Без сумнівів, Іван Франко — різнобічно обдарована людина. Він збагатив українську культуру, підніс її до рівня європейської творчості. Літературний здобуток Івана Франка — це ціла епоха в українському письменстві. Літературознавча праця Івана Франка сприяла розвитку української літератури, а його переклади презентували українську читачеві найкращі досягнення світової культури.
З величезної спадщини Івана Франка найбільшою цінністю є його художня творчість, яка в яскравих, барвистих картинах відбила ідеї, прагнення і почуття цілого покоління українського народу.
Літературна діяльність Франка почалась на початку 70-х рр. ХІХ ст. Ранні його твори, що з`явились у студентському журналі «Друг», сповістили про народження нового таланту, який незабаром виявив себе у всій своїй величі. Хоч і не вільні від впливу літературного оточення, ці твори своїм спрямуванням були новинкою на західноукраїнському грунті.
В них помітне намагання письменника порвати з існуючими шаблонами галицького письменства, що орієнтувалось на гірші зразки європейської сенсаційно-романтичної повісті, і стати на шлях критичного реалізму.
Ілюстрацією цього процесу переходу письменника від романтизму до реалізму є повість «Петрії й Довбущуки». В основу сюжету твору, згідно з первісним наміром, лягла фантастична ідея боротьби двох родин навколо легендарного скарбу Олекси Довбуша. Повість справді побудована на перипетіях боротьби між Петріями, яким Довбуш заповів свій скарб, і Довбущуками – прямими його спадкоємцями, які претендували на цей скарб.
В поезії Франко висловлює прагнення зв`язати свою музу з народною творчістю як джерелом життєвої сили, оптимізму, натхнення.
Перші спроби реалістичного малюнка – «Лесишина челядь», «Вугляр» – визначили дальший напрям його творчості. І тому на зорі літературної діяльності Франко ставить мету: в цілому циклі новел змалювати, по можливості, всі сторони життя народу і інтелігенції.
Темою творів бориславського циклу послужили соціальні конфлікти на нафтових промислах у Бориславі. Показати їх у всій динаміці і різносторонності було завданням художника.
В його зображенні життя є безперервною, жорстокою боротьбою між двома непримиренними таборами, з одного боку, нещадно експлуатованою масою трудящих і, з другого, – згуртованою і єдиною в координуванні засобів експлуатації, хоч взаємно конкуруючою, групою хижаків – промисловців.
Трудовий народ, який живе в злиднях, терпить приниження, образи, насмішки, як це змальовує поет у віршах циклу «Думи пролетаря» і «Галицькі образки», підіймається на боротьбу, щоб здобути «хоч синам, як не собі, кращу долю».
Вся збірка пронизана пафосом боротьби, вболіванням над долею народу, всеобіймаючою любов`ю до свого народу і до трудящих усього світу. У структурно-композиційному відношенні збірка побудована на принципі контрасту бадьорих, ясних і мінорних, темних тонів, що кидається у вічі при співставленні її окремих циклів і при аналізі самих віршів.
Радісні, повні життя і сонця весняні пейзажі і зв`язані з ними оптимістичні настрої «Веснянок» змінюються сумними, осінніми, скорбними настроями, в яких, проте, не відчувається безнадії і зневіри.
У вірші «Vivere memento!» (пам`ятай про життя) весняний поклик оживляє мертве серце і примушує людину з «горя-домовини» піднятись назустріч «новій зорі». Сам рефрен «vivere memento» був антитезою релігійно-схоластичному закликові «memento mori», що нагадував завжди пам`ятати про смерть.
Збіркою «З вершин і низин», яка після Шевченкового «Кобзаря» була найвищим досягненням української революційної поезії, Франко вніс у літературу дух тієї епохи, коли боротьбу трудящих мас очолив пролетаріат.
Наступні збірки поезій Франка, «Зів`яле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби» та «Semper tiro», є в основному продовженням ідейно-політичних та естетичних принципів «З вершин і низин».
Яскравою індивідуальністю, «цілим чоловіком» залишається Франко і в своїй інтимній ліриці «Зів`яле листя» та «Із днів журби». Пережита поетом особиста трагедія, а ще більші удари, що завдали йому як громадському діячеві, були йому близькими, знайшли своє поетичне втілення в цих збірках.
«Зів`яле листя» – це хвилююча драма нерозділеної любові, що звучить гамою різноманітних душевних переживань та страждань і, доходячи до психічної депресії, песимізму та нігілізму, веде до катастрофи. Вся збірка становить одне тематичне і композиційне ціле. Суцільності їй надає драматична дія, перипетії якої психологічною послідовністю розвиваються у напрямі неминучої кінцевої загибелі.
Ліричний герой драми – людина, наділена високим інтелектом та тонкими і глибокими чуттями, сповнена благородства, але слабовільна, не здатна панувати над своїми пристрастями.
Психологічно вмотивований акт самовбивства, яким герой кладе кінець своїм душевним мукам, може дати підставу до тлумачень основного змісту збірки як проповіді безцільності існування. Однак проти такої інтерпретації застерігав сам Франко.
Народно-пісенні і канонічні форми гармонійно переплітаються з білими віршами і навіть верлібрами.
