«Дорогою ціною» Михайла Коцюбинського: аналіз і короткий зміст

Оновлено: 10.11.2026

↓ Вправи з відповідями (8 завдань)

«Дорогою ціною» — повість Михайла Коцюбинського, датована 4 листопада 1901 року. Це історія кріпака Остапа й молодиці Соломії, які в 1830-х роках тікають від пана з Уманщини за Дунай, до волі. За волю вони платять дорогою ціною: Соломія гине, а Остап до старості живе спогадом про неї.

Нижче — паспорт твору, короткий зміст за розділами, жанр, тема та ідея, композиція, характеристика Остапа і Соломії, художні засоби, типові помилки й 8 завдань із відповідями.

Коротко: паспорт твору «Дорогою ціною»

«Дорогою ціною» скорочено: про що твір

Твір складається з історичного вступу і п’яти розділів. Події тривають від літа до зими, а останні сторінки переносять читача на багато років уперед.

1. Вступ. Автор змальовує кріпацьку Україну 1830-х років. Народ скорився панам, але не забув волі: тисячі втікачів пробираються в Бессарабію і далі за Дунай, туди, «де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю». На кордоні на них полюють козаки.
2. Розділ I. Пан лютує на Остапа за сміливі слова: «Бунтар, кричить, гайдамака. Він мені людей баламутить». Уночі Остап прощається із Соломією і йде за Дунай. На світанку його наздоганяє «парубок» — це Соломія в чоловічому одязі. Вона покинула нелюба, панського хурмана, і просить: «Приймаєш товариша, чи не приймаєш?» Щоб її не впізнали, Остап обтинає їй коси ножем.
3. Розділ II. Осінньої ночі втікачі чекають у яру перевозу через Дунай. Серед них — добродушний Іван, якого прозивають «котигорошком». На березі налітають козаки: човни відпливають з Іваном, а Остап і Соломія тікають у темряву. Одноокий мірошник Яким підказує їм, як перебратися через Прут. Утікачі в’яжуть пліт і вночі перепливають річку. Уже на турецькому березі Остап проклинає покинутий край, і кордонний козак, вистреливши навмання, ранить його в груди.
4. Розділ III. Соломія тягне пораненого в плавні й перев’язує рану. Вона йде шукати виходу, губиться в очеретах і ледве рятується від пожежі. Остап у гарячці говорить із дідом, відганяє водою вовка і, не бажаючи вмирати, повзе. Соломія таки знаходить його.
5. Розділ IV. Соломія благає про допомогу циган із виселка край шляху на Галац і віддає старому Гіці всі гроші. Стара циганка виходжує Остапа, а Соломія наймається мити вовну до заможного болгарина. Остап помічає, що Гіца й Раду — конокради. Турецькі жовніри роблять трус і забирають усіх, зокрема й Остапа.
6. Розділ V. У Галаці Соломія випадково зустрічає Івана. У конаку (турецькій управі) їй кажуть, що Остапа вважають спільником циган-злодіїв, тож відішлють назад, у Рені; хабар не допомагає. Соломія з Іваном на човні нападають на турків, які везуть Остапа Дунаєм. Іван дістає кулю, човен перекидається, і Соломія тоне в крижаній воді, а турки везуть Остапа далі. Через багато років старий Остап, сторож біля пам’ятника на бессарабській полонині, чує у вітрі її поклик.

Жанр та історія написання

У виданні творів Коцюбинського 1955 року під назвою стоїть «Оповідання». Шкільна програма називає твір повістю, а Енциклопедія Сучасної України — героїко-романтичною повістю. На уроці кажіть «повість»: тут не одна подія, а довгий шлях героїв через кілька місць, чимало персонажів, дія триває кілька місяців. Романтичне в повісті — виняткові герої у виняткових обставинах, гострі пригоди, дикі плавні й циганський табір, трагічне кохання.

Бессарабію письменник знав сам: у 1892–1897 роках він працював у філоксерних загонах, які боролися зі шкідниками винограду в Бессарабії та Криму. Готуючись до твору, Коцюбинський читав праці про Задунайську Січ і Бессарабію; у його записах героїню спершу звали Мариною. Під текстом — «4 листопада 1901 р.» і «Чернігів»; уперше твір надруковано в журналі «Киевская старина» 1902 року.

Тема та ідея повісті «Дорогою ціною»

Тема: утеча кріпаків Остапа й Соломії з Уманщини за Дунай у 1830-х роках; боротьба простих людей за волю.

Ідея: воля — найвища цінність, і заради неї люди готові заплатити найдорожчим; уславлення сили кохання, вірності й самопожертви.

Проблематика:

• воля і неволя, протест проти кріпацтва;
• кохання і вірність;
• самопожертва заради іншого;
• людина в боротьбі з природою (плавні, пожежа, крижана вода);
• пам’ять про козацьку волю: Остап виріс на дідових розповідях про Січ.

Чому твір так називається. Назву пояснюють два місця. У вступі автор пише про селян, що тікали туди, «де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю». У фіналі старий Остап підсумовує своє життя: «Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав…» Ця ціна — спина в шрамах («пам’ятка од пана»), рана від кулі й найбільше — загибель Соломії.

Композиція і сюжет

Оповідь ведеться від третьої особи. Вступ — авторський роздум про народ у неволі: він схожий на дикого тура в ярмі, що скорився силі, але ще пам’ятає степовий вітер. Фінал, навпаки, тихий і сумний: минули роки, Соломії давно немає, і її поклик старий Остап чує у вітрі.

Головні герої: характеристика Остапа і Соломії

Остап

Остапові двадцять років, він кріпак з Уманщини. Виховав його дід, який «ходив у Січ, а потім різав панів в Умані». Від діда — мрія про волю: «Воля, воля і воля!»

• Волелюбний і непокірний. Він кличе односельців скинути панське ярмо — за це хтось і доніс на нього панові. Найбільше його гнітить людська покора: «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей».
• Мрійник. Дорогою він уявляє, як повернеться на чолі козаків визволяти народ і Соломію.
• Запальний. Ступивши на турецький берег, він кляне вголос: «Бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками» — і за мить дістає кулю.
• Має жагу до життя. Поранений, сам у плавнях, він не здається: «Він не хоче вмирати. Він хоче жити».
• Вірний. Через багато років Остап досі чує Соломіїн поклик і каже: «Половина мене лежить на дні Дуная, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…»

Соломія

Соломія — заміжня молодиця: пан силою віддав її за свого хурмана, хоч кохала вона Остапа. Вона велика й дужа: уночі перед Остапом «зачорніла велика, як на доброго мужика, постать».

• Рішуча й смілива. Сама вирішує тікати, перевдягається парубком і подає Остапові коси: «Ані крихти… Ріж!» Насправді їй боляче: «Однак Соломія дурила себе, запевняючи, що їй не жаль кіс».
• Самовіддана. Коли Остапа поранено, «їй легше було б, коли б куля потрапила в неї».
• Тямуща й витривала. Перев’язує рану, знаходить воду, у плавнях іде проти вітру, щоб вибратися.
• Працьовита. У циган прибирає хату, щоб віддячити за прихисток, у болгарина миє вовну, щоб купити Остапові кращу страву.
• Безстрашна до кінця. Дізнавшись, що Остапа відвезуть, вона каже Іванові: «Позавтра… Ми його одіб’ємо». Підпливаючи до турецького човна, вона співає: «ми їдемо тебе-е визволяти!»

Остап після поранення думає про неї так: «вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш».

Іван «котигорошок» та інші персонажі

Іван — малий на зріст, веселий балакун: «торохтів він, мов горохом сипав». Утік він «не так од панщини, як од лютої жінки». З нього всі кепкують, але в біді він стає справжнім товаришем: віддає Соломії всі заощаджені гроші й іде з нею на турків. Решту персонажів показано в схемі.

Художні засоби й образи-символи

• Порівняння: обтяті коси лягають на землю, «мов мертві гадюки»; Соломія блукає біля конаку, «мов голодна вовчиця».
• Уособлення: у плавнях морок шепоче Соломії: «а пощо було клясти… шу-шу… а тепер вмре…»; комиш «глузував з неї, помахуючи над її головою рудим чубом».
• Метафора: «Море комишу звідусюди котилось на нього рудими хвилями»; пожежа в плавнях — «розбурхане море вогню».
• Звуконаслідування: «шу-шу-шу» мороку й комишу.
• Дунай — межа між неволею і волею, а наприкінці — могила Соломії.
• Коси Соломії — жертва, яку вона приносить заради кохання.
• Вітер у фіналі — пам’ять: він приносить Остапові поклик «Оста-а-пе!..»

Типові помилки

• Соломія — не дівчина, а молодиця: вона заміжня, тікає від нелюба чоловіка.
• Гине Соломія, а не Остап. Остап доживає до старості.
• Через Дунай Остап і Соломія не переправилися: перевізники забрали Івана, а вони перейшли кордон пізніше, на плоті через Прут.
• Остапа поранив кордонний козак, стріляючи з того берега Прута, а не турки.
• Перевдягнутися парубком вирішила сама Соломія, а коси обтяв Остап ножем, бо «ножиць чортма».
• Рік: під текстом — 1901, перша публікація — 1902.

Зв’язок з іншими творами

Про втечу кріпаків від пана в Бессарабію розповідає також повість Івана Нечуя-Левицького «Микола Джеря». Остапів дід, учасник подій в Умані, — з покоління гайдамаків, яких оспівав Тарас Шевченко в поемі «Гайдамаки». Кохання, сильніше за смерть, — і в пізній повісті Коцюбинського «Тіні забутих предків». За мотивами твору знято фільми «Навздогін за долею» (1927, режисер М. Терещенко) і «Дорогою ціною» (1957, режисер Марк Донськой). Більше про автора — у статті «Життєвий шлях Михайла Коцюбинського».

Джерела: текст твору — Михайло Коцюбинський, «Дорогою ціною» (Твори, т. 1, 1955; Вікіджерела), звірено кожну цитату; примітки до цього видання (дата, перша публікація, підготовчі записи); Енциклопедія Сучасної України (статті «Коцюбинський Михайло Михайлович», «Донськой Марк Семенович»); модельна навчальна програма з української літератури (О. Заболотний).

Вправи з відповідями: «Дорогою ціною»

8 завдань. Обери відповідь — одразу побачиш, чи правильно, і пояснення правила.

1. Куди вирішив тікати від пана Остап?

   • А на Дон, до козаків
   • Б за Дунай, до Січі
   • В на Кубань, до родичів
   • Г у Карпати, до опришків
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Б — за Дунай, до Січі. Остап каже Соломії: «Втечу… піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились…» Про Січ за Дунаєм він змалку чув від діда (розд. I).

2. Навіщо Остап обтяв Соломії коси?

   • А так велів звичай утікачів
   • Б щоб продати коси в Галаці
   • В щоб покарати її за самовільну втечу
   • Г щоб не впізнали в ній молодицю
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Г — щоб не впізнали в ній молодицю. Соломія перевдяглася парубком, але Остап боїться: «як хто підгледить твій очіпок, не мине нас халепа». Тоді вона сама здирає очіпок: «На, ріж…» (розд. I).

3. Як Остап і Соломія перебралися через кордон?

   • А на плоті через Прут
   • Б човном перевізників через Дунай
   • В кіньми через замерзлий Дунай
   • Г поромом біля Рені
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: А — на плоті через Прут. На Дунаї втікачів розігнали козаки, і човни відпливли без них. Тоді за порадою мірошника Якима вони зв’язали пліт і вночі переплили Прут (розд. II).

4. Хто поранив Остапа?

   • А турецький жовнір під час трусу
   • Б циган Раду під час сварки
   • В кордонний козак з берега Прута
   • Г панський осавула під час погоні
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: В — кордонний козак з берега Прута. Коли Остап на турецькому березі прокляв покинутий край, кордонний козак з того берега «бахнув наосліп з рушниці» (кінець розд. II).

5. У кого Остап і Соломія жили, поки гоїлася Остапова рана?

   • А у мірошника Якима
   • Б у заможного болгарина
   • В у діда Овсія
   • Г у циган серед плавнів
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Г — у циган серед плавнів. Соломія вибралася з плавнів до циганського виселка край шляху на Галац. Стара циганка взяла Остапа «під свою опіку» (розд. IV).

6. Як загинула Соломія?

   • А потонула в Дунаї, визволяючи Остапа
   • Б згоріла під час пожежі в плавнях
   • В застудилася і померла в Галаці
   • Г загинула від кулі кордонного козака
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: А — потонула в Дунаї, визволяючи Остапа. Соломія з Іваном напали на турецький човен, щоб відбити Остапа. Човен перекинувся, і Соломія потонула в крижаній воді (розд. V).

7. Кого втікачі прозивали «котигорошком»?

   • А діда Овсія
   • Б Савку
   • В Івана
   • Г Раду
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: В — Івана. Так кепкували з малого на зріст Івана, що втік від лютої жінки: «Бач, старається, котигорошок!» (розд. II).

8. Ким став Остап через багато років?

   • А кошовим отаманом за Дунаєм
   • Б сторожем біля пам’ятника
   • В мірошником у Кишниці
   • Г рибалкою під Тульчею
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Б — сторожем біля пам’ятника. У фіналі старий Остап живе в сторожці біля пам’ятника на бессарабській полонині, чує у вітрі поклик Соломії і каже: «Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав…»