Оновлено:
У кіноповісті «Україна в огні» Олександр Довженко описав події Другої світової війни, долі сільських родин та кохання простих селян. У цій статті ми проаналізували твір, визначили його тему та ідею, головних персонажів, сюжет, жанр, проблематику повісті
Жанр: кіноповість
Тема: зображення початку війни з фашистськими загарбниками та відступу радянських військ.
Ідея: незламність сили і непохитність духу нашого народу, здатність до визвольної боротьби і впевненість у перемозі над ворогом (за словами самого автора).
Головні герої:
- родина Запорожців: Лаврін, Тетяна, їхні діти, п’ятеро синів — Роман, Іван, Савка, Григорій, Трохим і дочка Олеся
- подруга Олесі Христя Хуторна
- Василь Кравчина
- зрадник Заброда, німецький полковник Ернст фон Крауз і його син Людвіг.
Композиція «Україна в огні»: 50 окремих епізодів-картин
Проблематика «Україна в огні»
- проблема національної самосвідомості людини й народу;
- показ трагедійності тогочасних подій;
- життя простої людини на війні і в тилу;
- проблема цінності загальнолюдських ідеалів;
- жінка на війні (Олеся Запорожець, Христя Хуторна, Мотря Левчиха).
Особливості кіноповісті «Україна в огні»:
- Елементи драми — діалоги
- Народна пісня
- Обрамлення твору: повість починається заспівом
- Багато епітетів, порівнянь, метафор
Сюжет
Сюжетні лінії:
- лінія захисту Батьківщини (доля роду Запорожців та інших учасників бойових дій)
- лірична лінія Олесі і Василя
- лінія Христі Хуторної
- вчинки ворогів і поведінка Лиманчука
Сюжет: Святкування всією родиною п’ятдесят п’ятої річниці Тетяни Запорожець — початок війни й захоплення фашистами Тополівки — вибори старости Тополівки — відправлення молоді до Німеччини, зокрема Олесі й Христі, — перебування Олесі в Німеччині — убивство Людвіга Лавріном — спалення фашистами Тополівки — відступ німецьких військ — повернення Олесі з Німеччини, зустріч на рідній землі з Христею, а згодом із Василем — проводи Олесею свого роду на війну (кілька сюжетних ліній: лінія захисту Батьківщини (доля роду Запорожців й інших учасників бойових дій), лірична лінія Олесі й Василя, лінія Христі Хуторної).
Довженко про свій твір: Тут всі сліди битви сценариста з письменником. Один закликав до строгого професійного рисунка сценарію, другий, вражений стражданнями народу, весь час поривався до розширення тем…
Ліричні відступи:
-
Про дезертирів.
У грізну велику годину життя свого народу не вистачило у них ні розуму, ні великості душі. … І ніхто не став їм у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії.
-
Про воєнторгівців, що тікають на схід.
Вони були раді, що від’їжджають з небезпечного міста на схід… Душі у людей були малесенькі, кишенькові, портативні, зовсім не пристосовані до великого горя. Вони виросли в атмосфері легкого успіху і радощів. … вони плавали вже кілька літ в царстві свободи, мов рибки в тихій неглибокій річечці…
-
Про плинність часу.
О час! Великий, мудрий художник! Ти несеш на своїй палітрі не тільки сивизну нашу, чи задерті кирпи, чи короткозорість нашу… а щось незмірно більше, глибше і велике, що складає в блакиті майбутнього блискучої краси трагедійний портрет безсмертного нашого народу.
-
Про рядових бійців.
Все віддали. Все до останньої нитки. … мало дорожили своїм — непоштиві, насмішкуваті й недбалі Овчаренко Гнат, Теліга Захарко, Іван Гавриш, Степан Муравин…
Не було в них ненависті до інших народів, ні заздрості. … Тільки злобливі лики жорстоких заклятих ворогів бачили вони за життя в атаках.
Персонажі «України в огні»: характеристика головних героїв
Головні герої кіноповісті — родина Лавріна Запорожця з Тополівки, Олесин коханий Василь Кравчина, її подруга Христя Хуторна і вороги: полковник Ернст фон Крауз із сином Людвігом та зрадник Заброда.
Головні герої «України в огні»
| Герой | Хто він | Головна риса | Цитата |
|---|---|---|---|
| Лаврін Запорожець | колгоспник, батько п’ятьох синів і Олесі; згодом партизан | мужність, хитрість, самопожертва | «Я народний партизан, чуєш?» |
| Олеся | дочка Запорожців, Василева кохана | вірність, віра в життя | «майстериця квітів, чарівних вишивок і пісень» |
| Василь Кравчина | танкіст, згодом капітан | вірність слову, відвага, совість | «Яка б ти не була, я вернусь до тебе» |
| Христя Хуторна | Олесина подруга, дочка Купріяна Хуторного | гордість і зламана неволею доля | «Я йду помститися, Олесю» |
| Ернст фон Крауз | полковник німецької розвідки | жорстокість і холодний розрахунок | «зневажав Гітлера, але він визнавав його цілковито» |
| Людвіг Крауз | син полковника, лейтенант | бездушна жорстокість | «жорстокий, лихий мерзотник, герой шибениць» |
| Заброда | колишній куркуль, вернувся з Сибіру; начальник поліції | ненависть і жага помсти | «Я ненавиджу Радянську владу» |
Лаврін Запорожець: «староста» і партизан
- Бере на себе чужий гріх. Село, яке німці тримають по горло у воді, благає Лавріна стати старостою, і він погоджується: «Ну, хай буде так». Відтоді люди звуть його катом.
- Хитрий і самовідданий. Список молоді «до Німеччини» він складає для партизанів, щоб ті відбили людей дорогою. Щоб Крауз повірив, сам уписує дочку: «Пишіть дочку. Сила прикладу — велике діло!» Та лист перехоплює поліцай Павло Хуторний.
- Нескорений. На погрози Крауза Лаврін відповідає: «Я мовчатиму». У таборі він душить дротом Заброду, убиває Людвіга, що прострелив йому обличчя, і веде в’язнів на прорив.
- Суворий суддя. Партизани ледь не розстрілюють його як тополівського старосту, а він просить судити його «по закону народного лиха». Наприкінці Лаврін сам судить полоненого Крауза: «Не полонений ти, Крауз, не офіцер і не людина».
Олеся: вірність і сила духу
- Гордість села. «Олесею пишалася вся округа»: вона чудово співає і вишиває.
- Сміливо любить. Коли повз її криницю відходять останні бійці, Олеся зважується на «крок нечуваний»: кличе до себе незнайомого танкіста Василя Кравчину.
- Тримається в неволі. У вагоні вона підтримує Христю: «Ми жінки, Христе. Ми матері нашого народу». Утекти не може, бо не вміє плавати, і в Німеччині її на торжищі купує дружина Крауза.
- Повертається до свого роду. Посивіла, змучена Олеся добирається до спаленої Тополівки й дочікується Василя. У фіналі вона знову «проводжала на війну весь свій рід».
Василь Кравчина: вірність слову і відвага
- Вірний. Василь обіцяє повернутися до Олесі, хоч би якою вона стала, — і повертається капітаном, пораненим у голову й руку. Посивілій Олесі він каже: «Ти стала ще кращою».
- Совісний. Під час відступу «тяжкий сором і гнів» розтинають йому душу; він картає себе, що не забрав Олесю з собою.
- Мудрий командир. Сіроштанові, який грозиться покарати дружину, Кравчина пояснює: «Кожен з нас мусить одержати дві перемоги» — над фашистами і над власною грубістю та злом.
Христя Хуторна: зламана доля
- Горда й запальна. Почувши, що її внесено до списку, Христя кидає Олесі: «Людей продаєте?! Вислужуєтесь?» На останній українській станції вона утікає і перепливає річку.
- Платить ганьбою за волю. Щоб не потрапити до Німеччини, Христя стає дружиною італійського капітана Антоніо Пальми.
- Говорить правду. Партизанський прокурор Лиманчук заочно присуджує її до розстрілу. На допиті Христя кидає йому: «Яка я повія? Мучениця я!» Командир загону впізнає в ній Купріянову дочку і рятує її.
Вороги: фон Крауз, Людвіг і Заброда
Ернст фон Крауз — «старий полковник німецької розвідки». Він вивчає слабкі місця народу (його повчання синові — у розділі «Критика» нижче) і пробує зробити Лавріна спільником: «тільки ми з тобою розумієм, старики». У полоні Крауз жалюгідно просить пощади, і партизани його страчують. Людвіг — його син, лейтенант, що кричить «Фойєр!» над селом у воді; гине від руки Лавріна.
Заброда (у тексті він то Максим, то Григорій) — куркуль, якого колись вислали до Сибіру. Із приходом німців він вертається, стає начальником поліції і доносить на Лавріна, а в таборі, біля дроту, кидає йому: «Я все віддам, аби помститись на тобі за свою образу!»
Інші персонажі
Тетяна — мати: на її свято (їй п’ятдесят п’ять) з’їжджаються діти; гине під час окупації. Сини: Роман — прикордонник, згодом командир партизанів; Іван — артилерист; Савка — чорноморець, загинув першим; Григорій — агроном; Трохим. Мина Товченик — Лаврінів сусід і дотепник, що співає навіть під шибеницею. Лиманчук — районний голова-бюрократ, а згодом партизанський прокурор, що судить Христю. Мотря Левчиха несе Лаврінові в табір хліб і гине біля дроту. Антоніо Пальма — італійський капітан, Христин чоловік.
Критика
Довженко, як ніхто інший, сміливо й реалістично передав гіркоту поразок і відступу та героїзм українського народу в боротьбі з фашизмом, розвінчував сталінську концепцію класової боротьби, критикував методи виховання нашої молоді, незнання нею рідної історії й відсутність національної гордості. Це становить головну тему повісті.
Ідея твору, за словами самого автора, — незламність сили й непохитність духу нашого народу, здатність до визвольної боротьби і впевненість у перемозі над ворогом. Про специфіку сюжету й композиції «України в огні» митець писав, що в ній видно «сліди битви сценариста з письменником». Довженко-письменник прагнув висловитися повніше й яскравіше, що призвело до використання в кіноповісті численних вставних оповідань, епізодів, спогадів, аналітичних роздумів і ліричних відступів. Довженко-сценарист змальовує воєнні баталії, окремі епізоди з життя героїв та їхні вчинки, довільно розширюючи рамки сюжету в часі й просторі…
Болючі роздуми Довженка про причини денаціоналізації українців «озвучують» німці. «Людвігу, ти мусиш знати: у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п’ята. … У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії. … У них від слова нація остався тільки прикметник. … Тому серед них так багато зрадників… От ключ до скриньки, де схована їхня загибель…», — повчає полковник фон Крауз свого сина.
Довженко був одним із перших письменників, хто так сміливо й правдиво показав розтерзану Україну (Г. Семенюк).
Основні причини заборони «України в огні» О. Довженка:
- змалювання «лиманчуківщини»;
- відображення хаотичного і панічного відступу радянських військ;
- постать німця-мислителя, який правдиво вказує на ахіллесову п’яту українського народу;
- повага з боку фон Крауза у ставленні до Запорожця як сильного суперника;
- виклик історичним подіям, які розмежували Запорожця і Заброду;
- осуд будь-якої війни устами Антоніо Пальми;
- доброзичливе змалювання людей, що працювали в Німеччині, яких вважали зрадниками.
