Оновлено:
↓ Вправи з відповідями (8 завдань)
«Царівна» — повість Ольги Кобилянської: уперше надрукована в газеті «Буковина», окремою книжкою вийшла 1896 року в Чернівцях. Про що вона: сирота Наталка Верковичівна почувається чужою в домі вуйка й тітки і мріє про вище життя — вільне, сповнене праці, творчості й кохання, гідного людини. Головні герої — Наталка, її перше кохання Василь Орядин і лікар Іван Марко, з яким вона врешті знаходить щастя.
Нижче — паспорт твору, короткий зміст за розділами, жанр, тема та ідея, герої з цитатами, композиція, типові помилки і 8 завдань із відповідями. Цитати — за окремим виданням 1896 року: правопис осучаснено, авторські слова й форми збережено; у дужках — розділ.
Коротко: паспорт повісті «Царівна»
Паспорт повісті «Царівна»
| Автор | Ольга Кобилянська (1863–1942) |
| Рік | уперше — у газеті «Буковина» (за ЕСУ); окремим виданням — Чернівці, 1896, коштом редакції «Буковини»; присвята — матері письменниці |
| Рід | епос |
| Жанр | повість (так у ЕСУ); на титулі окремого видання 1896 року — «оповідання»; більша частина написана як щоденник героїні |
| Тема | духовні пошуки освіченої дівчини-сироти, її боротьба за самостійне життя, працю, творчість і кохання |
| Ідея | не зрікатися свого ідеалу заради «буденного щастя»; право жінки на духовну незалежність і власну працю |
| Проблематика | жінка і суспільство, кохання та ідеал, людина й обставини, інтелігенція і народ, покликання митця |
| Головні герої | Наталка Верковичівна, Василь Орядин, Іван Марко |
| Інші персонажі | вуйко Іванович і тітка, їхні діти Лєна, Катя, Муньо; професор Льорден; пані Марко; подруги Оксана Б. і малярка Софія; Зоня, донька надлісничого Маєвського |
| Місце дії | Буковина: гірське містечко, де живе родина вуйка, і місто Ч. (назву в тексті скорочено) |
| Час дії | сучасний авторці; років у тексті не названо |
| Композиція | 19 розділів: I–XIII — щоденник Наталки, XIV–XVIII — розповідь від третьої особи, XIX — епілог через три роки |
«Царівна» скорочено: короткий зміст за розділами
Розділи I–IV. У домі вуйка. Двадцятилітня Наталка — донька єдиної сестри гімназійного професора Івановича. Батьків і бабуню вона втратила, а тітка й кузини дають їй відчути, що вона в домі зайва. Розраду героїня шукає в книжках, у горах і лісі. Вона знайомиться з Василем Орядином, вихованцем надлісничого Маєвського. Того вечора, коли Орядин грає на скрипці на концерті, вони зізнаються одне одному в коханні, а вранці він їде вчитися далі. Згодом приходять чутки, що він бідує, грає в карти й позивається з Маєвським за своє майно. До Наталки сватається вуйків приятель, удівець професор Льорден, і під тиском родини вона погоджується.
Розділи V–VII. Розрив. Узимку Орядин повертається по спадщину — змарнілий і зневірений. Згодом Наталка вирішує розірвати заручини й знаходить місце компаньйонки в місті Ч. Орядин освідчується і кличе її з собою на село, та Наталка відмовляє. Вона відсилає Льорденові відмову і після сварки з тіткою покидає дім вуйка, а Льорден сватається до Лєни.
Розділи VIII–XII. У пані Марко. Наталка служить компаньйонкою в заможної вдови лікаря, пані Марко. Минає майже три роки, коли в гості приїжджає пасинок пані Марко, лікар на флоті Іван Марко. Спершу він холодний, потім вони стають друзями, але від’їжджає він так само холодно. Наталка розуміє, що кохає його. Пані Марко помирає; син приїжджає вже після її смерті.
Розділи XIII–XVIII. Сама. Наталка живе шиттям і уроками та пише повість, але рукопис їй повертають без пояснень. Орядин заручається з Вандою, донькою свого шефа, адвоката Мілєра, і Наталка бачить їхнє вінчання в костелі. Марко пише, що вирушає до Індії. Коли рукопис повертають удруге, Наталка цілу ніч думає про смерть, але вранці вирішує жити.
Розділ XIX. Епілог. Через три роки вуйко розповідає тітці, що Наталка й Марко побралися одразу після Маркового повернення з Індії і живуть щасливо, а Наталка пише.
Жанр, тема та ідея повісті
- Жанр: повість — так твір називає ЕСУ; на титулі окремого видання 1896 року — «оповідання». Більша частина твору — щоденник героїні: події ми бачимо її очима.
- Тема: духовні пошуки освіченої дівчини-сироти, її боротьба за самостійне життя, працю, творчість і кохання.
- Ідея: у творі звучить думка, що людина не повинна зрікатися свого ідеалу заради «буденного щастя», а жінка має право на духовну незалежність і власну працю.
- Проблематика: жінка і суспільство, кохання та ідеал, людина й обставини, інтелігенція і народ, покликання митця. ЕСУ пише, що в «Царівні» Кобилянська виступала за духовну емансипацію жінки.
Назва. «Орядин назвав мене „царівною“», — записує Наталка (X) і питає себе, чи гідна цього імені. Наприкінці XVIII розділу, вирішивши жити, вона шепоче: «я ж царівна!» Тож «царівна» тут — не титул: це слово можна прочитати як знак внутрішньої гідності героїні.
1994 року «Укртелефільм» екранізував повість (фільм «Царівна», режисер Роман Балаян).
Головні герої «Царівни»: характеристика і цитати
Герої «Царівни»: хто є хто, риси й цитати
| Герой | Хто він | Головна риса | Цитата |
|---|---|---|---|
| Наталка Верковичівна | сирота, племінниця професора Івановича, згодом компаньйонка пані Марко; веде щоденник | горда, волелюбна, мрійлива, вимоглива до себе й інших | «Я хотіла пізнати, що то таке свобідна воля» (XVI) |
| Василь Орядин | вихованець надлісничого Маєвського, студент права, згодом працює в адвоката; Наталчине перше кохання | обдарований і палкий, але мінливий; зневірюється та обирає вигоду | «Я не хочу більше боротися» (VI) |
| Іван Марко | пасинок пані Марко, лікар на флоті; в епілозі — Наталчин чоловік | стриманий, гордий, вірний; шанує працю жінки | «Як годиться мужеві царівни» (XIX) |
| Тітка | дружина вуйка, спольщена німкеня | черства й практична, вважає Наталку тягарем | «Тепер переконуюся, що викормила собі змию!» (VII) |
| Вуйко Іванович | гімназійний професор, брат Наталчиної матері | добрий, але слабкий | «Чи я тебе виганяю з хати? Чи я тобі жалую хліба?» (VII) |
| Професор Льорден | удівець, приятель вуйка, Наталчин наречений, згодом наречений Лєни | самовпевнений, дивиться на наречену як на власність | «Я знаю, що роблю, в мене суть на те права!» (VI) |
| Пані Марко | заможна вдова лікаря, у якої служить Наталка | добра й щира, любить Наталку | «Світло єси ти, однак не фальшиве, вижичене — ні, правдиве!» (XII) |
| Оксана Б. | молода жінка, що на якийсь час розійшлася з чоловіком; Наталчина подруга | жвава, іронічна, щира | «Я забула, що вашим „Богом“ то література!» (X) |
Імена — як у тексті повісті: Лєна, Льорден, Зоня, Мілєр. Вуйко — дядько по матері.
Наталка Верковичівна

Оповідачка щоденника: висока дівчина з довгим рудавим волоссям і великими зеленими очима.
Зовнішність за текстом. Наталка пише, що її «рудаві довгі коси, котрих ніяк не можна по модному на голові укласти, спадали свобідно на плечі», а колір своїх очей, глянувши в дзеркало, уточнює: «синяво-сірих… ні, зелених». Тітка зневажливо зауважує: «в неї уста такі червоні». На вечір вона вбрана «в темно-понсовій сукні», а перехожого на вулиці вабить її «висока гнучка стать».
- Самотня і незрозуміла. Тітка зве її «лінюхуючою химерницею», а кузини глузують із рудавого волосся й «крейдяного» лиця (I).
- Волелюбна. У щоденнику пише: «Свобідний чоловік з розумом — се мій ідеал» (VI). Вона не йде за нелюба й залишає дім, бо хоче жити своєю працею: «Я бажала закоштувати хліба, заробленого власними руками!» (XVI).
- Вимоглива в коханні. Орядин благає: «Ідіть зі мною на село і жиймо лиш для себе!» Наталка відповідає: «Тепер ні, Орядин, я не можу!» (VI) — вона не хоче, щоб він заради неї змарнував свої сили.
- Творча натура. Любить музику й природу, пише: «Я найщасливійша, коли пишу» (XI).
- Сильна духом. Відкинутий рукопис ледь не ламає її, але вона обирає життя: «Буду жити… і йти тою самою дорогою, що досі» (XVIII).
- Вірить у свій народ. В епілозі каже вуйкові: «в мене настало „полудне“. Оно настане і для нашого народу, неправда ж?» (XIX).
Василь Орядин

Вихованець надлісничого Маєвського, родич його доньки Зоні, студент права, згодом працює в адвоката.
Зовнішність за текстом. Уперше Наталка помічає, що його «лице смагляве, пригадує тип полудневий». Після років розлуки він «марний і блідий», у нього «високе чоло» з «морщиною „пихи“ між бровами», а очі, коли він сердиться, «запалали наглим гнівом». Волосся з чола він «відгорнув бистрим рухом».
- Обдарований і палкий. Грає на скрипці, захоплює Наталку розмовами про майбутнє; на прощання обіцяє: «Будучність наша» (II).
- Мінливий. Після років злиднів повертається іншим: «Я знеохочений, Наталко» (VI). Йому досить «буденного щастя», і він не хоче чекати: «Коли так, то я буденного щастя не зазнаю!» — а йдучи геть, кидає: «Моє полудне тепер!» (VI).
- Обирає вигоду. Одружується з донькою свого шефа; тітка в епілозі каже про нього, що він «у другої грошики взяв» (XIX). Квартирантка-румунка попереджає Наталку: «Нині запалиться, обіцяє світ, а завтра вже холодний мов лід» (XIV).
Почувши про заручини, Наталка каже Орядинові, що він був найкращою ілюзією її життя, і додає: «Мені лиш жаль, що ви мене не розуміли!» (XVI).
Іван Марко

Пасинок пані Марко, лікар на флоті («при маринарці»).
Зовнішність за текстом. Наталку дивує, що Марко «ростом чи не низший від мене», «темно-русявий». Спершу вона боїться його «проникливих цікавих поглядів» з-за окулярів; волосся з чола він відгортає «повільним рухом», а прощаючись, поправляє окуляри «дуже дрожачою рукою».
- Негероїчний на вигляд. Наталка бачить чоловіка «з лиця майже негарний, опалений сонцем», «з окулярами перед ясними, проникливими очима» (IX).
- Вірний. Про себе каже словами Гайне: «Що я люблю, люблю вже навіки» (IX).
- Шанує працю жінки. Про дружину, яка любила б мистецтво й працю, каже: «Я був би гордий, коли б мав таку жінку» (IX); просить Наталку надіслати йому її твори, коли їх надрукують.
- Гордий і стриманий. Ревнує до Орядина й ховає почуття під холодністю. Прощаючись, лише натякає: сонце «заходить від нині для мене!», а «для другого оно сходить» (IX).
В епілозі Марко — Наталчин чоловік. Він потай надіслав одну з її перших праць відомому літераторові за кордон, і той відповів, що в неї талант (XIX).
Інші персонажі
Тітка вважає Наталку тягарем і хоче якнайшвидше видати її заміж. Вуйко Іванович добрий, але слабкий: то разом із тіткою тисне на Наталку, щоб ішла за Льордена, то плаче, коли вона покидає дім (IV, VII). Лєна — кузина й ровесниця Наталки, яка глузує з неї (I), а згодом стає нареченою Льордена (VII). Професор Льорден називає Наталку Льореляй. Пані Марко, за словами Наталки, «для мене добра і щира мов бабуня» (VIII). Оксана Б. і молода малярка Софія — подруги, з якими Наталка ділиться думками.
Орядин і Марко: порівняння
Орядин і Марко: порівняльна характеристика
Василь Орядин
- Хто: вихованець надлісничого, студент права, згодом працює в адвоката
- Вигляд: смаглявий, гарний; грає на скрипці
- Після випробувань: зневірюється: «Я знеохочений, Наталко»
- Про Наталчині мрії: каже, що в неї «нема змислу для дійсності»
- Чого хоче: «Ідіть зі мною на село і жиймо лиш для себе!»
- Фінал: одружується з Вандою, донькою свого шефа
Іван Марко
- Хто: пасинок пані Марко, лікар на флоті
- Вигляд: «з лиця майже негарний, опалений сонцем», в окулярах
- Після випробувань: лишається вірним: «Що я люблю, люблю вже навіки»
- Про Наталчині мрії: вірить у її талант: «Коли будете мати щось з ваших праць друкованого, то пришлете мені се самі — правда?»
- Чого хоче: дружину, яка має власну працю: «Я був би гордий, коли б мав таку жінку»
- Фінал: одружується з Наталкою та допомагає їй як письменниці
Почуття до Марка Наталка відрізняє від колишнього кохання до Орядина: воно спокійне й глибоке (X).
Композиція і художні особливості
- Будова. 19 розділів. I–XIII — щоденник Наталки: окремі записи, між якими минають дні, місяці, а то й роки. XIV–XVIII — розповідь від третьої особи. XIX — епілог через три роки: розмова вуйка з тіткою і його спогад про сцену на веранді.
- Найнапруженіший момент — XVIII розділ. Наталка всю ніч сперечається сама з собою: «відійти» чи жити далі. Цей внутрішній монолог закінчується рішенням жити.
- «Полудне». Наскрізний образ: для героїв це найвища точка в житті людини й народу. Наталка ще чекає свого полудня, а Орядин хоче його негайно (VI). В епілозі героїня каже: «в мене настало „полудне“» (XIX).
- Вищий чоловік. Наталка й Орядин сперечаються словами Ніцше про вищих людей. Орядин питає, звідки їх узяти, а Наталка відповідає: «Ми самі станьмо ними, учім других ставати ними.» Згодом він глузує: «Висший чоловік ще не найшовся» (VI).
- Аталея. Наталка й Орядин говорять про твір Гаршина «Attalea princeps», героїня якого — пальма — гине, «не побачивши свого властивого неба». Наталці ця героїня подобається тим, що «осталася своїм намірам вірна!» (V).
- Природа віддзеркалює настрій героїні: гори, смереки, самотній дуб-велетень на горі (I), осінній парк (XV), заметіль (XVI).
- Світова культура в щоденнику й розмовах героїв: Гайне, Ніцше. Льорден порівнює Наталку з Льореляй, а Марко жартома називає її «цвіт лотосу» (IX).
Типові помилки
- «Наталка — донька професора Івановича». Ні, вона його племінниця, донька його сестри; Лєна й Катя — її кузини.
- «Марко — рідний син пані Марко». Ні, він син її покійного чоловіка від першої дружини (VIII).
- «Наталка виходить заміж за Орядина». Ні, Орядин одружується з Вандою, донькою адвоката Мілєра, а Наталка — з Марком (XIX).
- «Уся повість — щоденник». Ні, від XIV розділу розповідь іде від третьої особи, а XIX розділ — епілог.
- «Повість закінчується смертю героїні». Ні, у XVIII розділі Наталка вирішує жити, а в епілозі щаслива й пише.
Зв’язок з іншими творами Кобилянської
Освічена дівчина, яка не хоче жити, як усі, — також героїня повісті «Людина». Подруги-мисткині, малярка й піаністка, — у новелі «Valse mélancolique». Зовсім інший світ — буковинське село — постає в повісті «Земля». Про письменницю — у статті «Біографія Ольги Кобилянської».
Перевірте себе: нижче — 8 завдань із відповідями.
Джерела: текст повісті — Ольга Кобилянська, «Царівна» (Чернівці: накладом редакції «Буковини», 1896; Вікіджерела); навчальна програма з української літератури (рівень стандарту); ЕСУ, статті «Кобилянська Ольга Юліанівна», «Буковина» (газета).
Вправи з відповідями: повість «Царівна»
8 завдань. Обери відповідь — одразу побачиш, чи правильно, і пояснення правила.
Ким Наталка Верковичівна доводиться професорові Івановичу?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — племінницею. Наталка — донька єдиної сестри професора, сирота (VII); Лєна й Катя — її кузини.
Ким працює Наталка, покинувши дім вуйка?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: А — компаньйонкою в пані Марко. Наталка приймає «місце товаришки в одної дуже поважної дами, вдовиці по лікарі» — пані Марко (VII).
Хто з героїв назвав Наталку «царівною»?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: В — Василь Орядин. «Орядин назвав мене „царівною“», — записує Наталка (X). Льорден називав її Льореляй.
Ким є Іван Марко?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — лікарем на флоті. Пасинок пані Марко «є лікарем при маринарці» (VIII). В адвоката працює Орядин, гімназійний професор — вуйко Іванович, надлісничий — Маєвський.
Хто з героїв каже про себе словами Гайне: «Що я люблю, люблю вже навіки»?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Г — Іван Марко. Так Марко відповідає матері невдовзі після приїзду (IX); згодом Наталка не раз згадує ці слова.
З ким одружується Василь Орядин?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Г — з Вандою, донькою адвоката Мілєра. Орядин сам повідомляє Наталці про заручини: «З донькою мого шефа, адвоката Мілєра» (XVI).
Як побудовано розділи I–XIII повісті?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: А — як щоденник Наталки. Розділи I–XIII — записи Наталки від першої особи; від XIV розділу розповідь іде від третьої особи.
Що вирішує Наталка, коли їй удруге повертають рукопис?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: В — жити й іти далі своєю дорогою. Переживши ніч розпачу, вона думає: «Буду жити… і йти тою самою дорогою, що досі» (XVIII).
