«Перехресні стежки» Івана Франка: аналіз і характеристика героїв

Оновлено: 11.11.2026

↓ Вправи з відповідями (8 завдань)

«Перехресні стежки» — соціально-психологічна повість Івана Франка (1900) про молодого адвоката Євгенія Рафаловича. Він переїжджає до повітового міста в Галичині, береться захищати селян від сваволі панів, урядників і лихварів і несподівано зустрічає тут своє студентське кохання — Регіну, тепер дружину жорстокого урядника Стальського. Головні герої — Євгеній Рафалович, Регіна і Стальський; важливі також лихвар Вагман і сторож Баран.

Нижче — паспорт твору, короткий зміст за розділами, жанр, тема та ідея, характеристика героїв із цитатами, композиція, типові помилки і 8 завдань із відповідями.

Коротко: паспорт твору «Перехресні стежки»

Короткий зміст «Перехресних стежок» (скорочено за розділами)

Повість має 60 розділів. Події тривають від липня до середини Великого посту наступного року.

Розділи I–X. Приїзд. Євгеній Рафалович виграє першу справу в новому місті: суд виправдовує селян, обвинувачених в аграрному бунті. До нього чіпляється судовий урядник Стальський — колись домашній учитель, який бив малого Євгенія і закатував кота. Стальський знаходить йому помешкання в будинку лихваря Вагмана. Староста просить нового адвоката не скликати жодних віч. Згодом п’яний Стальський хвалиться, як уже десять років мучить дружину: не розмовляє з нею і стежить за кожним її кроком.

Розділи XI–XIX. Робота і спогади. Євгеній веде справи українською (у тексті — «руською») мовою, і селяни йдуть до нього з усього повіту. За порадою Вагмана Євгеній пропонує селянам Буркотина викупити маєток задовженого маршалка Брикальського, але ті запідозрюють підступ і забирають від адвоката свої папери. Побачивши в парку даму в чорному, Євгеній згадує, як десять років тому у Львові покохав Регіну Твардовську. Того дня, коли він склав докторський іспит, її тітка повідомила, що Регіна вийшла заміж.

Розділи XX–XXVI. Зустріч. Стальський запрошує Євгенія на «перепросини» з дружиною — і той упізнає в пані Стальській Регіну. Вона виходить до гостя в шлюбній сукні й при чоловікові зізнається, що не забула Євгенія. Наступного дня в парку Євгеній кличе Регіну покинути чоловіка й виїхати з ним, але вона відмовляє.

Розділи XXVII–LI. Боротьба. У поїздці до Гумниськ Євгеній дізнається від о. Зварича про похорон семи дітей, яких повітовий лікар щепив від віспи зіпсованою «коров’янкою», і викриває в корчмі шахрая Шнадельського. Його скарги влада замовчує, і він вирішує скликати перше в повіті народне віче. Тим часом Стальський підмовляє хворого сторожа Барана стежити за Регіною.

Розділи LII–LX. Розв’язка. Напередодні віча Регіна йде від чоловіка до Євгенія, але відчуває, що його кохання згасло, і лишає йому своє віно на громадську справу. Стальський зі «свідками» вдирається до адвоката, а вдома при них б’є Регіну і плює їй в обличчя. Уночі вона вбиває сп’янілого чоловіка сікачем, іде за Бараном, і той зіштовхує її з мосту в річку. Того ж вечора Шварц і Шнадельський душать і грабують Вагмана. Віче, яке староста хоче зірвати, відбувається за містом, але просто з нього Євгенія арештовують за підозрою у вбивстві Стальського. У середині посту правда з’ясовується: адвоката випускають, і він знову скликає віче.

Жанр «Перехресних стежок»: повість чи роман

Рід — епос. Жанр — повість: так у підзаголовку видань і в шкільній програмі, яка уточнює — соціально-психологічна повість. Велика українська енциклопедія зараховує твір до романів, і для цього є підстави: у ньому кілька сюжетних ліній і багато героїв (про різницю між повістю і романом — у статті «Епос та його жанри»).

Соціальне в повісті — життя галицької провінції: продажний суд, свавілля старости, лихварство, безправ’я селян. Психологічне — душевні муки героїв, сни, внутрішні монологи. Напрям — реалізм.

Тема, ідея і проблематика

• Тема: життя галицького повітового міста кінця XIX століття; боротьба молодого адвоката за права селян і його нещасливе кохання до жінки, скаліченої нелюдським шлюбом.
• Ідея: у творі звучить думка, що праця для народу вимагає від людини незалежності, твердої волі й готовності до жертв; у суспільстві сваволі й брехні найбеззахисніші гинуть.
• Проблематика: інтелігенція і народ; особисте щастя і громадський обов’язок; влада, суд і закон; лихварство; становище жінки в родині; жорстокість і її коріння.

