Милозвучність української мови

Милозвучність української мови


Наша українська мова недарма співоча і солов’їна! Все через те, що вона така милозвучна. Саме чергування голосних і приголосних забезпечує таке її звучання. Пропонуємо вам добірку правил чергування, які допоможуть уникнути збігу одинакових звуків.


Звуки в мовному потоці поєднуються не будь-як, а за певними, властивими даній мові правилами, законами.

Звуки в словах та реченнях організовуються так, щоб їх було легко вимовляти і щоб вони були розбірливі для того, хто слухає. Це одна з найважливіших умов милозвучності мови.

Цій вимозі підпорядковані всі українські слова, і далеко не завжди їй відповідають запозичені слова. Щоб переконатися в цьому, досить вимовити вголос українське і запозичене слова: повітряний і аероіонізатор (з грецької), спонукання і інстинкт (з латинської), крапка і пункт(з німецької), охорона і ар’єргард (з французької), розбійник і гангстер (з англійської).

Основні закони милозвучності української мови
Правило Приклади
Українська мова уникає збігу голосних. Збіг голосних в українських словах допустимий лише на межі префікса і твірної основи: вона йде (пор. він іде), буду ввечері (пор. був увечері), павук (пор. рос. паук), руїна (пор. рос. руина).
виорати, приозерний, переінакшити.
Українська мова уникає важкого для вимови збігу приголосних: а) запорозький (запорож+ський), французький (француз+ський), кравецький (кравець+ський), ткацтво (ткач+ство) (див. Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ськ(ий) -ств(о));
б) їжджу (а не “їзджу”), щепа (а не “счепа”), козаччина(а не “козацьчина”) (див. Уподібнення приголосних за місцем творення);
в) радісний (радість+ний), проїзний (проїзд+ний), дошка (а не “дощка”) (див. Спрощення в групах приголосних);
г) щастя (а не “щасття”), Поволжя (а не “Поволжжя”), жовчю (а не “жовччю” і не “жовч’ю”) (див. Подовжені м’які приголосні)
ґ) розібрати (роз+брати), надіслати (над+слати), підігріти (під+гріти) (див. Правопис і та и в префіксах);
д) сказав усе (а не “сказав все”), він іде (а не “він йде”).
Якщо доводиться вибирати між збігом голосних і збігом приголосних, то, як правило, насамперед усуваємо збіг голосних (хай навіть при цьому виникне збіг приголосних): росте вглиб і вшир (а не “росте углиб і ушир”), вірю в справедливість (а не “вірю у справедливість”).
Допускається збіг голосних, якщо між ними є пауза (тоді пауза важить, що й приголосний): а вони — утікати; а ти — іди додому; роман-епопея Л.Толстого “Війна і мир”, роман І. С. Тургенева “Батьки і діти”, (після слів війна, батьки робиться невелика пауза, бо названі тут поняття протиставляються);
але: море й степ, гори й долини (після слів море, горитакої паузи нема).
Щоб уникнути важких для вимови збігів однакових приголосних, перед в, ф, св, зв, тв, дв, сф і под. навіть після roлосних вживаємо у: Сумний був час; товариші мої пішли у військо. (Леся Українка.)
На алеї парку з’явився гладкий, вусатий дядько у фартусі, з мітлою в руках. (Л.Дмитерко.)
В іншомовних словах та в деяких словах переважно книжного походження нема чергування у — ві — й: був на Уралі, вступив до інституту, виконав вправу, уклали угоду.
Відхилення від цих правил допускається лише в художній літературі, де це зумовлено вимогами ритму, але й тут порушення милозвучності мови небажане: 1. Яка упевненість в ході швидкій гримить. (В. Сосюра.)
2. Курява на вулицях вляглась. (І. Нечуй-Левицький.)

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.