“Маруся Чурай” Ліни Костенко

“Маруся Чурай” Ліни Костенко

Оновлено:

Неймовірний історичний роман у віршах Ліні Костенко вдалося створити наприкінці 1970-х років. Він залишається популярним і до сьогодні. А все тому, що проблематика, яку піднімає письменниця, багатошарова і позачасова. Тут і кохання, і любов до батьківщини, і моральний вибір, і національно-визвольна боротьба. Проаналізуймо особливості роману у віршах!


Рік написання: 1979.
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: історичний роман у віршах (визначення Л. Костенко).

Тема: зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєднанні з широкою картиною життя України XVII ст.
Головна ідея: незнищенність українського народу (особистості з багатим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу і могутність.

Головні герої:

  • Маруся Чурай
  • Гриць Бобренко
  • полковий обозний Іван Іскра
  • полтавський полковник Мартин Пушкар
  • козак Лесько Черкес
  • Галя Вишняківна
  • війт Семен Горбань.

Сюжет і композиція

Дві сюжетні лінії, які переплітаються, — особиста (Маруся-Грицько) й історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти).
Роман складається з дев’яти різних за обсягом розділів.

I розділ «Якби знайшлась неопалима книга».
Дощенту знищена пожежею Полтава 1658 р. Суд над Марусею, яку звинувачено в отруєнні коханого Грицька Бобренка. На захист Марусі стають козаки — полковник Мартин Пушкар та Іван Іскра. Марусі виносять смертний вирок.

II розділ «Полтавський полк виходить на зорі».
Полтавський полк на зорі вирушає в похід боронити волю свого народу.

III розділ «Сповідь».
Маруся перебуває у в’язниці, вона згадує дитинство, батьків, родинні стосунки; дитинство Гриця, його батьків і їхні сімейні стосунки; далі постає історія кохання Марусі й Гриця і його зрада з Галею Вишняківною. У кінці розділу (він найбільший у творі, центральний) Марусю виводять на страту.

IV розділ «Гінець до гетьмана».
Іван Іскра мчить до гетьмана Богдана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом скасовує смертний вирок Марусі.

V розділ «Страта».
Марусю виводять на площу для страти, де зібралася чи не вся Полтава, люди по-різному висловлюються щодо Марусиної трагедії. В останній момент перед стратою на площу вривається Іван Іскра з добутим універсалом, у якому наказано скасувати вирок з огляду на пісенний талант Марусі і героїзм її батька Гордія, якого як оборонця України було покарано на горло у Варшаві.

VI розділ «Проща».
Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрівним дяком-філософом, який розповідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію України з розповідей дяка і з побачених у дорозі картин зруйнованої Батьківщини.

VII розділ «Дідова балка».
Іван Іскра відвідує старого запорожця, колись визволеного з двадцятилітньої турецької неволі, який оселився під Полтавою й займається різьбярством. Іван попереджає діда про наступ ворожих військ, але той вирішив не покидати свою домівку.

VIII розділ «Облога Полтави».
Брами Полтави зачинені, гармати націлені на ворога. Полтава мужньо тримається в польській облозі вже четвертий тиждень. Іван Іскра відвідує самотню Марусю (її мати померла) і пропонує одружитися. Маруся відмовляє парубкові.

IX розділ «Весна, і смерть, і світле воскресіння».
Маруся попрощалася з Іскрою, виснажена горем і хворобою, чекає свого кінця. Облогу знято, і місто повертається до звичного життя. Повз будинок Марусі проходять козаки й співають її пісні, а далі дівчата — пісню «Ой не ходи, Грицю».

Головні герої роману «Маруся Чурай»

Хто є хто в романі у віршах — коротко в таблиці, а нижче — риси кожного героя з епізодами й короткими цитатами.

Герой Головна риса Цитата
Маруся Чурай
дочка козака Гордія Чурая, піснярка з Полтави
талант, вірність, гідність «Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.» (Іван Іскра на суді)
Гриць Бобренко
козак-хорунжий Полтавського полку, син удови Бобренчихи
роздвоєність між коханням і достатком «Любив достаток і любив пісні» (свідок на суді)
Іван Іскра
полковий обозний, син гетьмана Якова Остряниці
шляхетність, вірність «шляхетна іскро вічного вогню!» (Маруся)
Галя Вишняківна
дочка заможного Вишняка, наречена Гриця
хазяйновитість, практичність «А Галя дбала в скриню та в комору» (Маруся)
Бобренчиха
мати Гриця, вдова
прагнення достатку, ворожість до Марусі «Я ж кождий гріш призбираний складала» (сама про себе)
Мартин Пушкар
полтавський полковник
справедливість, людяність «І то була любов, а не розпуста» (на суді)

Маруся Чурай: талант і вірність

Маруся Чурай — портрет за описом у тексті роману у віршах «Маруся Чурай» (ШІ-ілюстрація)
Маруся Чурай. Ілюстрація згенерована ШІ за описами в тексті роману у віршах «Маруся Чурай».

Зовнішність за текстом. Навіть на суді про Марусю кажуть: «Обличчя, як з ікон». Очі в неї карі, коса чорна. На страту «мати вклала білу сорочину», а ще черчату плахту й «Червону крайку в смужки золоті». Під шибеницею видно «той гордий обрис чистого чола», а «на тій високій шиї лебединій» — разок бабиного намиста.

Маруся — найкраща співачка Полтави: з її піснями полк вирушає в похід. Вона цілісна й щира, сама каже про себе: «Я зроду не співала на два криласи». Роками вона чекала Гриця з походів і, як свідчить на суді Шибилист Яким, «Нікому ні руки не шлюбувала».

