«Сорочинський ярмарок» Миколи Гоголя: аналіз і характеристика героїв

Оновлено: 11.11.2026

↓ Вправи з відповідями (8 завдань)

«Сорочинський ярмарок» (1831) — повість Миколи Гоголя, якою відкривається збірка «Вечори на хуторі біля Диканьки». Головні герої — селянин Солопій Черевик, його дочка Параска, парубок Грицько Голопупенко і Хівря, Черевикова дружина й Парасчина мачуха. Параска й Грицько покохали одне одного на ярмарку в Сорочинцях, мачуха не хоче й чути про весілля, і парубок домовляється з циганом. Страшні чутки про чортову червону свитку обертаються для Черевика низкою пригод, після яких він сам квапить весілля.

Гоголь писав російською, тож цитати подано за українським перекладом, виданим 1935 року. Нижче — паспорт, короткий зміст за розділами, жанр, тема та ідея, герої з цитатами, композиція, риси романтизму, типові помилки і 8 завдань із відповідями.

Коротко: паспорт твору «Сорочинський ярмарок»

Короткий зміст «Сорочинського ярмарку» за розділами

Повість має 13 розділів. Події тривають два дні: від дороги на ярмарок до весілля наступного дня.

Розділи I–II. Серпневого дня Солопій Черевик везе на ярмарок у Сорочинці пшеницю і стару кобилу, а на возі — дочка Параска й мачуха Хівря. На мосту парубок у білій свиті милується дівчиною і кепкує з Хіврі, а на її лайку відповідає грязюкою. На ярмарку той самий парубок, Грицько, бере Параску за руку, і дівчина не має сили її вирвати.

Розділи III–IV. Двоє торговців розповідають, що ярмарок стоїть на проклятому місці й от-от з’явиться червона свитка. Грицько знайомиться з Черевиком, і той одразу згоджується віддати за нього дочку й вимагає могорича. Та Хівря здогадується, що «жених» — той самий парубок з мосту, і Черевик відступає.

Розділ V. Засмучений Грицько вдаряє по руках із циганом: якщо той змусить Черевика віддати Параску, парубок продасть йому воли за п’ятнадцять, а не за двадцять.

Розділи VI–IX. Уночі Хівря приймає в кумовій хаті поповича Опанаса Івановича. Несподівано повертаються Черевик, кум Цибуля і гості, тож поповича ховають на дошках під стелею. Кум розповідає легенду: чорт заставив шинкареві червону свитку, той її продав, згодом свитку порубали й розкидали по ярмарку, і тепер чорт щороку збирає її шматки. Раптом у вікно висувається свиняча пика. Попович падає з дощок, а Черевик тікає з горщиком на голові й падає посеред дороги. На нього падає і Хівря, що бігла слідом.

Розділи X–XII. Уранці Хівря замість рушника хапає червоний обшлаг свитки. Черевик веде продавати кобилу, і біля нього з’являється високий циган. Раптом у руці лишається перерізана вуздечка зі шматком червоного рукава. Наляканий, він тікає, а хлопці хапають його як злодія, що вкрав кобилу в Черевика, тобто в нього самого. Зв’язують і кума, який витяг з кишені шматок свитки. Грицько визволяє Черевика, а той обіцяє йому весілля.

Розділ XIII. Параска сама в хаті мріє про Грицька й танцює перед дзеркальцем, до танцю пристає і батько. Поки Хівря купує плахти, Черевик благословляє молодих. Мачуха кричить, що не допустить весілля, але цигани тримають її за руки, і все тоне в танці. Наприкінці оповідач сумно роздумує, як швидко минає радість.

Жанр, тема, ідея і проблематика

• Жанр: повість; так названо всі твори збірки («Повісті, видані пасічником Рудим Паньком»).
• Тема: пригоди родини Черевика на Сорочинському ярмарку і кохання Параски та Грицька, яке долає опір мачухи.
• Ідея: у повісті перемагають молодість, щире почуття і кмітливість, а висміяно сварливість, лицемірство, боягузтво й забобонний страх. Фінальний відступ додає сумну думку: радість — «прекрасна й зрадлива гостя».
• Проблематика: кохання і перешкоди; батьки й діти (мачуха і падчерка); хто головний у родині; людські вади й забобони; швидкоплинність щастя.

Головні герої «Сорочинського ярмарку»: характеристика з цитатами

Цитатна характеристика — це риси героя, доведені словами самого твору: описом, реплікою героя чи тим, що кажуть про нього інші.

Солопій Черевик: характеристика

Літній селянин, батько Параски, привіз на ярмарок продати пшеницю і стару кобилу.

