Іван Нечуй-Левицький створив цікаву соціально-побутову повість “Микола Джеря” про проблеми селян і їхнє співжиття з поміщиками. Здавалося б, твір створений ще на початку XIX століття, не може бути настільки актуальним зараз. Аж ні! Історичні паралелі роблять його цікавим навіть для сучасних читачів.
Пропонуємо вам детальний аналіз повісті, яку Нечуй-Левицький присвятив Миколі Лисенку.
Тема: розповідь про життя Миколи Джері та його сім’ї, а також змалювання життя людей під гнітом панщини та боротьбу з нею. Ідея: показати незламний дух народу, його непокірність панам.
Проблематика
- Поміщики — кріпаки
- батьки — діти
- духовне — матеріальне.
У ньому правдиво відображені глибокі соціальні суперечності, боротьба між закріпаченими селянами й поміщиками-кріпосниками, між заробітчанами і промисловцями, між масою «звільнених» селян і сільськими багатіями.
Письменник показав і ті активні сили, що піднімались на боротьбу проти кріпосництва та проти нового гноблення після скасування кріпосного права. У повісті реалістично змальовано різних гнобителів народу:
- кріпосника Бжозовського
- посесора Бродовського
- отамана рибалок Ковбаненка
- панського осавула
- поліцейського пристава
- попа.
Свавільним, деспотичним і зажерливим панам, промисловцям та їх слугам автор протиставляє чесних, прямих, благородних, але безправних, пригноблених селян і заробітчан — старого Джерю, Джериху, їх сина Миколу, Нимидору, Кавуна та ін.
У творі викрито панщину як найганебніше явище суспільного життя, як силу, що фізично й морально калічила людину. Письменник змальовує не тільки безправність, страждання закріпаче-них селян, а й зростання в них ненависті до кріпосників, протест і боротьбу окремих кріпаків проти гноблення.
Нечуй-Левицький, хоч побіжно, але правдиво показав, що виступи окремих селян проти панів викликали співчуття й підтримку з боку всіх кріпаків. Симпатії автора на боці уярмлених селян, на боці протестанта, бунтаря Миколи Джері.
Нечуй-Левицький позитивно оцінив реформу 1861 р. і тому, змальовуючи життя селян у пореформені часи, вістря критики спрямував не проти всього ладу, а проти окремих явищ соціальної дійсності. Цим він послабив викривальну силу твору, зокрема останніх його розділів, хоч і тут переважають реалістичні малюнки. Письменник правдиво показує, як пан забрав собі кращі землі, як селяни бунтували, бо «стала знову маленька панщина», як Миколу Джерю посадили в холодну, а старшина-багач грабує селян так, як грабував і раніше.
Разом із тим Нечуй-Левицький прикрашує дійсність, коли розповідає, що комісія, надіслана царською владою, відібрала в пана добру землю і віддала її селянам, а громада скинула багатія і обрала старшиною бідного чередника. Однією з сильних сторін твору є те, що в ньому ширше і глибше, ніж в інших творах, змальовано жорстоку експлуатацію заробітчан на капіталістичних підприємствах та промислах, виведено різноманітні постаті експлуататорів капіталістичного типу (посесор Бродовський, отаман риболовецької ватаги Ковбаненко) і вперше в українській літературі показано стихійний протест заробітчан проти визиску.
Автор відтворив правдиві й хвилюючі картини тяжкої праці заробітчан на цукроварні, їх життя в тісних і брудних казармах, голодування, отруєння гнилою стравою, пограбування їх посесором, а потім і власником риболовецького промислу, показав спроби заробітчан-бурлак розправитися з хижаком-посесором, з отаманом рибалок.