На суді Маруся мовчить і не виправдовується: «тілько стояла, яко з каменю тесана». Правду вона розповідає лише в розділі «Сповідь»: після зради Гриця вона з розпачу зварила зілля для себе, а Гриць, прийшовши просити прощення, випив його сам: «Я не труїла. Те прокляте зілля / він випив сам. Воно було моє». Порятунок від страти не приносить їй щастя. Іванові Іскрі вона відмовляє, бо вважає, що він кохає не її, а свою пам’ять про неї. Наприкінці, хвора на сухоти, Маруся чує, як дівчата співають «Ой не ходи, Грицю», і просить: «Цю не співайте, я ж іще жива».

Гриць Бобренко: між коханням і достатком

Гриць Бобренко — портрет за описом у тексті роману у віршах «Маруся Чурай» (ШІ-ілюстрація)
Гриць Бобренко. Ілюстрація згенерована ШІ за описами в тексті роману у віршах «Маруся Чурай».

Зовнішність за текстом. Маруся згадує: «Грицько був красень, очі — як терночки», а мати хвалить сина: «хлопець ти, нівроку, показний». На вечорницях він танцює з Галею «у синім кунтуші» і «мов щось топтав і нищив чобітьми». Після Берестечка Гриць «Все курить, курить, люлька на губі».

Гриць — хоробрий козак, навіть війт на суді визнає: «Був на Пиляві, і на Жовтих Водах». Але в житті, за словами Шибилиста Якима, він «шукав дорогу не пряму»: кохає Марусю, а сватає багату Галю Вишняківну. Мати не хоче бідної невістки й погрожує синові: «Все одпишу на церкву й монастир». Гриць сам визнає свою роздвоєність: «Немов живе в мені два чоловіка, / і хтось когось в мені не впізнає». Його правило «любов любов’ю, а життя життям» пояснює, чому він зраджує Марусю, хоч і не може її забути.

Іван Іскра: шляхетність і вірність

Іван Іскра — полковий обозний, син гетьмана Якова Остряниці. Він давно кохає Марусю, хоч вона спершу казала про нього: «Та цур йому, чудний». На суді лише Іван говорить «про головне»: «Вона ж була як голос України, / що клекотів у наших корогвах!» Після вироку він мчить до гетьмана Богдана Хмельницького й в останню мить привозить на площу універсал, що скасовує страту. Під час облоги Полтави Іван пропонує Марусі одружитися: «Як не полюбиш, в мене вистачає / на двох любові». Вона відмовляє, але, прощаючись, називає його «найвірніший друже».

Галя Вишняківна і Бобренчиха: світ достатку

Галя — дочка заможного й поважного в Полтаві Вишняка. Маруся бачить її доброю господинею, але «Глуха до пісні, завжди щось спотворить». На суді Галя захищає Гриця і звинувачує Марусю. Бобренчиха (Орихна), мати Гриця, все життя «воювала — / за курку, за телицю, за межу». Вона ж подає до суду на Марусю: її син, мовляв, помер «през отруєння і през чари бісовські».

Інші герої

Мартин Пушкар, полтавський полковник, на суді визнає провину Гриця і не дає згоди катувати Марусю: «а на тортури згоди я не дам!» Ганна Чураїха, мати Марусі, благає суд пожаліти доньку: «Чужа душа — то тихе море сліз». Гордій Чурай, батько Марусі, — козак, страчений у Варшаві після повстання Павлюка: «Він гордий був, Гордієм він і звався». Лесько Черкес на суді хапається за шаблю, коли Марусю хочуть катувати. Війт Семен Горбань найзавзятіше вимагає кари, хоч сам, як з’ясувалося, «потай дьоготь крав». На прощі до Києва Марусі товаришує мандрівний дяк, що розповідає їй про минуле України.

Проблематика й композиція «Марусі Чурай»

Тематично й композиційно роман надзвичайно складний, багаторівневий, багатопроблемний. Він «нагадує кристал, у якому безліч граней» (В. Панченко).

За своєю суттю це — глибоко національний твір. Ліна Костенко здійснила величезну дослідницьку роботу, щоб якомога точніше, зриміше показати, «оживити» Україну XVII ст.

Письменниця спершу осягнула, відчула її сама, а згодом, працюючи над романом, відкрила її й для нас, обезсмертила в Слові.

Серед порушених у творі проблем:

  • таїна, сила й незбагненна, часто безжальна логіка любові;
  • фатальне зіткнення духовного й матеріального, піднесеного й приземленого в людському житті;
  • доля як наслідок вибору між цими цінностями;
  • шляхетність і вірність як шлях порятунку, пристосуванство й зрада як шлях до загибелі;
  • творець і суспільство, нелегка, але висока місія митця в історії свого народу;
  • славна й трагічна боротьба народу за свою державність.

Така широка проблематика роману й зумовила необхідність ускладненої, «багатоярусної» композиції.

В основі твору — дві наскрізні взаємопов’язані сюжетні лінії: доля Марусі й доля України. Вони прочитуються не лише в конкретно-історичній площині, а й у понадчасовій: Маруся — неповторна, одухотворена, творча особистість, яку намагається поглинути дріб’язковий, егоїстичний, безжальний буденний світ; Україна — сильна й прекрасна країна, яка протягом століть прагне здобути свободу, державність, але цьому заважають інтриги сусідів і підступність своїх перевертнів.