Аналіз вірша “Любіть Україну” Володимира Сосюри

Аналіз вірша “Любіть Україну” Володимира Сосюри


Неймовірна поезія! Сподіваємося, ви знаєте її напам’ять. Якщо ні, то обов’язково вивчіть. А сьогодні закликаємо вас проаналізувати художні особливості твору, історію написання та ідейний зміст твору. Цей матеріал пригодиться як на уроках у школі, так і на ЗНО.


Тема: зображення поетичного образу України, її краси її величі.
Ідея: возвеличення палкого кохання українців до рідного краю, Батьківщини.
Основна думка: любов до України є єдністю з невід’ємних частин духовності людини
Жанр: громадянська лірика.
Римування: перехресне.
Віршований розмір: амфібрахій.


Ідейний зміст твору

«Любіть Україну!» — це палке слово поета, мовлене в радісну годину визволення української землі.

В. Сосюра створив ліричний образ «вишневої України», який оживає в нашій уяві чітко, рельєфно, наче на полотні вправного живописця. Сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет, зокрема, до кожного з нас і до всього народу:

Любіть Україну, як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Поет змальовує Україну, як «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному й нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами, сяють вогні електростанцій.

Ми всотуємо українську пісню, думу, красу українських національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці в неозорих степах, сердечно любимо Україну «у сні й наяву, любимо і красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну».

Український народ «своїми ділами» завоював пошану й повагу інших народів, і ми повік не забудемо звитяг славного лицарства запорізького, тих безсмертних оборонців нашого краю, нашого козацького роду.
Поет у творі звертається до всіх узагалі і до кожного зокрема.

Анафора «Любіть Україну» робить вірш струнким і композиційно завершеним.

Поетове слово звучить щиро й безпосередньо. З порадою бути вірним у своїй палкій любові рідній Україні звертається поет до юнака:

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
І сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
Коли ти не любиш Вкраїну!
Палким закликом-заповітом завершується високопатріотична поезія В. Сосюри:
Всім серцем любіть Україну свою,—
І вічні ми будемо з нею.


Художні особливості твору

Передусім звертає на себе увагу емоційно-схвильований заклик — «любіть Україну», виражений двічі риторичним звертанням, яке і загострює увагу читача, і передає емоції автора, і є ідейно-пафосною, ідейно-композиційною основою твору.

Автор не випадково використовує епітет «солов’їна». Саме він розкриває красу рідного слова, синівську любов до рідної мови:

В грому канонад,що розвіяла в прах
Чужинців в зелених мундирах,
В багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
До весен і світлих, і щирих.

Ця строфа цікава ще й тим, що В.Сосюра використовує один із найпоширеніших художніх засобів — метонімію, тобто заміну понять на основі їх зв’язку, перенесення назви одного явища на інше.

Зрозуміло, що багнети і грім канонад уособлюють народ, армію, яка принесла визволення від фашистських окупантів (нагадуємо, що поезія написана в 1944 році).

В. Сосюра обережно використовує зображально-виражальні засоби, ніби побоюється збитися на фальшиву пишномовність, пустопорожній пафос. Поодинокі епітети влучні, точні, викликають цілу симфонію асоціацій: вишнева Україна, мова солов’їна, хмари пурпурові, весни світлі і щирі (усі епітети, крім першого, інверсовані, що підсилює звучання і зміст означуваного ними слова).

Нечисленні порівняння (любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води, між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками) доповнюють поетичний образ рідної землі, так само, як і метафора «в просторів солодкому чарі», яка образно і сконденсовано передає красу отчого краю, його природи.

Серед порівнянь особливе смислове навантаження несе вираз «як та купина, що горить — не згора», своєрідний перифраз біблійної неопалимої купини як символу безсмертя народу, Батьківщини, яких не поневолити фашистам.

Такою — живою, реальною, зримою — постає Україна у вірші, що закінчується зверненням до молоді знову у формі заклику (юначе! дівчино!) до серця кожної людини.

Простота художніх засобів і їх довершеність, непідробна щирість і схвильованість інтонацій дали поетові змогу втілити глибокий загальнолюдський зміст: люби рідну землю, шануй інші народи, будь щедрий серцем на добро, добрі вчинки — тим ти звеличиш і прославиш своє ім’я, свою Україну у віках.


З історії вірша

У 1951 р. в газеті “Правда” з’явилася стаття “Против идеологических извращений в литературе”, у якій В. Сосюру за цей вірш засуджено як буржуазного націоналіста, адже “страшними” для тодішніх інтернаціоналістів видалися такі рядки з вірша: “Без неї ніщо ми, як порох і дим!”
 
Поезія написана у 1944 р. — році остаточного визволення України від німецько-фашистських загарбників. Твір є великим проявом безмежної любові поета до рідної Батьківщини і її культури.
Імпульсом для написання поезії стали факти цинічного, брутального ставлення компартійних чиновників, шовіністів до української культури.
У центрі образ «вишневої» України, компонентами якого є все те, що оточує людину з дитинства, дає натхнення, формує самобутню національну ментальність (краса природи, звитяжна історія, волелюбний народ з багатою культурою і солов’їною мовою). Україна усюди: «у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі», в «солов’їній мові», «у пісні у кожній, у думі», «в дитячій усмішці, в дівочих очах».
В. Сосюра, намагаючись осмислити саме поняття «любов до Батьківщини», підкреслює, що воно підносить самоповагу людини.
Поезія має форму послання. Автор звертається до молоді, бо майбутнє держави саме в її руках.
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.