Оновлено:
↓ Вправи з відповідями (9 завдань)
«Звук павутинки» — повість Віктора Близнеця (1970) про одне літо сільського хлопчика Льоні, якому ні з ким гратися. Біля броду на маленькій степовій річці він знайомиться з Адамом — смертельно хворим онуком сусідки, баби Сірохи, а згодом до нього човником припливає таємнича дівчинка Ніна. Головні герої — Льоня (Адам називає його капітаном Лендом), Адам і Ніна; поруч — мати Льоні, баба Сіроха, сусід Глипа і старий кінь Бакун.
Нижче — паспорт твору, «Звук павутинки» скорочено за розділами, тема та ідея, характеристика героїв, типові помилки й 9 завдань із відповідями. Повного тексту тут немає: повість охороняється авторським правом, прочитати твір можна в підручнику чи хрестоматії.
Коротко: паспорт повісті «Звук павутинки»
Паспорт твору «Звук павутинки»
| Автор | Віктор Близнець (1933–1981), український прозаїк; працював у дитячих журналах «Піонерія» і «Малятко» |
| Рік | 1970 — повість видано в Києві |
| Рід | епос |
| Жанр | повість (так у програмі й Енциклопедії Сучасної України) |
| Оповідач | сам Льоня, розповідь від першої особи |
| Тема | літо самотнього хлопчика, його дружба з Адамом і Ніною |
| Ідея | світ живий для того, хто вміє його слухати; жити треба на повну до кінця |
| Проблематика | дитинство й дорослішання, дружба, життя і смерть, добро і зло |
| Головні герої | Льоня (капітан Ленд), Адам, Ніна |
| Інші персонажі | мати Льоні, баба Сіроха, Глипа і його брат Гавро, кінь Бакун, пес Рекс, Адамів друг Олс |
| Час і місце дії | одне літо й рання осінь, рік не названо; Шатрищі — віддалений куток села над маленькою річкою, яку Льоня з Адамом назвали Лопотихою |
| Композиція | 9 розділів із назвами; дві вставні оповіді — про коня Бакуна і про лелеку Буська |
Програма вивчає повість у скороченні, у розділі «Із літератури покоління шістдесятників» (про це покоління — стаття «Шістдесятники»). Це повість, а не оповідання: подій багато, але всі вони гуртуються навколо одного героя (див. «Епос та його жанри»).
«Звук павутинки» скорочено: короткий зміст за розділами
Повість має дев’ять розділів із назвами — це готовий план переказу.
- «Срібний чоловічок». Після дощу протікає стеля, краплі дзвенять у тазику й ночвах. Льоня лежить у темній хаті й уявляє срібного чоловічка Буме, Вишневі Пушинки й піратське судно. Згадавши метелика, що загинув у коробці, вирішує не ловити Буме.
- «Сопуха». Льоня пригадує, як боявся Сопухи, якою дорослі лякають дітей, і як уперше вийшов надвір, де в призьбі жило ціле комашине царство.
- «Крилаті дерева». Хлопець із матір’ю варить обід на кабиці, що в його уяві стає пароплавом. Він згадує пса Рекса, якого вбив сусід Глипа, і біжить на річку з тінню, що для нього і є Рекс.
- «Адам». Біля броду Льоня знайомиться з худим блідим Адамом, що приїхав до баби Сірохи. Вони будують греблю, і Льоня дає річці ім’я — Лопотиха. Увечері Адам признається, що хворий на білокрів’я і приїхав помирати.
- «Ніна». Річка розмиває греблю. Згодом Льоня знаходить нову, з дерев’яним млинком: Адам потай, із гарячкою, приходив сюди сам. Та вночі річка руйнує і її. До засмученого хлопця човником припливає Ніна, яка знає Адама.
- «Глипа й Бакун». Напідпитку Глипа з братом Гавром тягнуть через брід старого коня Бакуна, і нога коня застрягає між камінням. Брати вирішують її відпиляти. Льоня кидається по допомогу, а вранці кінь уже вільний і тікає від братів, що прийшли із сокирою.
- «Лікар Бусько». Баба Сіроха кличе Льоню до хворого Адама. Хлопець розповідає, як Бакун переповз на колінах замерзлу річку, а Адам — бувальщину про лелеку Буська, що приніс хворій бабі Груні жабу, ніби ліки.
- «За павутинкою». Ніна натякає, що це вона звільнила Бакуна. Діти лізуть у білу печеру, граються в кремінці, на горі Хіврі слухають павутину й біжать за нею степом. Та мати питає, з ким Льоня говорить: він увесь час лежав на камені сам.
