Наша українська мова недарма співоча і солов’їна! Все через те, що вона така милозвучна. Саме чергування голосних і приголосних забезпечує таке її звучання. Пропонуємо вам добірку правил чергування, які допоможуть уникнути збігу одинакових звуків.
Звуки в мовному потоці поєднуються не будь-як, а за певними, властивими даній мові правилами, законами.
Звуки в словах та реченнях організовуються так, щоб їх було легко вимовляти і щоб вони були розбірливі для того, хто слухає. Це одна з найважливіших умов милозвучності мови.
Цій вимозі підпорядковані всі українські слова, і далеко не завжди їй відповідають запозичені слова. Щоб переконатися в цьому, досить вимовити вголос українське і запозичене слова: повітряний і аероіонізатор (з грецької), спонукання і інстинкт (з латинської), крапка і пункт(з німецької), охорона і ар’єргард (з французької), розбійник і гангстер (з англійської).
| Основні закони милозвучності української мови | |
|---|---|
| Правило | Приклади |
| Українська мова уникає збігу голосних. Збіг голосних в українських словах допустимий лише на межі префікса і твірної основи: | вона йде (пор. він іде), буду ввечері (пор. був увечері), павук (пор. рос. паук), руїна (пор. рос. руина). |
| виорати, приозерний, переінакшити. | |
| Українська мова уникає важкого для вимови збігу приголосних: | а) запорозький (запорож+ський), французький (француз+ський), кравецький (кравець+ський), ткацтво (ткач+ство) (див. Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ськ(ий) -ств(о)); |
| б) їжджу (а не “їзджу”), щепа (а не “счепа”), козаччина(а не “козацьчина”) (див. Уподібнення приголосних за місцем творення); | |
| в) радісний (радість+ний), проїзний (проїзд+ний), дошка (а не “дощка”) (див. Спрощення в групах приголосних); | |
| г) щастя (а не “щасття”), Поволжя (а не “Поволжжя”), жовчю (а не “жовччю” і не “жовч’ю”) (див. Подовжені м’які приголосні) | |
| ґ) розібрати (роз+брати), надіслати (над+слати), підігріти (під+гріти) (див. Правопис і та и в префіксах); | |
| д) сказав усе (а не “сказав все”), він іде (а не “він йде”). | |
| Якщо доводиться вибирати між збігом голосних і збігом приголосних, то, як правило, насамперед усуваємо збіг голосних (хай навіть при цьому виникне збіг приголосних): | росте вглиб і вшир (а не “росте углиб і ушир”), вірю в справедливість (а не “вірю у справедливість”). |
| Допускається збіг голосних, якщо між ними є пауза (тоді пауза важить, що й приголосний): | а вони — утікати; а ти — іди додому; роман-епопея Л.Толстого “Війна і мир”, роман І. С. Тургенева “Батьки і діти”, (після слів війна, батьки робиться невелика пауза, бо названі тут поняття протиставляються); але: море й степ, гори й долини (після слів море, горитакої паузи нема). |
| Щоб уникнути важких для вимови збігів однакових приголосних, перед в, ф, св, зв, тв, дв, сф і под. навіть після roлосних вживаємо у: | Сумний був час; товариші мої пішли у військо. (Леся Українка.) На алеї парку з’явився гладкий, вусатий дядько у фартусі, з мітлою в руках. (Л.Дмитерко.) |
| В іншомовних словах та в деяких словах переважно книжного походження нема чергування у — в, і — й: | був на Уралі, вступив до інституту, виконав вправу, уклали угоду. |
| Відхилення від цих правил допускається лише в художній літературі, де це зумовлено вимогами ритму, але й тут порушення милозвучності мови небажане: | 1. Яка упевненість в ході швидкій гримить. (В. Сосюра.) 2. Курява на вулицях вляглась. (І. Нечуй-Левицький.) |
