Орфоепічна норма: правила вимови, орфоепічна помилка, орфоепічний словник

Оновлено: 12.10.2026

↓ Вправи з відповідями (10 завдань)

Орфоепічна норма — це загальноприйняті правила вимови звуків, звукосполучень і наголошування слів у літературній мові. Їх вивчає орфоепія, а порушення норми називають орфоепічною помилкою: [ч'ай] замість [чай], [вофк] замість [воўк], до́чка замість дочка́. На сторінці — правила вимови голосних і приголосних, уподібнення, наголос та орфоепічний словник.

Нижче — таблиця основних норм, схеми «пишемо → вимовляємо» з транскрипцією, типові помилки, тренажери й 10 завдань із відповідями.

Коротко: орфоепічні норми в таблиці

Що	Як вимовляємо	Приклади
голосні під наголосом; ненаголошені [а], [о], [у], [і]	чітко	[молоко́], [рука́], [р'іка́]
ненаголошений [о] перед складом із наголошеним [у]	може наближатися до [у]	[коужу́х]
ненаголошені [е], [и]	[е] — з наближенням до [и], [и] — до [е]	[сеило́], [зиема́]
дзвінкі в кінці слова й перед глухими	як правило, дзвінко (винятки — нижче)	[дуб], [н'іж], [ка́зка]
[г] перед [к], [т]	як [х]	[ле́хко], [н'і́хт'і]
глухі перед дзвінкими (крім сонорних)	дзвінко	[бород'ба́], [воґза́л]
в після голосного в кінці складу	як [ў], а не [ф]	[воўк], [знаў]
губні перед апострофом; [р] у кінці складу; шиплячі (крім позиції перед [і] та подовжених у словах на зразок обличчя)	твердо	[мйа́та], [л'і́кар], [чай]
буква щ	два звуки [шч]	[шчу́ка], [дошч]
-шся, -ться	[с':а], [ц':а]	[беире́с':а], [беире́ц':а]
подвоєні букви в словах на зразок знання, життя	один довгий м’який звук	[знан':а́], [жиет':а́]
наголос	за словником	дочка́, кіломе́тр, ви́падок

Як читати транскрипцію. Знак наголосу стоїть над голосним: [вода́]. В односкладових словах його не ставимо: [чай], [воўк]. Позначка [с'] — м’який звук (так само позначаємо й пом’якшені: перед [і] та в подовжених шиплячих на зразок [обли́ч':а]), двокрапка [т':] — подовжений. Маленька літера вгорі означає наближення: [е^и] — це [е], близький до [и]. [ў] — нескладовий звук на місці в, а дужка в [д͡ж], [д͡з] означає один звук.

Що таке орфоепія та орфоепічна норма

Орфоепія (від грецьких слів orthos — «правильний» і epos — «мовлення») — розділ мовознавства, що вивчає правила літературної вимови: як вимовляти звуки та їх сполучення і як наголошувати слова.

Орфоепічна норма — це правила вимови й наголошування, прийняті в літературній мові. Вони єдині для всіх, хто нею говорить, і обов’язкові в школі, на радіо й телебаченні, у публічних виступах.

Українське письмо близьке до вимови, але не тотожне їй: пишемо боротьба — вимовляємо [бород'ба́], пишемо береться — вимовляємо [бе^ире́ц':а]. Тож читати «по буквах» — теж помилка.

Вимову не регулює Правопис: він установлює правила письма. Норми вимови описують підручники, граматики й орфоепічні словники. Правопис лише принагідно згадує вимову — наприклад, зазначає, що ненаголошені е та и «невиразні у вимові» (§ 1), а букви г і ґ передають різні звуки (§ 5–6).

Орфоепічна помилка: що це й приклади

Орфоепічна помилка — це неправильна вимова звука чи звукосполучення або неправильний наголос у слові. Її можна почути, але не побачити: вона буває лише в усному мовленні. Приклади:

• [ч'ай], [ч'ас] замість [чай], [час] — шиплячі вимовлено м’яко;
• [дуп], [моро́с] замість [дуб], [моро́з] — оглушено дзвінкий;
• [вофк], [знаф] замість [воўк], [знаў] — на місці [ў] вимовлено [ф];
• [ґолова́], [ґа́рно] замість [голова́], [га́рно] — [ґ] на місці [г];
• [шо], [ш':у́ка] замість [шчо], [шчу́ка] — щ вимовлено як один звук, а не [шч];
• до́чка, кіло́метр замість дочка́, кіломе́тр — неправильний наголос.

Найчастіше такі помилки з’являються під впливом інших мов (насамперед російської), місцевих говірок або через вимову «як написано». Не плутай орфоепічну помилку з орфографічною:

	Орфоепічна помилка	Орфографічна помилка
Де трапляється	в усному мовленні	на письмі
Що порушено	норми вимови й наголосу	норми написання (Правопис)
Приклад	[борот'ба́] замість [бород'ба́]	«бородьба» замість боротьба
Де перевірити	в орфоепічному словнику, словнику наголосів	в орфографічному словнику

Вимова голосних звуків

Під наголосом усі голосні звучать чітко. Без наголосу чітко вимовляємо [а], [у], [і], а також, як правило, [о]; [е] та [и] — нечітко.

• Не «акай»: ненаголошений [о] звучить чітко — [молоко́], [голова́], а не [малако́], [галава́]. Перед складом із наголошеним [у] він може наближатися до [у]: [ко^ужу́х], [зо^узу́л'а], [го^улу́бка].
• Ненаголошений [е] наближається до [и]: [се^ило́], [ве^исна́], [не^ису́].
• Ненаголошений [и] наближається до [е]: [зи^ема́], [жи^еве́], [кри^еве́].

Саме тому ненаголошені е та и на письмі перевіряємо наголосом: несу, бо прине́сений; криве, бо кри́во. Якщо ж наголос у слові не переходить, так перевірити не вийде — тоді звіряємося зі словником: кишеня, левада (§ 1 Правопису). Про класифікацію звуків — у статті «Голосні та приголосні звуки української мови».

Вимова приголосних звуків

Дзвінкі й глухі

• Дзвінкі, як правило, не оглушуємо — ні в кінці слова, ні перед глухими: [дуб], [моро́з], [н'іж], [ка́зка], [ло́жка]. Від цього залежить зміст: казка і каска, гриб і грип — різні слова.
• Винятки: [г] перед [к], [т] вимовляємо як [х]: легко [ле́хко], легкий [ле^ихки́й], нігті [н'і́хт'і]; так само кігті, вогкий. А [з] перед шиплячими [ш], [ч] уподібнюється до них і стає глухим [ш]: зшиток [ш:и́ток], безчесно [бе^ишче́сно] (див. розділ про уподібнення).
• Глухі перед дзвінкими стають дзвінкими: боротьба [бород'ба́], просьба [про́з'ба], вокзал [воґза́л], футбол [фудбо́л], якби [йаґби́]. На письмі цього не позначаємо. Перед сонорними [в], [м], [н], [л], [р], [й] глухі дзвінкими не стають: смак, слово, трава.

Окремий випадок — [з] у префіксах роз-, без- перед іншими глухими (розказати, безпечний): підручники описують його вимову по-різному, тому в тренажерах таких слів немає.

Звук [ў] на місці в

Після голосного в кінці складу чи слова в вимовляємо як нескладовий [ў] — короткий звук, близький до [у]: вовк [воўк], знав [знаў], любов [л'убо́ў], автор [а́ўтор], завдання [заўда́н':а]. Вимова [вофк], [знаф] — помилка. У багатьох підручниках [ў] подають і на початку слова перед приголосним: вчора [ўчо́ра], вдома [ўдо́ма].

Де губні, [р] і шиплячі звучать твердо

• Губні [б], [п], [м], [ф] у кінці слова вимовляємо твердо: сім [с'ім], голуб [го́луб], степ [степ] (а буква в після голосного там звучить як [ў]). Перед я, ю, є, ї з апострофом губний теж твердий, а після нього звучить [й]: м’ята [мйа́та], п’ять [пйат'], б’ю [бйу]. Саме цю роздільну вимову й позначає апостроф (§ 7 Правопису). Коли апострофа немає (свято, цвях), [й] не вимовляємо.
• [р] у кінці складу й слова твердий: лікар [л'і́кар], буквар [буква́р], Ігор [і́гор]. Тому м’якого знака тут не пишемо (§ 27).
• Шиплячі [ж], [ч], [ш] тверді: чай [чай], час [час], ніч [н'іч], жито [жи́то]. Пом’якшеними вони бувають лише перед [і] та в подовжених звуках на місці подвоєних букв перед я, ю, і: обличчя [обли́ч':а], збіжжя [зб'і́ж':а]. Подовжені шиплячі, що виникли внаслідок уподібнення, тверді: зшиток [ш:и́ток], безжально [бе^иж:а́л'но].
• Буква щ завжди позначає два звуки [шч]: що [шчо], щука [шчу́ка], дощ [дошч], борщ [боршч].

Перед [і] губні, шиплячі, а також [г], [ґ], [к], [х] звучать пом’якшено. На цій сторінці пом’якшеність теж позначено знаком ' (вітчизна [в'іч:и́зна], обличчя [обли́ч':а]); у підручниках трапляються й інші позначки.

[г] і [ґ], [дж] і [дз]

• [г] — глотковий щілинний звук: гора [гора́], голова [голова́]; [ґ] — задньоязиковий зімкнений: ґанок [ґа́нок], ґудзик, аґрус (§ 5–6 Правопису). Вимовляти [ґ] на місці [г] у словах на зразок гора, голова, гарно — помилка. Ці звуки розрізняють слова: гніт (утиск) і ґніт (у лампі), грати (на гітарі) і ґрати (на вікні).
• Дж і дз у корені — один звук: бджола [бд͡жола́], дзеркало [д͡зе́ркало], дзвін, саджу [сад͡жу́]. На межі префікса й кореня — два звуки: надзвичайно [надзви^еча́йно] (над- + звичай), піджарити (під- + жарити).

Подовжені м’які приголосні

Подвоєні букви перед я, ю, є, і, е в словах на зразок знання, життя, колосся, суддя позначають один довгий м’який звук: [знан':а́], [жи^ет':а́], [коло́с':а], [суд':а́]. Його треба протягнути, а не вкоротити: не [жи^ет'а́]. А у формах знань, статей букву не подвоюємо — і звук не подовжується. Випадки, коли подовження позначаємо на письмі, визначає § 30 Правопису; докладніше — у статті про подвоєння букв.

Уподібнення приголосних у вимові

Коли приголосні стоять поруч, один із них може ставати схожим на сусідній — це уподібнення (асиміляція). Глухі перед дзвінкими стають дзвінкими (про це вище), а ще звуки уподібнюються за місцем і способом творення та за м’якістю. На письмі цього здебільшого не видно, тому такі сполучення треба запам’ятати.

Найчастіше помиляються в дієсловах на -шся та -ться, коли вимовляють їх «по буквах»: [бе^ире́т'с'а] замість [бе^ире́ц':а]. Запам’ятай: -ться → [ц':а], -шся → [с':а]. Уподібнення відбувається й на межі слів, які вимовляємо разом: без жалю [бе^иж:а́л'у], без шуму [бе^иш:у́му].

Як вимовляти ці слова?

Прочитай слово вголос, а потім натисни на картку й перевір себе.

