Аналіз повісті “Земля” Ольги Кобилянської стане в нагоді усім, хто вивчає класику української літератури. Повість Ольги Кобилянської — чудовий зразок модернізму в літературі. Він став першим символістським твором в українській літературі.
Присвятила цю повість письменниця своєму батькові. А написала її на основі не вигаданої, а реальної історії, яка трапилася в сім’ї, яку Ольга Кобилянська добре знала! Цікаво? Тоді ознайомтеся з нашим аналізом. Якщо призабули сюжет, вам допоможе стислий переказ повісті.
Рід літератури: епос.
Жанр: соціально-психологічна повість.
Тема: трагедія братовбивства, що сталася в селянській родині Федорчуків.
Ідея: пошук причин братовбивства; «земля повинна бути для людини, а не людина для землі», віра в духовне розкріпачення людини, в перемогу світлих начал життя.
У повісті «Земля» (1902 р.), яка була написана на основі реального братовбивства, що сталося восени 1894 р. в с. Димка, О. Кобилянська змалювала широку картину життя буковинського села з усім комплексом суспільних процесів.
У цьому творі поєднуються елементи символічного та реалістичного стилів. Письменниці вдалося відтворити картину селянської психології, взаємин селянства з навколишнім світом, показати злочинну, на її погляд, владу землі над селянином.
Темою твору є трагедія братовбивства, що сталася в селянській родині Федорчуків. В основі твору морально-етична проблематика, заглиблення у філософську і навіть містичну царину, притчева атмосфера, наскрізна символічність.
Провідна ідея повісті — пошук причин братовбивства, тобто першогріха, зла у світі. Ця надідея розкривається у двох основних проблемах твору: людина й земля та доля людини.
Герої
- родина Федорчуків: Івоніка, його дружина Марійка, сини
- старший — Михайло
- молодший — Сава
- Анна — кохана Михайла
- Рахіра — двоюрідна сестра Михайла і Сави, кохана Сави.
Композиція: композиційно твір складається із тридцяти двох розділів.
У першому розділі — експозиція і зав’язка сюжетної лінії. Зав’язка сюжетної лінії завершується у третьому розділі, де Михайло й Анна зустрічаються в полі.
Розвиток дії пов’язується з перебуванням Михайла у війську. Паралельно розвивається сюжетна лінія Сави — Рахіри, яка має великий вплив на юнака.
Кульмінація — убивство Михайла.
Авторка застосовує детективний прийом — драма, що розігралася в лісі, у творі не показана. Головну увагу письменниця приділила зображенню реакції, яку викликала страшна подія в головних персонажів твору та в односельців.
Батьки й Анна запідозрюють в убивстві Саву, проте однозначної відповіді, хто вбивця Михайла, немає. У цій частині повісті розвиток душевних переживань героїв досягає своєї кульмінації.
Розв’язка сюжету логічно випливає з кульмінаційної частини. Івоніка почав втрачати віру в те, що він є господарем землі. Він відчув її владу над собою, відчув себе її рабом. В останніх трьох розділах розповідається про те, що сталося через шість років. Івоніка підтримав Анну, що вийшла заміж за Петра (вони вирішили вчити свого малого сина, щоб відірвати його від землі).
Отож події в основному розгортаються навколо двох братів і землі, що виступає у повісті як самостійний образ, як вершитель людської долі. Найбільшого напруження дія досягає в картині братовбивства.
Мотив влади землі зумовлює сюжетно-композиційну організацію тексту. Події у повісті хронологічно охоплюють час упродовж двох років. Проте важливу композиційну функцію відіграють ретроспекції (повернення в минуле персонажів) і пролепсиси (забігання в майбутнє), за допомогою яких розширюється часовий вимір.
Авторка вдається до таких композиційних елементів, як описи (пейзажі, портрети, інтер’єри). Психологічної виразності О. Кобилянська досягає через діалоги, монологи, зокрема внутрішні, що фіксують переживання персонажів.
У композиції «Землі» смислову функцію виконує епіграф, узятий із твору норвежця Юнаса Лі (поданий німецькою мовою), що увиразнює фатальність долі «дітей землі»:
«Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша».
Таким чином наголошується, що хоч проблема власності на землю соціальна, авторка акцентує на морально-етичних проблемах, і для неї важливо пояснити причини того, що сталося, дослідити психологію кожного персонажа. Таке ж змістове навантаження має епілог, у якому йдеться про те, що сталося з героями в майбутньому.
У побудові повісті вагому роль відіграють образи-символи, лейтмотиви, підтекст, що свідчить про модерні засоби авторки у змалюванні картини буття героїв. Розповідь ведеться від третьої особи.
Проблематика:
- сакрально-містичного зв’язку людини і землі;
- влади землі над людиною;
- фатуму, влади долі над людиною;
- життя і смерті;
- гріха і святості;
- злочину і спокути;
- любові й ненависті;
- сумлінної праці на землі як священного морального обов’язку, єдиного засобу і виправдання буття селянина.
Художній напрям, стиль: модернізм, символізм.
Через власне серце пропускає Ольга Кобилянська болі, терпіння, сподівання хлібороба. Івоніка Федорчук, батько Михайла і Сави, — чесний господар; він із дружиною Марійкою невсипущими трудами зібрав чотири гектари землі, яку хоче передати синам: «Як я колись замкну очі, то хочу, аби моя земля перейшла в робучі руки».
Земля для Івоніки — жива істота, він подумки розмовляє з нею. Старший син Михайло — його гордість і надія. «По всіх селах навкруги немає йому пари — такий добрий», — каже про нього літня селянка Докія. Так само прив’язана до землі дружина Івоніки, Марійка. Навчаючи молодшого сина, мати пояснює, скільки праці вкладено в землю: «Лиш Бог один знає, як я не раз із голоду скавуліла! Але зложеного крейцарика ми не дотикалися. Аби я раз булочку собі купила, то й то ні!»
Письменниця майстерно відтворює діалектику людської душі: коли батьки дізналися про смерть Михайла, горе змінило їх, бажання помсти і ненависть до вбивці охопило їх. Але ж Сава тепер їх єдиний син. Івоніка блискавично хапає й ховає кулю, що випала з тіла Михайла під час експертизи, бо по ній можна впізнати вбивцю. Тужачи за сином, Івоніка знову згадує силу і владу землі: «Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї!» І коли Марійка почала ходити по ворожках, щоб дізнатися, хто ж убивця Михайла, Івоніка вдруге вдарив її, хоча до загибелі сина «й не кивнув пальцем на свою жінку».
Не однаковими виросли їхні сини — Михайло й Сава. Михайло — роботящий, любить і поважає батьків, уміє і прагне працювати. Він любить землю, але людина для нього — дорожча. Покохавши бідну наймичку Анну, він ладен відмовитися від своєї частини землі, якщо батьки, які мріють про заможну невістку, не примушуватимуть його до такого шлюбу.
Письменниця глибоко проникає у психологію Сави, який не любить землі. Цей образ нагадує міфічного Каїна. Він днями вештається лісами й луками з рушницею. Жорстокий і ледачий, він звик до крові, і вона не лякала його. Савина прихильність до двоюрідної сестри, циганки Рахіри, злодійкуватої і ледачої, — це патологічний зв’язок, заснований на гріхові та злі.
Ольга Кобилянська з винятковою силою психологізму передає любов українського хлібороба до землі й вистраждане упродовж багатьох поколінь ставлення українського селянства до служби в арміях чужих йому держав. У «Землі» всебічно розкрито характер самого процесу мислення хлібороба. У цьому творі вперше було висвітлено його нелегке життя в триєдиному вимірі: соціальному, національному й психологічному. М. Коцюбинський писав авторці: «Я просто зачарований Вашою повістю — …і природа, і люди, і психологія їх — все це робить… сильне враження».
Повістю «Земля» О. Кобилянська започаткувала символізм як модерністську течію в українській літературі. Найпоказовіша ознака, що засвідчує належність «Землі» саме до символізму, — наскрізна знаковість, закодованість змісту. Повість дослівно оповита низкою деталей, які мало назвати просто символічними — вони містичні, через них у нашому світі виявляється світ потойбічний. Передовсім символи виступають знаками долі-фатуму, насування біди (обрив струни на весіллі; «заблуканий погляд» Сави та його пристрасть до вбивств; злощасні граблі, якими Марія прохромила ногу, через що не змогла піти на прощу).
У кульмінаційних сценах символічні деталі частішають, переплітаються, вливаються одна в одну, стають промовлянням Бога до людини, сповіщають містичний, вищий сенс того, що діється. І чутливіші, одухотвореніші герої сприймають їх. Кілька разів у мертвого Михайла починає іти кров: зразу — коли вперше до нього підходить Сава, потім -— коли Марія накинулася з прокльонами й бійкою на Анну. Напевно, це крик його душі, докір братові й печаль за тим, що Сава занапастив себе смертним гріхом; у другому ж випадку — плач за коханою, жалість до неї, намагання подати знак матері, щоб одумалася.
Найбільше ідейне навантаження мають три ключові символи повісті — сусідній ліс, теля, місяць і зорі. Сусідній ліс — символічне втілення его, сліпого інстинкту, а саме це визначає натуру Сави; власне, сусідній ліс — його стихія. О. Кобилянська натякає, що саме втрата здатності відчувати, розпізнавати гріх і є першозерниною зла, сатанинством. Тому Анна так жахається сусіднього лісу, інтуїтивно відчуває небезпеку, що з нього чигає. Аж тепер стає зрозуміло, що то під час першого побачення з коханим дівчині привиділася подоба самого князя тьми. Сяйво місяця натякає на позасвідому, містичну царину, де й кореняться причини, заховані пояснення трагедії.
Удаючись до символічних деталей, О. Кобилянська робить успішну спробу проникнути в надраціональні, позасвідомі обшири духовного світу. Вона вважає, що кожна людина проходить по життю тим шляхом, який їй накреслено згори, і ніщо не може змінити долі.
Щоправда, доля час від часу подає певні знаки, які треба вміти бачити й розуміти. У творі ці знаки стають своєрідними символами, які так і лишаються для героїв нерозгаданими, тим самим підтверджуючи знову ж таки невідворотність долі. Кобилянська виступила як прозаїк-новатор, як письменник глибоких душевних переживань та напруженої думки.
Іван Франко не випадково поставив її на чолі «нової школи» в українській літературі: авторка у своїх творах вперше пояснювала поведінку людини психічними імпульсами, відкривала читачеві глибокі таємниці людської душі.
Читайте також: