І. Франко назвав роман «найліпшою історичною повістю в нашій літературі». В основу твору покладено історичні події часів другої половини XVII ст. — після смерті Б. Хмельницького.
Тоді Правобережжя відійшло до Польщі, яка поставила гетьманом Павла Тетерю. На Лівобережній же Україні розгорнулася запекла боротьба за гетьманську булаву. Козацька старшина висувала гетьманом полковників В. Золотаренка та Я. Сомка, останній і був обраний наказним гетьманом на старшинській раді в м. Козельці.
Проте Москва не затвердила його обрання. Прості козаки, селянство підтримували кандидатуру Івана (Іванця) Брюховецького, який обіцяв народові деяке полегшення. 27—28 червня 1663 р. у Ніжині відбулася рада, названа «чорною», оскільки в ній брала участь і «чернь» — прості люди. На ній гетьманом було обрано І. Брюховецького, який, звичайно ж, не дотримав своєї обіцянки. Така історична основа роману «Чорна рада».
Підзаголовок: «Хроніка 1663 року»
Рік: 1857
Літературний рід: епос
Жанр: історичний роман, роман-хроніка
Тема: розповідь про Чорну раду, що відбулася в Ніжині в 1663 році
Ідея: заклик до єднання, цілісності України; утвердження думки, що тільки свідома українська інтелігенція має бути панівним класом суспільства.
Джерела роману: «История Малороссии» М. Маркевича, «История Малой России» Д. Бантиш-Каменського, літопис Самовидця.
Дві сюжетні лінії — соціальна і любовна.
Відхилення від історичних фактів: опис подорожі полковника Шрама, його перебування на хуторі Хмарище, зустріч його сина Петра з Лесею, двобій Петра з Кирилом Туром, переживання Лесі через коханого.
Проблематика:
- Історична доля України;
- Взаємини між панством та біднотою;
- Стосунки між Україною та Росією;
- Вірність обов’язку, козацька честь;
- Місце Запорозької Січі в історії України;
- Любов і ненависть;
- Вірність і зрада;
- Батьки і діти;
- Історична постать і сучасність;
- Цінність людського життя;
- «Усякому єсть своя кара і награда од бога».
Письменник акцентує увагу на суперечностях між простими козаками і старшиною, між міщанами і шляхтичами, між городовими козаками і запорожцями.
Визначальним сюжетним «полігоном» для характерологічного увиразнення героїв є дорога, у яку вирушає козак Шрам зі своїм сином Петром, прямуючи з Правобережної України до Лівобережної до Якима Сомка. На цій дорозі вони зустрічають різних за соціальним статусом і політичними поглядами людей.
Головні герої:
- Яким Сомко — наказний гетьман Лівобережжя, переяславський полковник;
- Павло Тетеря — правобережний гетьман;
- Васюта Золотаренко — ніжинський полковник;
- Іван Брюховецький — кошовий — гетьман Запорозької Січі;
- московський князь Гагін;
- Кирило Тур — запорозький козак, курінний отаман;
- полковник і панотець Шрам (справжнє прізвище Чепурний);
- Петро Шраменко — його син;
- Михайло Черевань — колишній козак, господар хутора;
- Меланія дружина Михайла Череваня;
- дочка Леся;
- Божий Чоловік;
- Матвій Гвинтовка;
- Вуяхевич
Композиція
Твір містить 18 розділів. Автор влучно використав композиційний прийом — подорож героїв. Цей прийом дає змогу показати широку панораму народного життя, різні стани, верстви населення, ознайомити і героїв твору, і читачів із тим, як і чим живе й дихає народ, складними соціальними проблемами тогочасності.
Експозиція: зображення історичної епохи, у якій відбуватимуться події твору, знайомство з головними героями роману.
Зав’язка: прагнення Шрама підтримати на раді Я. Сомка, подолати розбрат і безлад серед козацтва.
Кульмінація: проведення «чорної ради», за підсумками якої І. Брюховецький — гетьман, Я. Сомко — в’язень.
Розв’язка: смерть Я. Сомка, І. Шрама; одруження Петра з Лесею.
Сюжет твору
У гості до Череваня, грошовитого пана із козацтва, приїздять його старий знайомий паволоцький полковник Шрам із сином Петром. Так вийшло, що після Хмельниччини бравий козарлюга Шрам став попом. Але знову почалися в Україні негаразди, і Шрама обрали полковником. Тому Шрам одночасно був і панотцем і полковником. За обідом з’ясувалось, що Шрам їде в Переяслав до Сомка, бо хоче підтримати його в боротьбі за гетьманство.
Поки чоловіки розмовляли, Петро познайомився з Череванихою та її дочкою Лесею. Закохався козак, але виявилося, що Леся вже майже просватана. Черевані разом із Шрамками їдуть до Києва. У місті на Лесю задивляється здоровенний козак, що разом зі своїм побратимом наздогнав карету з жінками. Запорожці розмовляють про красу дівчини, і велетень обіцяє викрасти Лесю.
Скоро Петро дізнався, що красуня Леся просватана за Сомка. Та не про це зараз розмовляють старий Шрам й Сомко, що зустрілися в Києві. Переживає полковник Шрам за Україну та її єдність, а Сомко заспокоює його, говорячи, що вся старшина від Самари до Глухова зве його гетьманом і присяглася слухати його. Раптом під вікном почулося: «Тугу-тугу!» — так віталися запорожці. До хати зайшов Кирило Тур, той самий козарлюга, що збирався викрасти Лесю. Пообіцяв він це й зараз.
До півночі хропіли вже всі козаки. Не спав один Петро Шраменко. Раптом почув — тупотять коні. Поки роздумував Петро, що робити, знову почувся кінський тупіт. Це Кирило Тур таки викрав дівчину. Петро кинувся за ним рятувати Лесю. Наздогнав Шраменко викрадачів і розпочався «козацький герць». Закінчився він тим, що обидва супротивники одночасно вдарили один одного шаблями в груди.
Коли приїхала погоня, то Сомко першим ділом кинувся до Тура. Леся почула слова Сомка, що молода знайдеться й друга, а от Кирила Тура другого не буде, і навік відвернулося її серце від Сомка. Вилікувати Тура взялися запорожці, а Петра — Череваниха, мати Лесі. Поки хлопець одужував, сиділа біля нього Леся. Зрозуміла дівчина, що «Сомко козак не до любощів», та пізно було.
Тим часом прийшла звістка, що до Переяслава прибувають воєводи від царя. Шрам із сином вирішили їхати до Сомка, а Черевань із сім’єю — до жінчиного брата, Гвинтовки, під Ніжень. Дорогою Сомко почув, що багато полковників перейшли на бік Іванця Брюховецького, і тепер він володіє Україною по самі Ромни, має велику царську ласку та прихильність.
Сомко гірко засумував і надумав збирати військо, аби провчити зрадників. Але Шрам заперечив: що ж це виходить, «замість війни з недоляшком Тетерею, заведеться війна між сьогобічними полками!» Він порадив гетьманові їхати в Переяслав та писати листи до всіх полковників, відкрити їм очі й просити схаменутись, не шматувати Україну. Сам же Шрам думав їхати у Ніжень і схилити на бік Сомка Васюту (ніженьського полковника Василя Золотаренка).
По дорозі до Ніженя народ скрізь говорив про чорну раду і лаяв кармазинів (так прозивали козаків, що вдягалися в дорогий одяг, кармазини) та військову старшину. У місті Васюти не було. Шрам зупинився в Гвинтовки. Поки батько їздив до Васюти в Батурин, Петро зустрів Кирила Тура. Зустрілися вони, як друзі, і разом поїхали у козацький табір, де Петро побачив Брюховецького. Іван Мартинович називав усіх своїми дітками, бідкався, що не має чим одягти своїх козаків, як прохарчувати, адже він і сам обносився. Міщани гукали, що всім його забезпечать, аби він їх оборонив, порівняв у правах з козаками. Брюховецький усе обіцяв та настроював люд проти міської старшини й гетьмана.
Повертався Петро до Гвинтовчиного хутора, обдумуючи все, що чув і бачив. Шраму вдалося помирити Васюту з Сомком. Разом поїхали вони в табір Сомка під Ніжень. А там галас, мішанина, безладдя. Ледве вдалося Шраму навести порядок між козаками. Та ще й слідом за ним ходив, як диявол, зрадник Вуяхевич (генеральний писар Сомка) і «розсипав гіркі слова в козацькі душі», підбурював на чорну раду.
Почалася збиратися рада в Ніжені. Людське море шуміло й гомоніло. Спочатку кричали, потім зчепилися битись. Запорожці посадили Іванця Брюховецького на стіл і булаву та бунчук до рук дали. А в Сомка вирвали бунчук, переломили надвоє, відняли й булаву. Оглянувся гетьман — а при ньому тільки купка старшини, кругом одні запорожці.
Попросив Сомко в присутнього на раді представника московського царя захисту й справедливості, а той не знає, що діяти, бо вже взяв від Брюховецького великі подарунки. Дуже зрадів новоспечений гетьман, звелів Сомка, Васюту та їхню вірну старшину кинути у в’язницю, а Вуяхевичу наказав писати листа цареві в Москву, що Сомко буцімто козаків бунтує проти царя. Зовсім скоро зрозуміла чернь, що іі одурено.
Кинулися міщани жалітися гетьманові на запорожців, які грабували їх, а той сміється — тепер, мовляв, у нас все спільне, ми ж як рідні брати. Бачачи все це, засмутився Черевань. А ще як почув, що Брюховецький засватав у дядька Гвинтовки його Лесю за свого писаря, зовсім занепав духом. Брюховецький тим часом бенкетував у Ніжені. Сидить «городова козацька старшина», та, що нишком поякшалась із запорожцями і заради свого панства запродала Сомка Іванцеві, і сором декого бере за власну зраду.
Спробував Шрам врятувати Сомка. Пробрався Кирило Тур у в’язницю й запропонував гетьманові помінятися місцями. Однак Сомко наодріз відмовився тікати, бо не хотів чужою смертю купувати своєї волі, як не умовляв його Тур. Розпрощалися Шрам із Кирилом на тім, що Тур поїхав знову викрадати Череванівну, а Шрам — у Паволоч, на смерть. Наостанок Петро просив Кирила передати Лесі, що він її й на тім світі не забуде. Старий Шрам, жаліючи паволочан, сам поїхав до Тетері й прийняв на себе вину за те, що місто збунтувалося проти гетьманської зверхності. Тетеря засудив його, як бунтівника, на смерть: велів відтяти голову.
Того ж року восени стратили й Сомка з Васютою у місті Борзні: «Брюховецький доказав-таки свого, хоч після й прийняв слушну кару од гетьмана Дорошенка: пропав під киями собачою смертю».
Петро Шрам, поховавши батька, пожурився та й вирішив іти на Запоріжжя. Але ноги привели його до Хмарища. І Черевань, і Череваниха, і Леся — всі були живі. Розповіли вони, як їх Гвинтовка «добре в руки узяв», хотів віддати Лесю за ледаща Вуяхевича. Аж раптом приїхав Кирило Тур із запорожцями і сказав, щоб йому видали Череванів — везти в Гадяч до гетьмана. Насправді Кирило врятував їх від Гвинтовки й відвіз до рідного Хмарища, а сам подався до Чорної гори.
Петро залишився в Череваня, як у своїй сім’ї. Пройшло півроку, стали думати про весілля. Навесні Петро з Лесею були вже в парі. Отак-то минулося все те лихо, мов приснилося. Одних зломило, а іншим Господь указав рости та цвісти. «Чорна рада» написана з орієнтацією на новаторські шукання в європейській прозі початку XIX ст., зокрема на історичну романтику Вальтера Скотта, про що неодноразово згадував сам П. Куліш. У романі діють реальні історичні особи — Я. Сомко, І. Брюховецький. Є та кож вигадані персонажі — Кирило Тур, Леся, старий запорожець Пугач та ін.
Головний конфлікт роману — боротьба за гетьманську булаву між Сомком і Брюховецьким. Ця боротьба, участь у ній паволоцького полковника і священика Шрама, гетьмана Сомка, Гвинтовки та інших героїв становить основу сюжету.
З головною сюжетною лінією тісно переплітається інша, особиста — кохання Петра та Лесі, до якої сватається Сомко, та викрадення Лесі закоханим у неї Кирилом Туром. Цікава композиція роману. Через образ дороги в «Чорній раді» бачиться вся тогочасна Україна. Більшість зустрічей, подій, сутичок, словесних чи збройних, відбувається на дорозі, якою полковник Шрам із молодим Петром Шраменком їдуть до Сомка, аби визначитися у бурхливому морі народних пристрастей, викликаних боротьбою за владу. Дорога приводить до природних, невимушених випадкових зустрічей з багатьма людьми: тут і зневажена панством сільська біднота, і запорожці, і міщани, і весь люд посполитий. У цих зустрічах на дорозі вимальовується й основний конфлікт роману. Якщо образ Сомка автор подає в прикрашеному вигляді, прагнучи показати людину державного розуму, державних інтересів, то Брюховецького він характеризує як підступну, зрадливу й властолюбиву натуру. Це політичний авантюрист, людина без честі й совісті. На бік Брюховецького стає новоявлений магнат Гвинтовка — колишній козак, що перетворився на великого пана.
З ідейною основою роману пов’язаний образ Кирила Тура — волелюбного представника козацтва, щирого товариша, відважного воїна. Кращі запорозькі традиції втілені також в образі «січового діда» Пугача.
Яскравість образів, майстерність композиції, щедре використання народнопоетичних мовних джерел — усе це забезпечило роману «Чорна рада» гідне місце у спадщині української класичної літератури.