• кігті[к'і́хт'і][г] перед [т] вимовляємо як [х]
• косьба[коз'ба́]глухий [с'] перед дзвінким [б] стає дзвінким [з']
• Київ[ки́йіў]ї — два звуки [йі]; в після голосного в кінці слова — [ў]
• б’ють[бйут']губний перед апострофом твердий, ю = [йу]
• сниться[сни́ц':а]-ться вимовляємо як [ц':а]
• безшумно[бе^иш:у́мно]з + ш → [ш:]
• у ложці[у ло́з'ц'і]ж + ц' → [з'ц']
• ще[шче]щ — два звуки [шч]
• голубка[го^улу́бка][о] перед складом із наголошеним [у] може наближатися до [у]
• питання[пи^ета́н':а]подовжений м’який [н']; ненаголошений [и] — з наближенням до [е]
• кукурудза[кукуру́д͡за]дз у корені — один звук
• анекдот[ане^иґдо́т][к] перед дзвінким [д] → [ґ]

Наголос — теж орфоепічна норма

Неправильний наголос — така сама орфоепічна помилка, як неправильний звук. Наголос в українській мові вільний (може падати на будь-який склад) і рухомий (може переходити в різних формах слова), тому найнадійніше перевіряти його за словником. Найчастіше помиляються в словах дочка́, кіломе́тр, ви́падок, одина́дцять, завда́ння, чорно́слив, фарту́х, кропива́. Наголос розрізняє й значення слів: за́мок — замо́к, при́клад — прикла́д.

У програмі НМТ є окремий перелік слів із нормативним наголосом. Правила й складні випадки — у статтях «Наголос в українській мові» та «Складні випадки наголошення».

Орфоепічний словник: що це і як ним користуватися

Орфоепічний словник — це словник, який показує, як правильно вимовляти й наголошувати слова. Крім наголосу, у ньому подано вимову складних звуків і звукосполучень, форми, у яких змінюється наголос, і допустимі варіанти. Орфографічний словник відповідає на питання «як писати?», а орфоепічний — «як вимовляти?». Вужчий за змістом словник наголосів подає лише наголос слів та їхніх форм. Один із відомих орфоепічних словників уклав Микола Погрібний.

Типові орфоепічні помилки

Щоб їх уникати, слухай зразкове мовлення, читай уголос і перевіряй сумнівні слова за орфоепічним словником чи словником наголосів.

Вправи на орфоепічну норму

Яка вимова правильна?

12 слів. Обери правильну транскрипцію — одразу побачиш пояснення.

1. Як правильно вимовити: чай?

   [ч'ай][чай]
   Відповідь

   [чай]. Шиплячі [ж], [ч], [ш] в українській мові тверді (пом’якшені — лише перед [і] та подовжені на зразок обличчя): [чай], [час], [н'іч].

2. Як правильно вимовити: автор?

   [а́ўтор][а́фтор]
   Відповідь

   [а́ўтор]. Після голосного в кінці складу в вимовляємо як нескладовий [ў], а не [ф].

3. Як правильно вимовити: легкий?

   [ле^игки́й][ле^ихки́й]
   Відповідь

   [ле^ихки́й]. Виняток із правила про дзвінкі: [г] перед [к] і [т] вимовляємо як [х].

4. Як правильно вимовити: якби?

   [йакби́][йаґби́]
   Відповідь

   [йаґби́]. Глухий [к] перед дзвінким [б] стає дзвінким [ґ].

5. Як правильно вимовити: м’яч?

   [м'ач][мйач]
   Відповідь

   [мйач]. Апостроф показує, що губний [м] твердий, а я позначає два звуки [йа].

6. Як правильно вимовити: гриб?

   [гриб][грип]
   Відповідь

   [гриб]. Дзвінкий [б] у кінці слова не оглушуємо. [грип] — це вже інше слово, грип.

7. Як правильно вимовити: буквар?

   [буква́р][буква́р']
   Відповідь

   [буква́р]. [р] у кінці складу й слова вимовляємо твердо, тому й м’якого знака тут не пишемо.

8. Як правильно вимовити: дощ?

   [дош':][дош][дошч]
   Відповідь

   [дошч]. Буква щ позначає два звуки [шч].

9. Як правильно вимовити: берешся?

   [бе^ире́шс'а][бе^ире́с':а]
   Відповідь

   [бе^ире́с':а]. Сполучення -шся вимовляємо як довгий м’який [с']: [с':а].

10. Як правильно вимовити: безжально?

    [бе^иж:а́л'но][бе^изжа́л'но]
    Відповідь

    [бе^иж:а́л'но]. з + ж → [ж:]: звук [з] уподібнюється до [ж], і виходить довгий [ж:].

11. Як правильно вимовити: у річці?

    [у р'і́чц'і][у р'і́ц':і]
    Відповідь

    [у р'і́ц':і]. ч + ц' → [ц':]: [ч] перед м’яким [ц'] теж стає [ц'], і виходить довгий звук.

12. Як правильно вимовити: голова?

    [ґолова́][галава́][голова́]
    Відповідь

    [голова́]. Буква г позначає глотковий [г], а не [ґ]; ненаголошений [о] вимовляємо чітко, без «акання».

Правильно чи з помилкою?

Прочитай слово й транскрипцію. Чи так вимовляють за нормами літературної мови?

дочці [дочц'і́]просьба [про́з'ба]п’ять [пйат']футбол [футбо́л]гарно [ґа́рно]Ігор [і́гор]ніж [н'іш]любов [л'убо́ў]нігті [н'і́хт'і]час [ч'ас]знав [знаф]на дошці [на до́с'ц'і]

Правильнояк велить норма

Помилканорму порушено

Відповіді

нігті [н'і́хт'і]	Правильно	Це норма: [г] перед [т] вимовляємо як [х].
просьба [про́з'ба]	Правильно	Це норма: глухий [с'] перед дзвінким [б] стає дзвінким [з'].
любов [л'убо́ў]	Правильно	Це норма: в після голосного в кінці слова — [ў].
п’ять [пйат']	Правильно	Це норма: губний перед апострофом твердий, а я — це [йа].
на дошці [на до́с'ц'і]	Правильно	Це норма: ш + ц' → [с'ц'].
Ігор [і́гор]	Правильно	Це норма: [р] у кінці слова твердий.
ніж [н'іш] → [н'іж]	Помилка	Дзвінкий [ж] у кінці слова не оглушуємо: правильно [н'іж].
час [ч'ас] → [час]	Помилка	Шиплячий [ч] перед [а] твердий: правильно [час].
знав [знаф] → [знаў]	Помилка	В після голосного вимовляємо як [ў]: правильно [знаў].
дочці [дочц'і́] → [доц':і́]	Помилка	ч + ц' → [ц':]: правильно [доц':і́].
футбол [футбо́л] → [фудбо́л]	Помилка	Глухий [т] перед дзвінким [б] стає дзвінким: правильно [фудбо́л].
гарно [ґа́рно] → [га́рно]	Помилка	Г — глотковий звук, не [ґ]: правильно [га́рно].

Орфоепія й суміжні теми

Орфоепія спирається на фонетику: щоб правильно вимовляти, треба розрізняти голосні й приголосні, тверді й м’які, дзвінкі й глухі звуки. Записувати вимову вчить фонетичний розбір слова, а орфоепія — правильно її відтворювати. Вона пов’язана й з орфографією: знаючи норми вимови, легше зрозуміти, чому пишемо боротьба, а вимовляємо [бород'ба́], і чому в словах знання, життя дві однакові букви.

Джерело: усталені норми української літературної вимови за шкільною програмою з української мови (5, 9, 10 кл.); правописні відповідники — Український правопис (2019), § 1, 5–7, 27, 30.

Вправи з відповідями: орфоепічна норма

10 завдань. Обери відповідь — одразу побачиш, чи правильно, і пояснення правила.

1. Що вивчає орфоепія?

   • А правила написання слів
   • Б правила літературної вимови й наголошування
   • В лексичне значення слів
   • Г будову слова та способи творення слів
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Б — правила літературної вимови й наголошування. Орфоепія — розділ мовознавства про норми вимови звуків, звукосполучень і наголошування слів. Правила написання вивчає орфографія.

2. У якому випадку допущено орфоепічну помилку?

   • А учень вимовив слово «чай» як [ч'ай]
   • Б учень написав «кнежка» замість «книжка»
   • В учень написав «бородьба» замість «боротьба»
   • Г учень ужив слово «ефектний» замість «ефективний»
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: А — учень вимовив слово «чай» як [ч'ай]. Орфоепічна помилка — порушення норм вимови чи наголосу в усному мовленні, а шиплячий [ч] перед [а] вимовляємо твердо: [чай]. «Кнежка» та «бородьба» — орфографічні помилки, «ефектний» замість «ефективний» — лексична.

3. Як правильно вимовляти слово «мороз»?

   • А [маро́з]
   • Б [моро́с]
   • В [мо́роз]
   • Г [моро́з]
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Г — [моро́з]. Ненаголошений [о] вимовляємо чітко, без «акання», дзвінкий [з] у кінці слова не оглушуємо, а наголос падає на другий склад.

4. У якому слові ненаголошений [о] вимовляють із наближенням до [у]?

   • А молоко
   • Б кожух
   • В голова
   • Г дорога
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Б — кожух. Ненаголошений [о] може наближатися до [у] перед складом із наголошеним [у], як у слові кожух. У словах молоко, голова, дорога [о] вимовляємо чітко.

5. У якому слові наголос поставлено правильно?

   • А до́чка
   • Б кіло́метр
   • В чорносли́в
   • Г ви́падок
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Г — ви́падок. Правильно: ви́падок, дочка́, кіломе́тр, чорно́слив. Неправильний наголос — теж орфоепічна помилка.

6. У якому слові глухий приголосний перед дзвінким вимовляємо дзвінко?

   • А вокзал
   • Б казка
   • В легко
   • Г книжка
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: А — вокзал. У слові вокзал [к] перед дзвінким [з] стає [ґ]: [воґза́л]. У словах казка та книжка дзвінкі [з], [ж] просто не оглушуються, а в слові легко [г] перед [к] вимовляємо як [х].

7. Як вимовляємо сполучення -ться в дієслові «береться»?

   • А [тс'а]
   • Б [т'с'а]
   • В [ц':а]
   • Г [с':а]
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: В — [ц':а]. Звуки [т'] і [с'] зливаються в довгий м’який [ц']: [ц':а]. Вимову [с':а] маємо на місці -шся (берешся).

8. Як правильно вимовляти словосполучення «у книжці»?

   • А [у кни́жц'і]
   • Б [у кни́з'ц'і]
   • В [у кни́ш'ц'і]
   • Г [у кни́ц':і]
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Б — [у кни́з'ц'і]. Перед м’яким [ц'] звук [ж] стає м’яким [з']: ж + ц' → [з'ц']. Довгий [ц':] виникає на місці чц (у річці).

9. Слова чай, вовк, лікар. У якому рядку вимову всіх трьох передано правильно?

   • А [чай], [воўк], [л'і́кар']
   • Б [ч'ай], [воўк], [л'і́кар]
   • В [чай], [вофк], [л'і́кар]
   • Г [чай], [воўк], [л'і́кар]
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Г — [чай], [воўк], [л'і́кар]. Шиплячий [ч] вимовляємо твердо — [чай], в після голосного в кінці складу — як [ў]: [воўк], а [р] у кінці слова — твердо: [л'і́кар].

10. У якому слові буквосполучення дз позначає два звуки?

    • А дзвін
    • Б кукурудза
    • В надзвичайний
    • Г дзеркало
    Відповідь і пояснення

    Правильна відповідь: В — надзвичайний. У слові надзвичайний д належить до префікса над-, а з — до кореня, тому це два звуки. У коренях слів дзвін, кукурудза, дзеркало дз — один звук.