Оновлено:
↓ Вправи з відповідями (10 завдань)
«Білий кінь Шептало» — оповідання Володимира Дрозда (під текстом — 1966 рік) про коня, який вважає себе особливим, білим, не таким, як увесь бригадний табун, але роками вдає покору. Одного вечора, скривджений батогом конюха, Шептало виривається з повода й тікає на луки, а вночі, повертаючись до села, вирішує «лишитися колишнім» і знову сіріє в дорожній грязюці. Головні герої — білий кінь Шептало і конюх Степан.
Нижче — паспорт, короткий зміст за планом, тема, ідея та головна проблема, жанр, характеристика героїв, композиція, типові помилки й 10 завдань із відповідями. Прочитати оповідання повністю можна в підручнику чи хрестоматії.
Коротко: паспорт оповідання «Білий кінь Шептало»
Паспорт твору «Білий кінь Шептало»
| Автор | Володимир Дрозд (1939–2003) |
| Рік | під текстом — 1966; Енциклопедія Сучасної України датує твір 1969 роком, коли вийшла збірка «Білий кінь Шептало» |
| Рід | епос |
| Жанр | оповідання (так у програмі); Енциклопедія Сучасної України називає твір новелою |
| Епіграф | рядки Р. М. Рільке про самотнього коня на галявині |
| Тема | один вечір і ніч білого коня Шептала: кривда, втеча на волю та повернення до неволі |
| Ідея | свобода, яку роками ховають за показною покорою, непомітно зникає |
| Головна проблема | свобода і неволя: чи можна бути вільним лише в душі, а зовні коритися |
| Проблематика | особистість і натовп; гідність і пристосуванство; влада і страх; самообман |
| Головні герої | білий кінь Шептало, конюх Степан |
| Інші персонажі | хлопчак-підпасок, коні табуна, мати Шептала (у спогадах) |
| Час і місце дії | літній суботній вечір і ніч; бригадний двір із конюшнею та загорожею, луки, річка, ліс; назви села й року дії немає |
| Композиція | без розділів; дія одного вечора й ночі, минуле — у спогадах героя; початок і кінець — біля загорожі |
| Оповідь | від третьої особи, але все показано очима коня |
«Білий кінь Шептало» скорочено: короткий зміст за планом
Оповідання не поділене на розділи: усе відбувається за один суботній вечір і ніч, а минуле героя постає в його спогадах. Пункти нижче можна взяти за план переказу.
- Вечір у бригадному дворі. Підпасок приходить по коня для приводу (механізму, який кінь крутить, ходячи по колу): свиням на завтра немає зелені. Шептало, який вважає себе конем особливим, білим і цурається табуну, сподівається на Степанову доброту. Та конюх посилає саме його.
- Покора напоказ. Ходити по колу в приводі й возити бідони до міста для білого коня — сором. Та ще молодим, коли його об’їжджали й били до кривавих рубців, Шептало вирішив удавати скореного, щоб у душі лишатися вільним.
- Дорога до водопою. Шептало йде трохи позаду табуна й уявляє, що це він жене до води і коней, і конюха. Він ласкаво ірже до Степана, а той у відповідь лається і шмагає його батогом.
- Запах волі. Приголомшений кривдою, Шептало вперше бачить своє життя без прикрас. Запах лугів нагадує йому дитинство: білу кобилицю-матір і її розповіді про гордих білих коней — його предків. До корита він так і не підходить.
- Бунт. Хлопчак накидає недогнуздок (вуздечку без вудил) і веде Шептала до приводу. Від зверхнього дотику пужална (держака батога) кінь вириває повід, стає дибки й мчить на луки.
- Ніч на волі. Шептало біжить некошеною травою і радісно ірже — йому відгукується лелека. Потім кінь качається в траві, пливе річкою та перегукується іржанням із громами. У спалаху блискавки він бачить у воді себе, сліпуче білого, і розуміє: у конюшні він давно став сірим.
- Повернення. На мокрому узліссі Шепталові хочеться почути голос конюха, і він поспішає до села. Побачивши в калюжах своє біле відображення, кінь вирішує надалі вдавати сірого та покірного, падає в грязюку й качається в ній. Ворота загорожі зачинені, тож він дрімає, просунувши голову між жердинами.
Тема, ідея та головна проблема твору «Білий кінь Шептало»
Тема: один вечір і ніч білого коня Шептала — кривда, втеча на волю та повернення до неволі.
Ідея. У творі звучить думка, що свобода, яку роками ховають за показною покорою, непомітно зникає: Шептало лише вдавав скореного, а за роки сам посірів. Енциклопедія Сучасної України бачить у творі символічно-алегоричну розповідь про те, як під тиском системи примусу яскрава особистість стає частиною сірої, невиразної маси.
Головна проблема — свобода і неволя: чи можна бути вільним лише в душі, а зовні коритися? Шептало пробує жити саме так — і навіть після кількох годин на волі сам повертається до загорожі.
Проблематика:
- особистість і натовп: Шептало зневажає табун, але щодня штовхається з ним біля корита;
- гідність і пристосуванство: кінь засуджує тих, хто показує характер, бо так нічого не досягнеш, «крім батога»;
- влада і страх: батіг конюха вирішує за коня, куди йти й коли пити;
- самообман: Шептало вірить в «особливі стосунки» з конюхом;
- жертва і кривдник: після кожної образи в коні прокидається «винувата довірливість до кривдника».
Що таке проблематика й конфлікт твору — у статті «Проблематика і конфлікт художнього твору».
Чому твір так називається. Шептало вважає себе особливим саме тому, що він білий кінь, нащадок циркових красенів. Та білим він лишається тільки у власній уяві: від бруду конюшні він давно бруднувато-сірий. Наприкінці кінь вирішує, що головне — самому знати «про свою білизну», а для інших лишатися сірим. Тож назва звучить і гордо, і гірко.
Жанр твору «Білий кінь Шептало»: оповідання чи новела
Авторського підзаголовка у виданні немає. Шкільна програма називає твір оповіданням, а Енциклопедія Сучасної України — новелою. Від новели тут одна подія, різкий поворот — бунт — і несподіваний фінал, від оповідання — неквапні описи природи і спогади героя. На уроках спирайся на програму: це оповідання. Чим оповідання відрізняється від новели — у статті «Епос та його жанри».
Головні герої оповідання «Білий кінь Шептало»: характеристика Шептала і Степана
Головних героїв двоє — білий кінь Шептало і конюх Степан. Усе показано очима коня, тож і Степана, і табун ми бачимо такими, якими їх бачить Шептало.
Герої оповідання: хто є хто
| Герой | Хто він | Головні риси | Цитата |
|---|---|---|---|
| Шептало | білий кінь бригадного табуна, нащадок циркових коней (за розповідями матері) | гордий, самотній, зверхній; зовні покірний, у мріях вільний | «я інакший, ніж вони» |
| Степан | конюх | владний, грубий, непередбачуваний | «люто блимає з-під рудих брів» |
| Хлопчак-підпасок | босий хлопець, що веде коня до приводу | хвацький, зверхній до коней | «хвацько стрельнув батогом» |
| Коні табуна | гніді, вороні, сиві, перисті бригадні коні | живуть гуртом, штовхаються, граються | «самі почали обходити Шептала» |
| Мати Шептала | біла кобилиця з лісникової двоколки, у спогадах | розповідає синові про гордих предків | «ставній білій кобилиці» |
Образ Шептала: характеристика
Шептало — робочий кінь бригадного табуна. Сам про себе він думає: «кінь особливий, кінь білий».
- Гордий, самотній і зверхній. Змалку ненавидить табун і воліє бути сам; до водопою йде «трохи збоку, трохи позаду», а в інших конях бачить «так мало розуму, що просто дивуєшся».
- Пристосуванець. Молодим він вирішив, що «розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним». Відтоді тягне без батога й сам виправдовує Степана.
- Залежний від кривдника. Чекає від конюха ласки й вірить, що їх «таких тільки двоє». Навіть на волі йому раптом хочеться почути Степанів голос, хай той і вдарить.
- Мрійник, що прагне волі. Запах лугів будить у ньому пам’ять про матір і мрію про вільних білих коней; купання в нічній річці — «найкращі хвилини Шепталового життя».
- Здатний на бунт, але не на волю. Вирвавшись із повода, він «був справжнім білим конем». Та вже за кілька годин питає себе: «кому й що доведеш?» — і вертається сірим.
Образ Степана: характеристика
Степан — конюх, господар над бригадними кіньми. Очима Шептала це «маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь землисто-сірий».
- Владний. Вирішує, кого куди запрягти, і жене коней із довгим батогом. У мріях Шептало жене поперед себе і табун, «і Степана разом з ними, всесильного, милостивого й злого Степана».
- Грубий і непередбачуваний. На ласкаве іржання відповідає лайкою і батогом, а Шептало згодом, уже на узліссі, і цьому шукає виправдання: «Немов щось находить на нього».
- Уважний до роботи. Помічає, що кінь не підходить до корита («Бач, не п’є бісова худобина»), і квапить хлопця, бо насувається дощ.
Другорядні персонажі
- Хлопчак-підпасок — босий, з батогом із дротяним охвістям. Від вигляду цього батога Шепталові зводить спину: навесні підпасок дошкульно шмагнув його в приводі. Цього вечора хлопчак веде коня на недогнуздку й зверхньо підганяє: «Но-но! … Не балуй!»
- Коні табуна — гніді, вороні, сиві, перисті. Спершу вони глузували з Шептала, потім почали його обходити.
- Мати Шептала — біла кобилиця, яку запрягали в лісникову двоколку. Вона розповідала синові про його дідів і прадідів, що виступали в цирку.
Композиція та художні особливості
Твір відкриває епіграф — рядки Р. М. Рільке: «…сутеніє; раптом / на галявині — кінь — самотній». Вони наперед малюють сцену, до якої оповідь дійде в сутінках: Шептало «сам-самісінький на всю луку».
- Експозиція: вечір у бригадному дворі; Шептало, табун, Степан і давня звичка коня вдавати покору.
- Зав’язка: дорогою до водопою Степан несподівано шмагає Шептала батогом.
- Розвиток дії: відчай, запах волі, спогади про дитинство; кінь не п’є з корита, хлопчак веде його до приводу.
- Кульмінація: бунт і ніч на волі — Шептало виривається з повода, а в річці бачить себе сліпуче білим.
- Розв’язка: повертаючись, він знову сіріє в грязюці й засинає біля зачиненої загорожі.
Межі елементів умовні. Початок і кінець перегукуються: спершу табун притискає Шептала до жердин загорожі, а наприкінці він дрімає, просунувши голову між жердинами. Що таке експозиція, зав’язка й кульмінація — у статті «Композиція твору».
Шептало в загорожі і на волі
У загорожі
- Колір: сірий від бруду, хоч сам себе вважає білим
- Рух: по колу в приводі, у тісняві табуна до корита
- Вода: іржава, з корита, до якого треба проштовхатися
- Хто керує: Степан і батіг
- Почуття: сором, страх і лише ілюзія волі
На волі
- Колір: після купання бачить у воді свою «чисту, прекрасну білизну»
- Рух: вільний біг некошеною травою, плавання в річці
- Вода: жива, річкова, можна напитися досхочу
- Хто керує: ніхто — «Не було ні хомута, ні голобель»; та недогнуздок лишився на ньому
- Почуття: радість і єдність зі стихією, але й страх блискавки та темряви
Білим Шептало стає на волі, а сірим — знову з власної волі: повертаючись, він сам качається в грязюці.
- Світ очима коня. Розповідь ведеться від третьої особи, але думки й оцінки — Шепталові. Його внутрішнє мовлення подано то в лапках («Мало вас сьогодні ганяли… І як цей Степан терпить?»), то голосом оповідача, без лапок, — це невласне пряма мова.
- Реальне й умовне. Енциклопедія Сучасної України називає Дрозда творцем «химерної прози», де реальне поєднано з умовним. Тут реальне — бригадний двір, привід і батіг, а умовне — кінь, що міркує, як людина. Тому твір читають як алегорію: за долею коня видно долю людини.
- «Кінські» образи природи. Хмара над лісом — «кошлата грива невидимого вороного», перші краплі дощу промерехтіли «крихітними копитцями», а копиці схожі на «вершників, що поснули з піднятими забралами».
- Порівняння: відчай, «глибокий, як прірва»; думки, що перестрибують, «ніби плуг на розворотах»; гуркіт грому, що котиться небом, «ніби перестиглі яблука».
- Промовиста деталь. Навіть уночі Шептало лишається з недогнуздком, що «час від часу потеленькував», — знаком його зв’язку із селом і Степаном.
Типові помилки
- Дорогою до водопою Шептала вдарив Степан, а не хлопчак, і втік кінь не одразу. Вирвався він пізніше, коли хлопчак повів його до приводу й торкнувся пужалном стегна.
- За мастю Шептало білий, а не сірий. Сірим його зробив бруд конюшні; наприкінці він знову сіріє в грязюці.
- Діди й прадіди Шептала, за розповідями матері, — циркові коні, а не дикі чи бойові. Вільні білі коні серед трав — лише його марення.
- Шептало не повернувся в стійло. Ворота загорожі зачинені, тож він дрімає біля неї. Що буде вранці, у творі не сказано.
- Епіграф належить Р. М. Рільке, а не Дроздові. Жанр за програмою — оповідання; під текстом — 1966 рік.
Зв’язок з іншими творами
В одному розділі шкільної програми з оповіданням — повість-казка Юрія Винничука «Місце для дракона» і поема Лесі Українки «Давня казка». Дракон Винничука теж не такий, якого від нього чекають, але до кінця лишається собою, а поет у «Давній казці» відмовляється стати придворним співцем лицаря. Шептало ж ховає свою білизну під грязюкою, аби жити спокійно. Оповідання написано 1966 року — тоді ж, коли свободу творчості відстоювали шістдесятники; про них — у статті «Шістдесятники».
Джерела: текст оповідання — Володимир Дрозд, «Білий кінь Шептало» (електронна бібліотека УкрЛіб), кожну цитату звірено з ним; Енциклопедія Сучасної України, стаття «Дрозд Володимир Григорович»; модельна навчальна програма з української літератури (Заболотний).
Вправи з відповідями: «Білий кінь Шептало»
10 завдань. Обери відповідь — одразу побачиш, чи правильно, і пояснення правила.
Ким працює Степан?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — конюхом. Степан — конюх: він відчиняє загорожу, жене коней до водопою і вирішує, кого запрягти. Наказ про привід дав завфермою (його переказує підпасок), а сторож лише б’є в рейку наприкінці.
Навіщо того вечора хлопчак прийшов по коня?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Г — крутити привід на фермі. Хлопчак переказує наказ завфермою, щоб «до привода конячину прислали», бо на завтра свиням немає зелені; після водопою коня мали повести на ферму. Конюх відповідає: «Шептала візьмеш».
Що вирішив Шептало ще молодим, коли його вперше осідлали й били до кривавих рубців?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: А — удавати покору, а в душі бути вільним. Інстинкт підказав йому, що люди рано чи пізно зламають його: «Супроти вітру довго не пробіжиш». Тож він став удавати покору, щоб у душі лишатися вільним.
Хто вигукує: «Ах ти ж, ледаче зілля!»?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: В — Степан. Так конюх Степан відповідає на ласкаве іржання Шептала дорогою до водопою — і шмагає його батогом.
Ким, за розповідями матері, були предки Шептала?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: А — білими кіньми з цирку. Мати розповідала про його дідів і прадідів, що гарцювали на освітленому помості перед натовпами. Згодом Шептало згадує предків, «що царювали по циркових аренах».
Що зробив хлопчак за мить до того, як Шептало вирвався і втік на луки?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: А — торкнувся пужалном його стегна. Ведучи коня до приводу, хлопчак торкнувся пужалном його стегна. Від цього «поблажливо-зверхнього дотику» Шептало вирвав повід і помчав на луки.
Що побачив Шептало у воді, коли спалахнула блискавка?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: В — себе — незвично білого. Шептало «побачив у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах» і зрозумів, що в конюшні давно став сірим.
Що вирішив Шептало, побачивши в калюжах своє біле відображення?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Г — і далі вдавати сірого й покірного. «Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким», — міркує кінь, а тоді падає в грязюку й знову стає сірим.
Де заснув Шептало наприкінці оповідання?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Г — біля зачиненої загорожі. Ворота загорожі були щільно причинені, тож Шептало просунув голову між двома жердинами й задрімав. Степан тим часом спав.
Чиї рядки взято епіграфом до оповідання?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — Райнера Марії Рільке. Епіграф про самотнього коня на галявині підписано «Р. М. Рільке» — це рядки поета Райнера Марії Рільке, а не самого Дрозда.