Чому така назва. Побачивши Регіну в парку, Євгеній думає: «Стрічаються перехресні стежки на широкому степу та й знов розбігаються!» Так перетинаються в повісті долі героїв: Євгенія і Регіни, адвоката і селян, Вагмана і його вбивць.

Головні герої «Перехресних стежок»: характеристика і цитати

Імена подаємо так, як у виданні 1960 року і в підручниках; у виданні «Української накладні» (близько 1920 року) головного героя звуть Євген, а Регіна й Вагман пишуться через ґ.

Євгеній Рафалович

Адвокат, доктор права Львівського університету, сирота: малого Євгенія виховував опікун — сільський священик.

Зовнішність за текстом. Зовнішності Євгенія Франко майже не описує: відомо лише, що він «мав бистре око», зустрічає Стальського «з поважним лицем», а знайомі бачать його «спокійного, легко всміхненого, трохи скептичного». Поспішаючи до парку, де сподівається побачити Регіну, він іде, «махаючи ліскою в руці». Риси обличчя й одяг на портреті — з побуту галицької інтелігенції 1890-х.

• Чесний і принциповий. Він вирішує «говорити кождому щиру правду, не дурити нікого марними надіями», навіть якщо селяни йдуть від нього до інших адвокатів (розд. XI).
• Народолюбець і діяч. Радить закладати по селах позичкові каси й крамниці, викриває Шнадельського, пише в газети про беззаконня. Коли скарги не допомагають, скликає віче: «Все одно! Мушу двигнути!» (розд. XXXVIII).
• Незалежний. Вагманові, який пропонує йому купити Буркотин, відповідає: «Той маєток став би як мур межи мною і селянами» і пояснює: «хочу бути вільним чоловіком, паном своєї волі» (розд. XLVII).
• Стриманий оптиміст. Товариші звуть його «невлічимий оптиміст» (розд. XV); на людях він спокійний, хоч носить у серці давню рану.
• Суперечливий у коханні. Спершу він розчарований: «Ся Регіна — то не була його Регіна» (розд. XXII), потім кличе її втекти: «Нас ділить фікція, а не могила» (розд. XXVI). А коли вона приходить сама, визнає, що «пора наших любощів минула» (розд. LIV).
• Мужній. Навіть під арештом він заспокоює селян: «Кленусь Богом і сумлінням, що я невинний» (розд. LX).

Регіна (Регіна Твардовська, пані Стальська)

Сирота, яка виросла під владою тітки. У молодості — тиха, стримана дівчина з «великими ясними очима» (розд. XVI).

Зовнішність за текстом. Студентом Євгеній переконував себе, що в неї «ніс за довгий, уста за великі», але полонив його її хід — «щось таке плавне, свобідне, гармонійне». Через десять років він бачить «високу жіночу постать у простій чорній сукні без ніяких оздоб»: Регіна «не дуже постаріла, навіть поповніла трохи, щоки цвіли невеличкими рум’янцями». Волосся в неї, як згадано згодом, «колись золотисте».

• Покірна й нерішуча. Сама визнає: «Може бути, що я занадто скоро піддалася цьоциному наказові» (розд. XXVI) — і вийшла за Стальського.
• Скалічена роками знущань. На десяті роковини шлюбу вона вдягає шлюбну сукню, яка «була символом мого найбільшого нещастя» (розд. XXIII).
• Чесна і самовіддана. Відмовляє Євгенієві: «Пане, я шлюбна жінка… чесна жінка» (розд. XXVI). Не хоче краденого щастя, бо це «подвійна крадіж»: «Ти вкрав би мене від мужа, а я тебе від твойого діла».
• Мрійлива. У внутрішньому монолозі вона згадує діамант, що блищав на вершині гори її дитинства, і розуміє: «тим моїм діамантом був ти, була твоя любов» (розд. LIII).
• Людина з широкою душею. Віддаючи своє віно на Євгенієву справу, мовить: «Як я жалую, що я не мужчина» (розд. LIV).

Приниження при свідках доводить Регіну до межі. Перед убивством Стальського вона відчуває, що в ній «устає якась нова, грізна сила, незалежна від її волі» (розд. LVIII): у творі показано злочин доведеної до відчаю людини.

Стальський

Судовий урядник (офіціал), колишній фельдфебель. У гімназії він був домашнім учителем Євгенія і більше бив хлопця, ніж навчав.

Зовнішність за текстом. Євгенія на вулиці наздоганяє «середнього росту, підстаркуватий панок» з коротко остриженим рідким волоссям, «рудими, сивавими вусами», «одягнений у чорний витертий сурдут». Після двох чарок коньяку в нього «кінець його носа трохи зачервонівся і в очах грали вогники», а згодом він упирає в Євгенія «свої посоловілі очі».

• Жорстокий ще з юності. Кілька днів катує кота, який украв у нього шматок ковбаси; Євгеній про нього думає: «скотина в людській подобі» (розд. II).
• Холодний мучитель. Його зброя — не кулаки, а приниження: десять років він не розмовляє з дружиною: колись при ній звертався лише до собаки Фідольки, а тепер — до служниці; має запасний ключ до її кімнати. Колись він пообіцяв їй: «Пальцем тебе не ткну. Але проте остерігаю тебе!» Про себе каже: «Я систематик» (розд. IX–X).
• Мстивий: «хто мені зробив одну прикрість, я йому зроблю десять» (розд. LVIII).
• Лицемір. Він підлещується до Євгенія, розігрує «перепросини», а після сцени при свідках регочеться: «Добре я відіграв ролю морально обуреного?» (розд. LVIII).
• П’яниця і цинік: «З жінками треба круто держатися» (розд. X).

Євгеній кидає йому в очі: «ви найлютіший звір із усіх, яких знає зоологія» (розд. X).

Вагман

Лихвар, власник будинку, де живе Євгеній: високий, худий, у довгому жупані. Він не приховує: «я, справді, лихвар» (розд. XII). Себе Вагман з іронією зве «добродієм добродіїв»: його жертви — пани й урядники, і він хоче «помалу повикурювати тих панків із сіл». Від о. Зварича Євгеній дізнається, що Вагман таємно позичив священикові десять тисяч на п’ять відсотків, щоб викупити селян із лихварських боргів (розд. XXXI). О. Зварич пов’язує цю зміну зі смертю Вагманового сина в армії, а згодом сам Вагман пояснює бурмістрові: після смерті сина він «обернув свою опіку на тих, що всиротили мене», а селянам почав допомагати (розд. L). Вагмана вбивають і грабують Шварц і Шнадельський, а в місті спершу вважають це самогубством.

Зовнішність за текстом. Увечері до канцелярії Євгенія приходить високий лихвар «у довгім жупані, худий», з чорною бородою й «довгими пейсами». Коли він говорить про свої справи, «його очі почали набирати якогось дивного блиску», а про чужі вади він судить «із холодним усміхом». Обурюючись, Вагман бідкається, «хапаючись за пейси».

Інші персонажі

Баран — сторож Вагманового будинку, хворий на епілепсію; за словами Стальського, колись утопив дружину. Єзуїт-місіонер на сповіді переконує його, що Євгеній — Антихрист, і в новорічну ніч Баран тарабанить по місту: «Буджу всіх. Уставайте, не спіть, бо воріг близько!» (розд. XLIV). Шнадельський і Шварц — вигнані з суду за крадіжки «паничі», які обдирають селян; Шнадельський, видаючи себе за адвоката, навчає: «Остерігаю вас, браття-хлопи, не вірте нікому!» (розд. XXXVII). Староста понад усе боїться «віч, зборів, читалень, агітацій, товариств» (розд. V), маршалок Брикальський — задовжений власник Буркотина. Серед людей, на яких спирається Євгеній, — о. Зварич і селянин Демко Горішний.

Композиція і художні особливості

• Ретроспекція. Розділи XIV–XVII — спогад Євгенія про кохання у Львові десятьма роками раніше.
• Сни і монологи. Євгенієві сниться каламутна ріка, у якій пливе тіло втопленої жінки з довгим золотистим волоссям (розд. XXI); цей сон можна прочитати як передвістя Регіниної загибелі. Внутрішній монолог Регіни «Слухай, Геню!» (розд. LIII) розкриває її душу краще за будь-який опис.
• Символи. Перехресні стежки — долі, що зустрічаються і розходяться; шлюбна сукня — Регінине нещастя; діамант на сонячному вершку — мрія про щастя, як пояснює сама Регіна.
• Пейзаж-настрій. Сіра мряклива осінь супроводжує Євгенієву зневіру в розділі XXIX, а в ніч убивств над містом виє хуртовина (розд. LVII).
• Сатира. Урядові «шпички» повіту обмовляють одне одного вже під час перших візитів Євгенія; місто таке «акустичне», що, за словами Стальського, «У однім кінці чхнеш, у другім чути» (розд. IV–V).
• Мова. Багато галицьких слів, полонізмів і германізмів: меценас (адвокат), гратулювати (вітати), урльоп (відпустка); урядники вставляють у мову латинські й німецькі фрази.

Типові помилки

• «Регіна — наречена чи дружина Євгенія». Ні, вона дружина Стальського; Євгеній кохав її студентом, але так і не освідчився.
• «Стальського вбив Євгеній». Ні, його вбиває Регіна сікачем; Євгенія арештовують безпідставно, а згодом випускають.
• «Регіна покінчила з собою». Так вирішило слідство, але в тексті її зіштовхує з мосту Баран.
• «Вагман — лише лиходій». Він справді лихвар, але таємно допомагає визволити селян із боргів, а сам гине від рук Шварца і Шнадельського.
• «Дія відбувається у Львові». Ні, у безіменному повітовому місті й навколишніх селах; Львів — лише в спогадах.