- «Все відпливає». Адама поховали. Від його друга Олса приходить посилка, і з соснової кори Льоня вирізає Ніні кораблик. Разом вони випускають коропів із Глипиних верш і палять верші. Восени Ніна відпливає, і Льоні здається, що її кораблик полетів за журавлями у вирій.
Тема, ідея і проблематика повісті
- Тема: одне літо сільського хлопчика — його уява, дружба з хворим Адамом і таємничою Ніною, смерть друга.
- Ідея: у творі звучить думка, що світ живий і чудесний для того, хто вміє його слухати й шанує все живе, а жити треба на повну до кінця, як Адам: «Йду на дно, а гребусь».
- Проблематика: дитинство і дорослішання; самотність і дружба; життя і смерть; добро і зло (Адам і Глипа); людина і природа; наука, що робить «штучне сонце», яке, за словами Адама, «Землю може спалить».
Чому повість так називається
Ім’я Ніна, каже Льоня, «бринить, як звук павутинки на вітрі» (розд. 4). Уві сні він чує, як павутинка тоненько виводить це ім’я, а на горі Хіврі діти слухають, як «павутина тихо, мрійно, заколисливо бриніла», і вигадують, що це павукове радіо. Колишні друзі Ніни, за її словами, виросли й називають це радіо дурницями. Тож звук павутинки можна прочитати як образ дитинства й уяви: його чує той, хто не розучився слухати світ.
Головні герої «Звуку павутинки»: характеристика Льоні, Адама й Ніни
Герої повісті «Звук павутинки»: хто є хто
| Герой | Хто він | Головні риси | Цитата |
|---|---|---|---|
| Льоня (Ленд) | хлопчик-оповідач із Шатрищ | мрійливий, самотній, добрий, вірний | «Я хочу друга» |
| Адам | онук баби Сірохи, учений, хворий на білокрів’я | веселий вигадник, мужній, турботливий | «Йду на дно, а гребусь» |
| Ніна | таємнича дівчинка, що припливає човником | серйозна, турботлива, мудра не по літах | «Значить, скоро забудеш про мене» |
| Мати | Льонина мати | заклопотана, лагідна, тривожиться за сина | «Бідна дитина» |
| Баба Сіроха | Адамова бабуся (баба Ліза) | сувора з вигляду, жалісна | «Хіба ж я хочу, сину, мучить тебе й себе?» |
| Глипа | сусід, мисливець і сторож | похмурий, завидющий, жорстокий | «Відпиляємо ногу і баста» |
| Бакун | старий кінь | терплячий, мудрий | «Коняга на всі сто!» (Льоня) |
| Олс | Адамів товариш з інституту | вірний друг | «Ти мужня людина» (Адамові) |
Буме — срібний чоловічок, якого вигадав Льоня; Сопуха — страховисько, яким дорослі лякають дітей.
Льоня (капітан Ленд): характеристика
Льоня — хлопчик-оповідач. Він живе з матір’ю в Шатрищах, на віддаленому кутку села, і восени піде до третього класу.
- Мрійник. Кабиця для нього — пароплав, щавлеві листки — каравели. Дорослі, думає він, не знають, що «той листок може бути чим завгодно: на воді — човном, у повітрі — птахом, а на грудях — орденом» (розд. 4).
- Самотній: «На нашому кутку, в Шатрищах, хлопців нема».
- Любить усе живе. Згадавши метелика, що загинув у коробці, питає: «Для чого вбивати живе?» (розд. 1). Тягне застряглу ногу Бакуна, а тоді біжить по допомогу (розд. 6).
- Вірний друг. Убитого Рекса не забуває: «Хай сто раз убиває, а пес живий, для мене живий і все!» (розд. 3). Біля хворого Адама картає себе: «мабуть, і я завинив» (розд. 7).
- Скромний. Про пригоду з Бакуном думає, що лише бігав з переляку: «Ото й усе моє геройство» (розд. 7).
Адам: характеристика
Адам — онук баби Сірохи. «Моє прізвище Адаменко. Для зручності — Адам», — пояснює він. У нього «блідо-прозоре лице», і подумки Льоня прозвав його «палка з поперечкою» (розд. 4).
- Тяжко хворий. У нього білокрів’я, і він спокійно каже: «Я приїхав сюди… помирать» (розд. 4).
- Вигадник, сам як дитина. Кличе хлопця капітаном, будує з ним греблю, а потай — і млинок. Ніна каже про нього: «Адам був дитина. Велика дитина» (розд. 9).
- Мужній. Свою хворобу порівнює з човном, який прорвало, а він усе одно гребе. Друг Олс пише йому: «Ти мужня людина».