Зовнішність за текстом. За возом іде «у чистій полотняній сорочці і в забруднених полотняних штанах» його хазяїн. «Лінивою рукою обтирав він піт», що котився «з його смаглявого лиця» і капав «з довгих вусів», запорошених дорожнім пилом. Оповідач жартує: парубків кланятися змушували «не сиві вуси й не поважна хода його», а гарна дочка на возі.

• Безжурний. Страшна розмова про свитку лякає його ненадовго: він швидко повертає собі «звичайну безжурність» (розд. III).
• Довірливий і простакуватий. Грицько одразу помічає, що «батько його коханої не дуже то розумний» (розд. III). Черевик швидко згоджується на шлюб і милується, як жених п’є: «Ох і молодець! за це люблю!»
• Слабкий перед жінкою. Хівря тримає його в руках, «як він віжки своєї старої кобили» (розд. I). Під її натиском він здається і думає: «Доведеться відмовити путящому чоловікові отак з доброго дива» (розд. IV). Грицькові пояснює: «в старій моїй чорт сидить» (розд. XII).
• Забобонний і боязкий. Побачивши у вікні свинячу пику, тікає з горщиком на голові: «мов несамовитий біг вулицями» (розд. VIII).
• Лінивий. Уранці каже, що ще не вмився, — «щоб протягти час для своїх лінощів» (розд. X).
• Любить дочку і врешті стоїть на своєму. Він давно взяв би Параску на ярмарок, «якби не лиха мачуха» (розд. I). У фіналі благословляє молодих: «нехай собі живуть, як вінки в’ють!» Хіврі відповідає: «що сталося, те сталося; змінювати я не люблю!» (розд. XIII).

Параска: характеристика

Вісімнадцятирічна дочка Черевика, Хіврина падчерка.

Зовнішність за текстом. Параска сидить на возі з «безжурним усміхом рожевих уст», а сині й червоні стрічки «разом з довгими косами і пучком польових квітів багатою короною лежали на її чарівній голівці». Наодинці «Багато мрій снувалося навколо русої голівки», а потім дівчина танцює, «побрязкуючи підківками» й тримаючи перед собою дзеркальце, «обліплене червоним папером».

• Вродлива. «Гарненька дочка з круглим личком, з чорними бровами, що рівними дугами підіймалися над ясними карими очима» (розд. I).
• Допитлива, як дитина. На ярмарку вона вперше: «Все, здавалось, цікавило її; все було для неї чудне, нове…» (розд. I).
• Щира й сором’язлива. Коли Грицько бере її за руку, думає: «Сама, здається, знаєш, що не годиться так… а сили немає вирвати від нього руку» (розд. II). Почувши, що прийшов жених, Параска «спалахнула яскравіше, ніж червона стрічка на її голові» (розд. XIII).
• З характером. Мачусі коритися не збирається: «Затятися і я вмію»; «Ні, мачухо, годі вже тобі шарпати свою падчерицю!» (розд. XIII).
• Весела й мрійлива. Сама в хаті танцює перед дзеркальцем, співаючи «Зелененький барвіночку», і сміється з себе: «Та що це я, справді, мов дитина» (розд. XIII).

Грицько Голопупенко: характеристика

Парубок «у білій свитці», Голопупенків син. Параска захоплюється: «Як чарівно світять його чорні очі!»

Зовнішність за текстом. Серед парубків на мосту один, «зодягнений чепурніше ніж інші, в білій свиті і в сивій з решетилівського смушка шапці», «узявшись у боки, молодецьки поглядав на проїжджих». Параска не могла не помітити «його засмаглого, але приємного лиця й огненних очей». Згодом вона мріє: «Як личить йому біла свитка! Якби ще пояс гарячіший!»

• Дотепний і зухвалий. На мосту хвалить Параску, а про Хіврю кидає: «А спереду он і чортяка сидить!» На її лайку відповідає грязюкою (розд. I).
• Ніжний у коханні. «Не бійся, серденько, не бійся!» — каже він Парасці (розд. II). А вона згадує, як любо він промовляє: «Парасю, голубко!» (розд. XIII).
• Кмітливий. Зрозумівши, що Черевик простакуватий, одразу «в думках заходився будувати план» (розд. III), а коли Хівря зриває згоду, домовляється з циганом (розд. V).
• Тримає слово. «Я додержую свого слова; що вже зробив, тому й довіку бути» (розд. V). У фіналі віддає циганові обіцяні воли: «Твої, твої!» (розд. XII).
• Незлопам’ятний. Над зв’язаним Черевиком, який відмовив йому, не глузує, а визволяє його: «Я не злопомний, Солопію» (розд. XII).

Хівря (Хавронія Никифорівна): характеристика

Друга дружина Черевика і Парасчина мачуха. Попович величає її «Хавроніє Никифорівно».

Зовнішність за текстом. «Огрядна чепуруха», «літня красуня» Хівря сидить на возі «у пишній шерстяній зеленій кохті, з нашитими на ній, як на горностаєвім хутрі, хвостиками червоного тільки кольору», «в дорогій плахті, рябій, мов шахівниця». По її обличчю пробігає «щось таке неприємне, таке дике». Черевик дражнить жінку, що свитка жениха дорожча, «ніж твоя зелена кохта й червоні чоботи».

• Сварлива. На парубка з мосту з неї «тріскотіння добірних слів посипалось, як град»: «Щоб ти вдавився, паскудний бурлако!» (розд. I).
• Владна, зневажає чоловіка. На звістку про жениха відрізає: «Дурню, дурню! Тобі десь то й на роду написано зостатися таким» (розд. IV).
• Лиха мачуха. Злість за грязюку вона зганяє «на безневинну падчерицю та на плохого чоловіка» (розд. I).
• Пихата чепуруха. Вона вбрана в зелену кохту й дорогу плахту, а барвистий очіпок надає «якоїсь особливої пихи її червоному повному обличчю» (розд. I). Щойно Черевик продає кобилу, вона біжить купувати собі плахти (розд. XIII).
• Лицемірна. Поки чоловік, як вона думає, ночує під возами, приймає поповича, а гостям каже, що нездужає (розд. VI–VII). Переляканих чоловіків вона ще й соромить: «Ох ви, баби! баби!» — хоча сама ховає поповича (розд. VII).

Другорядні герої: циган, попович, кум Цибуля

Циган — хитрий ділок, з яким Грицько вдаряє по руках. У рисах його лиця «було щось злостиве, уразливе, погане і разом погордливе» (розд. V). Наприкінці він отримує обіцяні воли (розд. XII).

Попович Опанас Іванович — боязкий ласун. Довго вагається на тину, куди стрибнути, а потім скаржиться на «уязвлення від кропиви, цього змієподобного зілля» (розд. VI). Під час переполоху падає з дощок просто на очах у гостей (розд. VIII).

Кум Цибуля — Черевиків кум, у якого родина зупиняється. Хвалько: перед гостями обіцяє показати чортові дулю. А коли у вікні з’являється свиняча пика, лізе «під пелену своєї жінки» (розд. VII–VIII).

Система образів «Сорочинського ярмарку»

Героїв можна згрупувати за роллю в історії кохання Параски і Грицька.

Композиція і художні особливості

Кожен з 13 розділів відкриває епіграф: рядки Котляревського (зокрема з «Енеїди») і з байки «Пан та собака» Гулака-Артемовського, слова «з української комедії», народні пісні, легенда, казка, прислів’я.

• Експозиція — серпневий день і дорога на ярмарок (розд. I).
• Зав’язка — Черевик згоджується віддати Параску за Грицька, а Хівря зриває згоду (розд. III–IV).
• Розвиток дії — угода з циганом, нічна пригода в кумовій хаті, червона свитка на ярмарку (розд. V–XI).
• Кульмінація — зв’язаний Черевик обіцяє Грицькові весілля (розд. XII).
• Розв’язка — весілля всупереч Хіврі й ліричний фінал (розд. XIII).

Межі між елементами композиції умовні.

Риси романтизму в повісті

• Фольклор: легенда про червону свитку, народні пісні в епіграфах, Парасчина пісня «Зелененький барвіночку», весільна пісня в епіграфі останнього розділу.
• Фантастичне поруч із буденним. Чорт живе лише в легенді й чутках: читач бачить свинячу пику у вікні та шматки червоної свитки. Хто їх підкинув, прямо не сказано. Та циган питав Грицька, чи продасть той воли, «якщо ми заставимо Черевика віддати нам Параску», а наприкінці перепитує: «погано ми зробили своє діло?» Тож за чортівнею, найпевніше, стоять вони.
• Піднесений пейзаж. Повість починається вигуком: «Який чарівний, який розкішний літній день на Україні!» А ярмарок — це місце, де «весь люд зростається в одне величезне чудище».
• Гумор і чудернацькі сцени: попович падає з дощок, Черевик біжить з горщиком на голові, а потім його звинувачують у крадіжці власної кобили.
• Голос оповідача. Він розмовляє з читачем («Вам, мабуть, траплялося чути…»), по-свійському називає героїв — «нашим дядьком», «красуня наша». А у фіналі на зміну веселощам приходить сум: «Чи не так і радість, прекрасна й зрадлива гостя, одлітає від нас».

Ознаки напряму докладніше — у статті «Сентименталізм, романтизм, реалізм і їхні ознаки».

