохану Оксану.
• «Сон («У всякого своя доля…»)» — Тарас Шевченко (1844). Ліричний герой уві сні летить над Україною, Сибіром і потрапляє до Петербурга. Біля пам'ятника Петру I він згадує, як Петро і Катерина II знищували козацьку волю.
• «Кавказ» — Тарас Шевченко (1845). Образ Прометея, якого карає орел, — і сатира на «християнську» імперію, яка несе горянам «волю» багнетами.
• «Великий льох» — Тарас Шевченко (1845). Три душі не пускають до раю: одна з повними відрами перейшла дорогу Богданові, коли він їхав до Переяслава присягати; друга напоїла коня Петра I в Батурині, коли цар повертався з-під Полтави; третя немовлям усміхнулася Катерині II на Дніпрі біля Канева.
• «Заповіт» — Тарас Шевченко (1845). Поет просить поховати його на Україні над Дніпром — і закликає народ до волі.
• «Чорна рада» — Пантелеймон Куліш (1844–1846 (перша редакція), вид. 1857). Ніжинська «чорна» рада 1663 року: Іван Брюховецький за підтримки запорожців і «черні» бере гору над Якимом Сомком. Поруч — кохання Петра Шраменка й Лесі Череванівни.

Від реформи до революції (1861–1917)

• «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — Панас Мирний (1875, вид. 1880). Історія Чіпки Варениченка з села Піски: як вільних козаків закріпачили, як скасування кріпацтва 1861 року не дало селянам ні землі, ні правди — і бунтар став розбійником.
• «Кайдашева сім'я» — Іван Нечуй-Левицький (1878, вид. 1879). Родина Омелька Кайдаша в Семигорах: сварки за межу, курку й грушу. Кріпацтво скасовано, а жити по-новому люди ще не навчилися.
• «Захар Беркут» — Іван Франко (1882, вид. 1883). Громада карпатського села Тухля на чолі з Захаром Беркутом зупиняє монгольський загін Бурунди, якого веде через гори боярин-зрадник Тугар Вовк.
• «Камінний хрест» — Василь Стефаник (вид. 1900). Іван Дідух, який усе життя обробляв неродючий горб, перед виїздом до Канади ставить на ньому камінний хрест і прощається із селом.
• «Мойсей» — Іван Франко (1905). Біблійний Мойсей сорок років веде народ до обітованої землі, але народ зневірюється в ньому.
• «Intermezzo» — Михайло Коцюбинський (1908). Утомлений письменник їде на відпочинок у село й не хоче бачити людей. Але зустріч у полі із селянином повертає його до чужого горя.
• «Бояриня» — Леся Українка (1910). Оксана, дочка козацького старшини, виходить заміж за Степана — українця, сина шляхтича, який переїхав до Москви й служить цареві. У Москві вона тужить за волею, а тим часом в Україні Руїна.

Українська революція (1917–1921)

• «Пам'яті тридцяти» — Павло Тичина (1918). Реквієм юнакам, які загинули під Крутами й були поховані на Аскольдовій могилі в Києві.

Розстріляне відродження (1921–1939)

• «Я (Романтика)» — Микола Хвильовий (1924). Голова ЧК — «чорного трибуналу комуни» — у розпал громадянської війни підписує смертні вироки і зрештою розстрілює власну матір.
• «Моя автобіографія» — Остап Вишня (1927). Гумористична розповідь про власне життя: дитинство в селі на Полтавщині, родина, школа — аж до перших років у газеті.
• «Мина Мазайло» — Микола Куліш (1928). Харківський службовець Мина Мазайло хоче змінити своє «хохлацьке» прізвище, а його син Мокій закоханий в українську мову. Суперечка про українізацію в одній родині.
• «Місто» — Валер'ян Підмогильний (1928). Сільський хлопець Степан Радченко приїздить учитися до Києва, стає письменником і підкорює місто — ціною людей, які його любили.
• «Вершники» — Юрій Яновський (1935). Громадянська війна на півдні України: брати Половці воюють у різних арміях і вбивають один одного.
• «Розцвітають кущі ясмину…» — Олена Теліга (1930-ті). Інтимний вірш про весну і кохання (у виданнях має назву «Весняне»).

Друга світова війна (1939–1945)

• «Тигролови» — Іван Багряний (1943, вид. 1944). Григорій Многогрішний тікає з ешелону, що везе в'язнів на Далекий Схід, і знаходить прихисток у родини українських переселенців у тайзі, де зустрічає Наталку.
• «Україна в огні» — Олександр Довженко (1942–1943). Родина Запорожців з українського села в роки окупації: хтось воює, хтось служить окупантам, хтось гине.
• «Любіть Україну!» — Володимир Сосюра (1944). Заклик любити Україну, її мову, природу й людей — написаний у роки війни.

Від відлиги до застою (1945–1991)

• «Лебеді материнства» — Василь Симоненко (початок 1960-х). Колискова матері, яка переходить у роздум про вибір життєвих доріг.
• «Жовтий князь» — Василь Барка (вид. 1963 (Мюнхен — Нью-Йорк)). Голодомор очима родини Катранників: обшуки, «розкуркулення», смерть дітей і батьків.
• «Собор» — Олесь Гончар (1968). Мешканці робітничого селища Зачіплянка над Дніпром захищають старовинний козацький собор, який хочуть знести.
• «Берестечко» — Ліна Костенко (кінець 1960-х, вид. 1999). Роздуми Богдана Хмельницького після поразки під Берестечком.
• «Як добре те, що смерті не боюсь я» — Василь Стус (1972, слідчий ізолятор КДБ). Вірш про вибір і готовність прийняти свій хрест.
• «Маруся Чурай» — Ліна Костенко (вид. 1979). Полтава 1658 року: судять співачку Марусю Чурай, звинувачену в отруєнні зрадливого коханого Гриця. На тлі — козацька війна і доля пісні.