- Дбає про інших. Хворий, утішає Льоню, просить пробачення в баби, яка плаче над ним. Навіть посилку з шишками й корою, як видно із записки Олса, Адам замовив для друзів.
- Учений. В інституті його вчили, «як зробити штучне сонце». Ніна пояснює, що Олс робить те саме: «Атомне сонце».
Образ Ніни: характеристика
Ніна припливає човником згори, «з тих країв, де заходить сонце і де починається річка» (розд. 5). Адам називає її подругою, з якою вони «нерозлийвода з раннього дитинства».
- Таємнича. Не любить розпитів і майже нічого не розповідає про себе.
- Турботлива й сувора. Передає Адамові: «я на нього сердита. Хай береже себе» (розд. 5). Льоні, що хоче померти «ненадовго», наказує: «Не смій помирати, чуєш!»
- Мудра не по літах: «З добрих людей виростає щось добре — яблуні, бузок, маргаритки».
- Весела й спритна. У кремінці грає так, що Льоня тільки дивиться.
- Сумна в прощанні. Після смерті Адама довго мовчить, а восени каже, що Льоня скоро її забуде, як забули давні друзі, що виросли.
Пригоди з Ніною у восьмому розділі відбуваються, поки Льоня сам лежить на камені, а повість закінчується словами: «І досі не знаю, чи була вона, така дівчина, чи я її просто вигадав». Тож Ніну можна прочитати як образ дитинства й уяви, що відпливає, коли людина дорослішає.
Другорядні персонажі
- Мати — заклопотана й лагідна; журиться, що син цілими днями сам; про Бакуна каже, що той «зарадить собі».
- Баба Сіроха (Адам кличе її бабою Лізою) — Адамова бабуся. Обох її синів-хлопчиків, кажуть, після війни вбила міна. Суворо дає Адамові ліки, а сама плаче.
- Глипа — сусід, мисливець і сторож, «дідькуватий» і завидющий; Гавро — його брат.
- Бакун — старий мудрий кінь, що колись «був, кажуть, білої масті»; Рекс — Льонин пес, «рудий-рудющий, мов огонь»; Олс — Адамів товариш з інституту.
Адам і Глипа: порівняльна характеристика
Ніна каже, що злі люди після смерті стають реп’яхом і кропивою, і Льоня одразу думає: «А що виросте на місці Глипи?» (розд. 5).
Адам і Глипа: два дорослі поруч із Льонею
Адам
- Вигляд: «палка з поперечкою»: худий, блідий, у білій тенісці
- Із Льонею: кличе його капітаном, грається з ним на рівних
- Із річкою: будує греблю і млинок, разом із Льонею дає їй ім’я
- Із тваринами: кепкує з тих, хто хотів «обезножить коня»
- Як живе: помирає, але радіє сонцю і воді до останнього
- Птахи: лелеки, думає Льоня, «люблять добрих людей» — таких, як Адам
Глипа
- Вигляд: «дідькуватий»: чоботи «важкі, як ступи», очі в землю, за плечима двостволка
- Із Льонею: на «Добридень, дядьку!» мовчить, а як докучиш — шикає «Вшша!»
- Із річкою: перегороджує її вершами; люди кажуть, що ловить колгоспних коропів
- Із тваринами: убив Рекса, хотів відпиляти ногу Бакунові
- Як живе: удень спить, а вночі «товчеться» селом
- Птахи: вони «не прощають злодюгам», вірить Льоня, — у Глипи двічі була пожежа
Адам будує та оживлює, Глипа ламає та нищить: у світі Льоні вони — доброта і жорстокість.
Композиція і художні особливості повісті
- Експозиція (розд. 1–3): Льонина уява, мати, загибель Рекса, самотність.
- Зав’язка (розд. 4): знайомство з Адамом.
- Розвиток дії (розд. 5–8): млинок, Ніна, порятунок Бакуна, бувальщини, пригоди за павутинкою.
- Кульмінація (розд. 9): смерть і похорон Адама.
- Розв’язка: кораблик для Ніни і прощання з нею.
Межі елементів умовні: про похорон Адама Льоня згадує вже наступного дня.
Енциклопедія Сучасної України називає Близнеця прозаїком лірико-романтичної манери. У повісті це видно так:
- Оповідь від першої особи, часто в теперішньому часі, зі звертаннями до читача: «Ви не смійтесь, ви краще придивіться — вони живі» (розд. 1).
- Реальне й уявне поруч: тінь стає Рексом, кабиця — пароплавом. Є дві вставні оповіді — про Бакуна на кризі й про лелеку Буська.
- Звуконаслідування: краплі — «Дзинь», «Бумс!», лопушина під лотком — «Ла-та-та-та!», лелека — «Кла-кла», телеграфний стовп — «Гуд-гуд-гуд». Про звуконаслідувальні слова — у статті «Вигук як частина мови».
- Уособлення: «Стара беззуба піч як роззявила чорного рота, так і завмерла».
- Порівняння: Адам стоїть над водою, «як підйомний кран»; хата з гори — «маленька й біла, як грибок».
- Символи: човен (Адамове «прорвало мій човен»), павутинка, лелеки й журавлі.
Типові помилки
- «Ленд — друг Льоні». Ленд — це сам Льоня: так його жартома називає Адам.
- «Баба Сіроха — Льонина бабуся». Вона бабуся Адама. А баба Груня з Адамової бувальщини про лелек — судячи з його слів, друга його бабуся, з Полісся.
- «Бакуна визволив Льоня». Хлопець не зміг витягти ногу коня; вранці Бакун уже був вільний, а згодом Ніна натякає, що це вона.
- «Посилку прислала Ніна». Її надіслав Адамів друг Олс, а Ніна лише чекала на неї.
- «Лопотиха — давня назва річки». Назви в неї не було, хлопці дражнили її Жаб’ячою; Лопотихою річку назвали Льоня з Адамом.
- «Жанр — оповідання». Це повість: дев’ять розділів і багато подій навколо одного героя.
Зв’язок з іншими творами
Інші твори Близнеця, які читають у школі, — повість-казка «Земля Світлячків» (1979) і повість «Женя і Синько» (1974). Світ дитинства, який хлопчик оживлює уявою, — і в кіноповісті Олександра Довженка «Зачарована Десна». А кінь із власними думками — герой оповідання Володимира Дрозда «Білий кінь Шептало».
Джерела: текст повісті — Віктор Близнець, «Звук павутинки» (електронна бібліотека УкрЛіб), усі цитати звірено з ним; модельна навчальна програма з української літератури (Т. Яценко та ін.); Енциклопедія Сучасної України, стаття «Близнець Віктор Семенович».
Вправи з відповідями: «Звук павутинки»
9 завдань. Обери відповідь — одразу побачиш, чи правильно, і пояснення правила.
Який жанр твору «Звук павутинки»?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: В — повість. Програма й Енциклопедія Сучасної України називають твір повістю: дев’ять розділів, багато подій навколо одного героя — Льоні.
Як Адам називає Льоню?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — Ленд. «Будеш Лендом. Капітан третього рангу Ленд», — каже Адам під час знайомства (розд. 4). Буме — срібний чоловічок з Льониної уяви, Рекс — Льонин пес, Бусько — лелека з бувальщини.
Чого, за словами Адама, його вчили в інституті?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Г — як зробити штучне сонце. «Як зробити штучне сонце. Щоб світило сильніше за справжнє», — відповідає Адам (розд. 4). Вершами рибу ловить Глипа.
Що збиралися зробити Глипа з братом, коли нога Бакуна застрягла між камінням?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: А — відпиляти коневі ногу. «Відпиляємо ногу і баста», — каже Глипа (розд. 6). Брати пішли до контори по дозвіл бригадира, а вранці кінь уже був вільний.
Хто розповідає бувальщину про лелеку Буська?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Г — Адам. Бувальщину про бабу Груню з Полісся та її лелек розповідає Адам, лежачи під яблунею (розд. 7). Льоня того дня розповідає, як Бакун переповз на колінах замерзлу річку.
Що з’ясовується, коли мати питає Льоню, з ким це він балакає?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — Льоня лежав на камені сам. «Ні з ким. Лежу та й усе», — відповідає хлопець, а далі зізнається: «Хоч і лежав я тут сам з собою, а вже побував у білій печері…» (розд. 8).
Хто надіслав посилку з шишками, жолудями й сосновою корою?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: А — Олс. Записку в посилці підписано «Твій Олс». Олс — Адамів товариш, вони вчилися разом (розд. 9). Ніна лише чекала на посилку.
Що Льоня зробив для Ніни із соснової кори?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: В — кораблик. Із кори з посилки Льоня вирізав кораблик, схожий на каравелу «Санта-Марія», і поставив вітрило (розд. 9). Ліхтарик — це гриб, що світиться, його Ніні подарував Адам; млинок змайстрував Адам.
Куди, за словами Льоні, попливла Ніна наприкінці повісті?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — у вирій. Льоні здається, що кораблик Ніни знявся в небо за журавлиним ключем: «Попливла Ніна у вирій. За птахами» (розд. 9).