Типові помилки

• «Дія відбувається в Диканьці». Ні: ярмарок — у містечку Сорочинці, а Диканька — лише в назві збірки.
• «Хівря — Парасчина мати». Ні, вона мачуха: злість Хівря зганяє «на безневинну падчерицю».
• «Червона свитка — одяг Грицька». Ні: Грицько ходить у білій свиті, а червона свитка — чортова, з легенди.
• «Легенду про свитку розповідає циган». Ні, її розповідає кум Цибуля гостям у своїй хаті (розд. VII).
• «Черевика зв’язали, бо він украв чужу кобилу». Ні: хлопці вирішили, що він украв кобилу в Черевика, тобто в самого себе.

Зв’язок з іншими творами

• «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка. Схожий розклад сил: закохані, владна жінка, що вирішує за чоловіка, і хитрий помічник, завдяки якому молоді врешті дістають благословення.
• «Енеїда» Котляревського. Рядки Котляревського стоять епіграфами до трьох розділів (двічі — з підписом «Енеїда»), а гумор і бурлеск поеми відлунюють у ярмаркових сценах.
• «Тарас Бульба». Інший Гоголь: героїчна і трагічна повість про козаків.

Про письменника — у статті «Життєвий шлях Миколи Гоголя».

Перевірте себе: нижче — 8 завдань із відповідями.

Джерела: текст повісті — М. Гоголь, «Вечори на хуторі біля Диканьки» (Київ — Харків: Державне літературне видавництво, 1935; Вікіджерела); модельні навчальні програми з української літератури (Яценко та ін.; Заболотний та ін.); Велика українська енциклопедія, стаття «Гоголь, Микола Васильович»; Енциклопедія Сучасної України, статті «Великі Сорочинці», «Великосорочинський літературно-меморіальний музей М. Гоголя».

Вправи з відповідями: «Сорочинський ярмарок»

8 завдань. Обери відповідь — одразу побачиш, чи правильно, і пояснення правила.

1. Що Солопій Черевик привіз на ярмарок продавати?

   • А пшеницю і кобилу
   • Б воли й сіно
   • В горшки й миски
   • Г сіль і рибу
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: А — пшеницю і кобилу. Думки Черевика оберталися «коло десятка мішків пшениці та старої кобили, що він привіз на продаж» (розд. II). Сіль і рибу везли чумаки, горшки — гончар, а воли продає Грицько.

2. Ким Хівря доводиться Парасці?

   • А рідною матір’ю
   • Б тіткою
   • В мачухою
   • Г кумою
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: В — мачухою. Хівря — друга дружина Черевика. Свою злість вона зганяє «на безневинну падчерицю» (розд. I), а Параска називає її мачухою (розд. XIII).

3. Хто розповідає гостям легенду про червону свитку?

   • А Солопій Черевик
   • Б кум Цибуля
   • В високий циган
   • Г попович Опанас Іванович
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Б — кум Цибуля. Легенду розповідає кум Цибуля у своїй хаті (розд. VII). Черевик тільки перебиває його запитаннями, а попович у цей час ховається на дошках.

4. За скільки Грицько погоджується продати циганові воли, якщо той допоможе висватати Параску?

   • А за двадцять
   • Б за тридцять
   • В за десять
   • Г за п’ятнадцять
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Г — за п’ятнадцять. Циган просить воли за двадцять, а Грицько відповідає: «Не за двадцять, а й за п’ятнадцять віддам, якщо не збрешеш тільки!» (розд. V).

5. Кого Хівря ховає на дошках під стелею, коли до хати вертаються гості?

   • А Грицька
   • Б поповича
   • В кума Цибулю
   • Г цигана
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Б — поповича. Почувши стукіт, Хівря велить поповичеві лізти на дошки під стелею (розд. VI). Під час переполоху він падає звідти просто на очах у гостей (розд. VIII).

6. Чиї це слова: «Затятися і я вмію»?

   • А Параски
   • Б Хіврі
   • В Черевика
   • Г Грицька
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: А — Параски. Так Параска говорить сама до себе, мріючи про весілля: «Мачуха моя робить все, що їй забагнеться; то невже й я не зроблю так, як мені хочеться?» (розд. XIII).

7. Що опинилося на голові в Черевика, коли він утікав з хати від свинячої пики?

   • А сива смушкова шапка
   • Б червоний обшлаг свитки
   • В горщик
   • Г новий очіпок
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: В — горщик. Черевик, «схопивши на голову горщик замість шапки», кинувся до дверей (розд. VIII). Сиву шапку носить Грицько, а червоний обшлаг Хівря хапає вже вранці (розд. X).

8. Що відкриває кожен із 13 розділів повісті?

   • А пейзажний опис
   • Б звертання до читача
   • В діалог героїв
   • Г епіграф
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Г — епіграф. Кожен розділ починається епіграфом: рядками Котляревського, Гулака-Артемовського, народних пісень чи «з української комедії». Пейзаж першого розділу йде вже після епіграфа.