Поезії Івана Франка «Чого являєшся мені у сні» та «Мойсей» — різні як за тематикою, так і за поетикою. Але недарма з величезної спадщини Івана Франка найбільшою цінністю є його художня творчість. У ній він проявив себе як майстерний митець і тонкий душевний психолог.
Збірка «Зів’яле листя»
(підзаголовок «Лірична драма»)
Третя поетична збірка І. Франка, що вийшла за життя поета двома виданнями (1896, 1911), народжена особистими і суспільними негараздами, про що свідчить підзаголовок «Лірична драма».
М. Коцюбинський назвав збірку визначним явищем лірики: «Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою почуттів і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, сирівцеві кохання і настроїв».
У поезіях збірки відкривається трагедія закоханого серця. Перед читачем — ліричний герой зі складним внутрішнім світом, цікавою життєвою історією, морем думок, переживань, мрій.
Збірка поділяється на три цикли («жмутки»), вірші в них — «зів’ялі листочки». Зів’яле листя — алегоричний образ, що символізує «завмерлеє в серці кохання».
Ліричний герой боляче переживає любов без взаємності, це породжує в його душі песимізм. Але поет не ототожнюється зі своїм ліричним героєм, поет підносить кохання на небувалу височінь, співпереживає з ним, але не поділяє його думки про самогубство.
І. Франко передає трагедію нерозділеного кохання, його беззахисність та вразливість.
Чого являєшся мені у сні?..
У творі представлена історія нерозділеного кохання. Горда дівчина не відповіла ліричному героєві взаємністю, знехтувала його почуттями. А той не може забути очі коханої, вони являються йому уві сні, і він питає, навіщо тривожать душу. Потім сам собі відповідає, що хай кохана приходить до нього, хоч у сні він зазнає щастя.
Глибину страждань передають сповнені болю запитання. Епітети, порівняння передають чарівність образу коханої, її стриманість у ставленні до ліричного героя («німі уста», «чудові очі ті ясні, сумні, немов криниці дно студене»).
Сила почуттів, пристрасть виливається у героя в пісні, і вони тривожать душу інших, знаходять у їхніх серцях відгук.
Поезію написано чотиристопним ямбом, що чергується з одностопним ямбічним рядком. Така побудова надає твору особливого ритму, напруженості.
Вірш має автобіографічні мотиви, покладений на музику (композитор — К. Данькевич), є однією з перлин світової інтимної лірики.
«Мойсей»
(1905)
Поема є одним з найкращих творів цього жанру. І. Франко сподівався, що революційна хвиля, яка піднімалася в Росії, принесе визволення й українському народові.
Для реалізації гостро актуальної суспільно-політичної проблеми Франко обрав біблійну історію про те, як старозавітний пророк Мойсей вивів єврейський народ з єгипетської неволі. Поема спроектована на сучасну авторові дійсність. У цьому переконує пролог до твору, безпосередньо звернений до рідного «замученого, розбитого» народу («Народе мій, замучений, розбитий»).
Автор розмірковує над долею рідного краю, поневоленого сусідніми державами, які його «скували й запрягли на вірність»; пророкує відродження України в процесі невідворотного поступу історії, вірить у те, що вона-засяє «у народів вольних колі».
Літературний рід: ліро-епос
Жанр: філософська поема
Тема: зображення «смерті Мойсея як пророка, не признаного своїм народом»
Ідея: визволення українського народу з-під колоніального гніту як головна мета
Головні герої: ліричний герой, пророк Мойсей, новий поводир Єгошуа, Єгова (Бог), Авірон та Датан — супротивники Мойсея, єврейський народ, Азазель (демон пустелі)
Композиція: пролог і двадцять пісень
Віршовий розмір: анапест; пролог – ямб
Проблематика: буття особи і нації; воля і рабство; життя і смерть.
Твір характеризується своєрідною строфічною будовою (використана терцина). Терцина — 1) віршова форма з трирядкових строф, у якій римуються між собою перший і третій рядки, а другий рядок римується з першим і останнім рядками наступної строфи; 2) вірш, написаний у такій формі.
Фрагмент прологу до поеми «Мойсей»:
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов’ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
О ні! Не самі сльози і зітхання Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання…
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі…
Читайте також: