Аналіз кіноповісті «Україна в огні» Олександра Довженка

Аналіз кіноповісті «Україна в огні» Олександра Довженка

Оновлено:

У кіноповісті «Україна в огні» Олександр Довженко описав події Другої світової війни, долі сільських родин та кохання простих селян. У цій статті ми проаналізували твір, визначили його тему та ідею, головних персонажів, сюжет, жанр, проблематику повісті


Жанр: кіноповість
Тема: зображення початку війни з фашистськими загарбниками та відступу радянських військ.
Ідея: незламність сили і непохитність духу нашого народу, здатність до визвольної боротьби і впевненість у перемозі над ворогом (за словами самого автора).

Головні герої:

  • родина Запорожців: Лаврін, Тетяна, їхні діти, п’ятеро синів — Роман, Іван, Савка, Григорій, Трохим і дочка Олеся
  • подруга Олесі Христя Хуторна
  • Василь Кравчина
  • зрадник Заброда, німецький полковник Ернст фон Крауз і його син Людвіг.

Композиція «Україна в огні»: 50 окремих епізодів-картин


Проблематика «Україна в огні»
  • проблема національної самосвідомості людини й народу;
  • показ трагедійності тогочасних подій;
  • життя простої людини на війні і в тилу;
  • проблема цінності загальнолюдських ідеалів;
  • жінка на війні (Олеся Запорожець, Христя Хуторна, Мотря Левчиха).

Особливості кіноповісті «Україна в огні»:

  • Елементи драми — діалоги
  • Народна пісня
  • Обрамлення твору: повість починається заспівом
  • Багато епітетів, порівнянь, метафор

Сюжет

Сюжетні лінії:

  • лінія захисту Батьківщини (доля роду Запорожців та інших учасників бойових дій)
  • лірична лінія Олесі і Василя
  • лінія Христі Хуторної
  • вчинки ворогів і поведінка Лиманчука

Сюжет: Святкування всією родиною п’ятдесят п’ятої річниці Тетяни Запорожець — початок війни й захоплення фашистами Тополівки — вибори старости Тополівки — відправлення молоді до Німеччини, зокрема Олесі й Христі, — перебування Олесі в Німеччині — убивство Людвіга Лавріном — спалення фашистами Тополівки — відступ німецьких військ — повернення Олесі з Німеччини, зустріч на рідній землі з Христею, а згодом із Василем — проводи Олесею свого роду на війну (кілька сюжетних ліній: лінія захисту Батьківщини (доля роду Запорожців й інших учасників бойових дій), лірична лінія Олесі й Василя, лінія Христі Хуторної).

Довженко про свій твір: Тут всі сліди битви сценариста з письменником. Один закликав до строгого професійного рисунка сценарію, другий, вражений стражданнями народу, весь час поривався до розширення тем…

Ліричні відступи:

  1. Про дезертирів.

    У грізну велику годину життя свого народу не вистачило у них ні розуму, ні великості душі. … І ніхто не став їм у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії.

  2. Про воєнторгівців, що тікають на схід.

    Вони були раді, що від’їжджають з небезпечного міста на схід… Душі у людей були малесенькі, кишенькові, портативні, зовсім не пристосовані до великого горя. Вони виросли в атмосфері легкого успіху і радощів. … вони плавали вже кілька літ в царстві свободи, мов рибки в тихій неглибокій річечці…

  3. Про плинність часу.

    О час! Великий, мудрий художник! Ти несеш на своїй палітрі не тільки сивизну нашу, чи задерті кирпи, чи короткозорість нашу… а щось незмірно більше, глибше і велике, що складає в блакиті майбутнього блискучої краси трагедійний портрет безсмертного нашого народу.

  4. Про рядових бійців.

    Все віддали. Все до останньої нитки. … мало дорожили своїм — непоштиві, насмішкуваті й недбалі Овчаренко Гнат, Теліга Захарко, Іван Гавриш, Степан Муравин…

    Не було в них ненависті до інших народів, ні заздрості. … Тільки злобливі лики жорстоких заклятих ворогів бачили вони за життя в атаках.

Персонажі «України в огні»: характеристика головних героїв

Головні герої кіноповісті — родина Лавріна Запорожця з Тополівки, Олесин коханий Василь Кравчина, її подруга Христя Хуторна і вороги: полковник Ернст фон Крауз із сином Людвігом та зрадник Заброда.

Головні герої «України в огні»

ГеройХто вінГоловна рисаЦитата
Лаврін Запорожецьколгоспник, батько п’ятьох синів і Олесі; згодом партизанмужність, хитрість, самопожертва«Я народний партизан, чуєш?»
Олесядочка Запорожців, Василева коханавірність, віра в життя«майстериця квітів, чарівних вишивок і пісень»
Василь Кравчинатанкіст, згодом капітанвірність слову, відвага, совість«Яка б ти не була, я вернусь до тебе»
Христя ХуторнаОлесина подруга, дочка Купріяна Хуторногогордість і зламана неволею доля«Я йду помститися, Олесю»
Ернст фон Краузполковник німецької розвідкижорстокість і холодний розрахунок«зневажав Гітлера, але він визнавав його цілковито»
Людвіг Краузсин полковника, лейтенантбездушна жорстокість«жорстокий, лихий мерзотник, герой шибениць»
Забродаколишній куркуль, вернувся з Сибіру; начальник поліціїненависть і жага помсти«Я ненавиджу Радянську владу»

Лаврін Запорожець: «староста» і партизан

  • Бере на себе чужий гріх. Село, яке німці тримають по горло у воді, благає Лавріна стати старостою, і він погоджується: «Ну, хай буде так». Відтоді люди звуть його катом.
  • Хитрий і самовідданий. Список молоді «до Німеччини» він складає для партизанів, щоб ті відбили людей дорогою. Щоб Крауз повірив, сам уписує дочку: «Пишіть дочку. Сила прикладу — велике діло!» Та лист перехоплює поліцай Павло Хуторний.
  • Нескорений. На погрози Крауза Лаврін відповідає: «Я мовчатиму». У таборі він душить дротом Заброду, убиває Людвіга, що прострелив йому обличчя, і веде в’язнів на прорив.
  • Суворий суддя. Партизани ледь не розстрілюють його як тополівського старосту, а він просить судити його «по закону народного лиха». Наприкінці Лаврін сам судить полоненого Крауза: «Не полонений ти, Крауз, не офіцер і не людина».

Олеся: вірність і сила духу

  • Гордість села. «Олесею пишалася вся округа»: вона чудово співає і вишиває.
  • Сміливо любить. Коли повз її криницю відходять останні бійці, Олеся зважується на «крок нечуваний»: кличе до себе незнайомого танкіста Василя Кравчину.
  • Тримається в неволі. У вагоні вона підтримує Христю: «Ми жінки, Христе. Ми матері нашого народу». Утекти не може, бо не вміє плавати, і в Німеччині її на торжищі купує дружина Крауза.
  • Повертається до свого роду. Посивіла, змучена Олеся добирається до спаленої Тополівки й дочікується Василя. У фіналі вона знову «проводжала на війну весь свій рід».

Василь Кравчина: вірність слову і відвага

  • Вірний. Василь обіцяє повернутися до Олесі, хоч би якою вона стала, — і повертається капітаном, пораненим у голову й руку. Посивілій Олесі він каже: «Ти стала ще кращою».
  • Совісний. Під час відступу «тяжкий сором і гнів» розтинають йому душу; він картає себе, що не забрав Олесю з собою.
  • Мудрий командир. Сіроштанові, який грозиться покарати дружину, Кравчина пояснює: «Кожен з нас мусить одержати дві перемоги» — над фашистами і над власною грубістю та злом.

Христя Хуторна: зламана доля

  • Горда й запальна. Почувши, що її внесено до списку, Христя кидає Олесі: «Людей продаєте?! Вислужуєтесь?» На останній українській станції вона утікає і перепливає річку.
  • Платить ганьбою за волю. Щоб не потрапити до Німеччини, Христя стає дружиною італійського капітана Антоніо Пальми.
  • Говорить правду. Партизанський прокурор Лиманчук заочно присуджує її до розстрілу. На допиті Христя кидає йому: «Яка я повія? Мучениця я!» Командир загону впізнає в ній Купріянову дочку і рятує її.

Вороги: фон Крауз, Людвіг і Заброда

Ернст фон Крауз — «старий полковник німецької розвідки». Він вивчає слабкі місця народу (його повчання синові — у розділі «Критика» нижче) і пробує зробити Лавріна спільником: «тільки ми з тобою розумієм, старики». У полоні Крауз жалюгідно просить пощади, і партизани його страчують. Людвіг — його син, лейтенант, що кричить «Фойєр!» над селом у воді; гине від руки Лавріна.

Заброда (у тексті він то Максим, то Григорій) — куркуль, якого колись вислали до Сибіру. Із приходом німців він вертається, стає начальником поліції і доносить на Лавріна, а в таборі, біля дроту, кидає йому: «Я все віддам, аби помститись на тобі за свою образу!»

Інші персонажі

Тетяна — мати: на її свято (їй п’ятдесят п’ять) з’їжджаються діти; гине під час окупації. Сини: Роман — прикордонник, згодом командир партизанів; Іван — артилерист; Савка — чорноморець, загинув першим; Григорій — агроном; Трохим. Мина Товченик — Лаврінів сусід і дотепник, що співає навіть під шибеницею. Лиманчук — районний голова-бюрократ, а згодом партизанський прокурор, що судить Христю. Мотря Левчиха несе Лаврінові в табір хліб і гине біля дроту. Антоніо Пальма — італійський капітан, Христин чоловік.


Критика 

Довженко, як ніхто інший, сміливо й реалістично передав гіркоту поразок і відступу та героїзм українського народу в боротьбі з фашизмом, розвінчував сталінську концепцію класової боротьби, критикував методи виховання нашої молоді, незнання нею рідної історії й відсутність національної гордості. Це становить головну тему повісті.

Ідея твору, за словами самого автора, — незламність сили й непохитність духу нашого народу, здатність до визвольної боротьби і впевненість у перемозі над ворогом. Про специфіку сюжету й композиції «України в огні» митець писав, що в ній видно «сліди битви сценариста з письменником». Довженко-письменник прагнув висловитися повніше й яскравіше, що призвело до використання в кіноповісті численних вставних оповідань, епізодів, спогадів, аналітичних роздумів і ліричних відступів. Довженко-сценарист змальовує воєнні баталії, окремі епізоди з життя героїв та їхні вчинки, довільно розширюючи рамки сюжету в часі й просторі…

Болючі роздуми Довженка про причини денаціоналізації українців «озвучують» німці. «Людвігу, ти мусиш знати: у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п’ята. … У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії. … У них від слова нація остався тільки прикметник. … Тому серед них так багато зрадників… От ключ до скриньки, де схована їхня загибель…», — повчає полковник фон Крауз свого сина.

Довженко був одним із перших письменників, хто так сміливо й правдиво показав розтерзану Україну (Г. Семенюк).


Основні причини заборони «України в огні» О. Довженка:
  1. змалювання «лиманчуківщини»;
  2. відображення хаотичного і панічного відступу радянських військ;
  3. постать німця-мислителя, який правдиво вказує на ахіллесову п’яту українського народу;
  4. повага з боку фон Крауза у ставленні до Запорожця як сильного суперника;
  5. виклик історичним подіям, які розмежували Запорожця і Заброду;
  6. осуд будь-якої війни устами Антоніо Пальми;
  7. доброзичливе змалювання людей, що працювали в Німеччині, яких вважали зрадниками.