Зв’язок з іншими творами

Регінине запитання «Краденим щастям, так?» перегукується з драмою Франка «Украдене щастя» (1893): там теж жінка, видана заміж без любові, опиняється між чоловіком і колишнім коханим, але Анна обирає інакше, ніж Регіна. Галицьке суспільство Франко змальовує і в інших повістях та романах — про них у статтях «Твори Івана Франка за жанрами» і «Життєвий і творчий шлях Івана Франка».

Перевірте себе: нижче — 8 завдань із відповідями.

Джерела: текст повісті — Іван Франко, «Перехресні стежки» (Київ — Ляйпціґ: Українська накладня, б. р., близько 1920; Вікіджерела) і передмова В. Сімовича до цього видання; Іван Франко, Твори в 20 т., т. XII (Нью-Йорк: Книгоспілка, 1960; Вікіджерела); навчальна програма з української літератури (рівень стандарту); ВУЕ, стаття «Франко, Іван Якович».

Вправи з відповідями: повість «Перехресні стежки»

8 завдань. Обери відповідь — одразу побачиш, чи правильно, і пояснення правила.

1. Ким був Стальський для Євгенія Рафаловича в дитинстві?

   • А опікуном
   • Б домашнім учителем
   • В однокласником у гімназії
   • Г директором гімназії
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Б — домашнім учителем. Євгеній пригадує: «Пан Стальський, мій домашній інструктор», тобто домашній учитель у гімназії; опікуном хлопця-сироти був сільський священик (розд. I–II).

2. Як студент Євгеній зблизився з Регіною у Львові?

   • А ходив на ті самі уроки фортепіано
   • Б бував у салоні «цьоці Зюзі»
   • В давав їй уроки латинської мови
   • Г винайняв кімнату в її тітки
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: А — ходив на ті самі уроки фортепіано. Побачивши Регіну серед учениць фортепіанної школи, Євгеній записався туди на уроки, хоч і сам добре грав (розд. XV–XVI). У салоні «цьоці Зюзі» з нею познайомився Стальський (розд. VIII).

3. Хто сказав: «Пане, я шлюбна жінка… чесна жінка»?

   • А служниця Стальських
   • Б тітка Регіни
   • В Регіна
   • Г пані маршалкова
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: В — Регіна. Так Регіна відповідає Євгенієві в міському парку, коли він кличе її покинути чоловіка й виїхати з ним (розд. XXVI).

4. Чому селяни з Буркотина забрали від Євгенія свої папери?

   • А він програв їхню справу про пасовисько
   • Б вирішили, що його підкупив пан
   • В він вимагав за справу завелику плату
   • Г староста заборонив їм судитися
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Б — вирішили, що його підкупив пан. Євгеній радив громаді купити панський маєток, і селяни запідозрили змову; Баран чув, як вони казали: «видно, пан підкупив його» (розд. XVIII, XXVIII).

5. Що відповів Євгеній на пропозицію Вагмана купити Буркотин для себе?

   • А погодився, щоб продати дуби на кораблі
   • Б погодився і записав маєток на селян
   • В відмовився, щоб не стати паном над селянами
   • Г порадив Вагманові продати маєток графові
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: В — відмовився, щоб не стати паном над селянами. Євгеній боїться відірватися від тих, кого захищає: «Той маєток став би як мур межи мною і селянами» (розд. XLVII).

6. Чим Регіна вбиває Стальського?

   • А отрутою
   • Б револьвером
   • В шнурком
   • Г сікачем
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Г — сікачем. Коли п’яний Стальський заснув за столом, Регіна бере з креденсу сікач, яким уранці колола цукор, і молоток (розд. LVIII).

7. Хто вбив лихваря Вагмана?

   • А Шварц і Шнадельський
   • Б сторож Баран
   • В Стальський
   • Г маршалок Брикальський
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: А — Шварц і Шнадельський. Шварц перехопив Вагманів лист і дізнався про гроші в касі; разом зі Шнадельським вони задушили Вагмана шнурком і повісили, ніби той сам наклав на себе руки (розд. LVI).

8. Чим закінчується повість?

   • А Євгенія засуджують за вбивство Стальського
   • Б Євгеній виїжджає з Галичини за море
   • В Євгеній покидає адвокатську практику
   • Г Євгенія звільняють, і він скликає нове віче
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Г — Євгенія звільняють, і він скликає нове віче. Коли знайшли тіла Барана й Регіни, а Шнадельський зізнався, Євгенія випустили; він вимагає від старости повернути йому честь і подає донесення про нове віче (розд. LX).