Інтимна, пейзажна лірика, так щедро розсипана в «Зів`ялому листі», в наступних збірках поступається місцем перед громадською лірикою і епікою.
Останньою багатий «Мій Ізмарагд», збірка, що мала на меті популяризацію «багатого скарбу поезії і життєвої мудрості, який міститься в нашім старім письменстві». Поруч з творами абстрактно-філософського характеру знаходимо тут серію «галицьких образків», які, як і попередні твори, вражають глибиною реалізму і хвилюючим трагізмом. з’єднує спільний діапазон морального чуття і темпераменту».
Багато уваги приділяє ролі поета, його обов`язкам перед суспільством. Призначення поезії Франко вбачає у служінні революційній боротьбі. В полеміці з поетами-модерністами він засуджує їх відрив від громадського життя, їх замкненість у вузькому світі власних поривів і почуттів. Для Франка сучасна пісня – це:
…огонь в одежі слова –
Безсмертна, чудотворна фея,
правдива іскра Прометея.
Народний поет мусить жити з народом одними думами й почуттями, мусить «втішати його теплим словом» в день скорботи і вказувати йому шлях у краще майбутнє. А слово з його грудей повинно литись тільки тоді, коли воно зігріте кров`ю серця. Часто доводилось Франкові переживати «муки творчості», страждати від невисловлених думок і образів, які просилися на папір, і чути хвилюючі заклики:
Тату, тату, тату,
Це ми, твої невродженії діти,
Це ми, твої невиспівані співи,
і давати їм повну відчаю відповідь:
Не вийдете на світло, небожати,
Не вивести вже вас мені до сонця.
У поемі «Іван Вишенський», появі якої передували наукові роботи Франка про творчість видатного українського полеміста ХVI – XVII ст., зображується трагедія людини, у якій борються патріотичні і релігійні почуття. В ім`я християнської моралі – самовдосконалення – Вишенський відходить від суспільного життя, але релігія не дає йому заспокоєння. В поверненні, хай і символічному, до служіння своєму народові знаходить він щастя.
Поза працею для суспільного добра немає щастя, немає сенсу існування – така ідея поеми. Ця думка червоною ниткою проходить через ряд Франкових творів про інтелігенцію. Народна інтелігенція, за висловом письменника, – це не окрема соціальна група людей, а освічена частина трудових верств населення, обов`язком якої є освіта мас.
«Інтелігенція, – писав він у статті «Чи вертатися нам назад до народу?» – повинна жити з народом і між народом не як окрема верства, але не як невідлучна часть народу… Вона повинна, як та освітня і культурна закваска, пройняти весь організм народу і привести його до живішого руху, до поступового зросту».
З цього розуміння завдань інтелігенції виходить Франко при творенні художніх образів – просвітителів, «народників» і оборонців трудового населення. Владко і Начко Калиновичі в повісті «Лель і Полель», Євген Рафалович з «Перехресних стежок», Омелько Ткач з п`єси «Учитель» і інші – реалізація в різній художній формі того ж ідеалу – безмежно відданої інтересам мас інтелігентної людини.
І. Франко — автор поетичних збірок «Баляди і розкази», «З вершин і низин», «Зів’яле листя», «Мій ізмарагд», «Із днів журби» та ін. Переклав з 14-ти мов твори світових класиків.
Особливості його творчості
І. Франко творив майже в усіх літературних жанрах:
- поезії
- поеми (соціально-побутові, сатирично-політичні, гумористичні, історичні, біографічні, філософські)
- казки
- оповідання для дітей і дорослих (понад 100)
- повісті
- романи
- драматичні твори (близько 15)
- нариси
- фейлетони
- памфлети
- етюди
- літературно-критичні статті тощо.
Проза письменника має гуманістично-просвітницький зміст, насичена соціальним оптимізмом.
Поезія характеризується патріотичною наснаженістю, глибиною філософських роздумів, щирістю душевних переживань (деякі твори митця покладені на музику: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Червона калино, чого й в лузі гнешся?»).
Тематичні обрії творчості:
— сучасне і минуле галицького села;
— зображення життя людей «дна»;
— навчання і виховання дітей;
— життя інтелігенції, духівництва, робітників;
— історичне минуле;
— проблеми сучасного життя та ін.
Іван Франко частково дотримується традиційних поглядів на тематичні пласти української літератури, що розкривають життя різних соціальних верств українського народу, і, у той же час, виводить літературу на нові обрії.
Стильово І. Франко належить до перших реалістів в українській літературі. Він — найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була вже його друга збірка «З вершин і низин».
Традиції й новаторство в художній літературі — це взаємопов’язані поняття, які характеризують вузлові моменти літературної спадкоємності. Традиція в будь-якій сфері людської діяльності — те, що у формі усталених звичаїв, норм, порядків передається з покоління в покоління. У художній літературі у процесі тривалого її розвитку традиційними стають деякі теми, мотиви, ідеї, образи і т.п.
Читайте також:
Дуже хороший аналіз віршів, дуже допопоміг мені на уроці отримати хорошу оцінку, дякую)
сайт взагалі супер)
Бл сайт ваще The best))))Спс помог оч без тя б не справился спс реал)