Оновлено:
↓ Вправи з відповідями (10 завдань)
Новела «Valse melancolique» входить до програми НМТ з української літератури. Оскільки вона обов’язкова для вивчення, рекомендуємо детально її проаналізувати. У цьому вам допоможе ЦЕЙ наш матеріал.
Ми проаналізували особливості головних персонажів новели. То чому Ольга Кобилянська зобразила трьох жінок саме такими?
Персонажі
Новела має значною мірою автобіографічний характер. Кобилянська порівнювала своє життя із життям однієї з героїнь твору ─ Софії Дорошенко.
- Софія ─ творчо обдарована особистість, лірична й емоційна. Такі деталі, як подерті рукавички або затикання найменших щілин у вікні, розкривають у ній нервову, вразливу, чутливу до світу, замкнену особистість. Мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження у житті (через нещасливе кохання).
- Марта ─ втілення любові. Стримана, терпляча, жіночна, ладна обійняти весь світ, «вчилася музики, і язиків, і прерізних робіт ручних». Готувалася стати вчителькою. За словами Софії ─ вроджена жінка і матір.
- Ганна ─ емоційна, нестримна, вибухова, непостійна. Однак натуру мала чисту, без фальшу. Її гарячковість швидко змінювалась добротою та чуйністю. Вона талановита і живе своїм ремеслом. В особистому житті не терпить приписів, їй байдуже, що скаже світ про її особисте життя. Мрія — розвиватися.
Три героїні — три долі
Марта
- Хто: оповідачка; готується до матури, бо хоче стати вчителькою
- Як її звуть подруги: Ганнуся — «жінкою», Софія — «вродженою жінкою і матір’ю», «типом первісної жінки»
- Кохання: молодий професор із годин англійської конверзації
- Фінал: стає його нареченою, згодом на фортепіано Софії грає вже Мартин син
Ганна (Ганнуся)
- Хто: малярка, копіює картину Корреджо «Віроломна», мріє про Італію
- Мистецтво: понад усе: «особисте щастя мізерніє перед тим»
- Кохання: «Полюблю живий образ. Один, і другий, і третій!»
- Фінал: їде до Рима, а через три роки повертається з Італії з дворічним сином, без чоловіка
Софія Дорошенко
- Хто: піаністка, готується до консерваторії у Відні; подруги звуть її «музикою»
- Минуле: батько, директор банку, втратив маєток і раптово помер; коханий не освідчився і втік
- Мистецтво: «Valse melancolique» — її власна композиція: «Ні, в душі…»
- Фінал: після листа від вуйка лопає струна фортепіано — Софія помирає від серцевого удару
Оповідь веде Марта, тож Ганну й Софію читач бачить її очима.
Музика є центральним образом «Valse melancolique», з неї починається твір:
«Не можу слухати меланхолійної музики. А вже найменше такої, що приваблює зразу душу ясними, до танцю визиваючими граціозними звуками, а відтак, зрікаючись їх незамітно, ллється лиш одною широкою струєю смутку!».
Музика пронизує весь твір, нею він закінчується:
«Не можу позбутися до сьогоднішньої днини думки, що музика позбавила її життя… Одною-одніською, тоненькою струною вбила її!..».
Музика, крім того, що структурує новелу, виступає своєрідним символом, збагачує художні образи додатковими асоціативними значеннями, посилюючи динамізм сюжету та вплив на читача, розкриває внутрішній світ персонажів. Вона є втіленням мрії про високий і недосяжний світ, виступає захистом від усіх життєвих негараздів, тому героїні й шукають у ній порятунку від драматизму життя. Музика також виражає сильну, горду й водночас ніжну та вразливу вдачу героїнь, тонко відтворює їхні настрої та душевні стани.
Тричі зіграний вальс
- Уперше — коли навпроти поселився «молодий технік із жінкою». На обличчі Софії — «неописана ненависть»; вона сідає до фортепіано й двічі поспіль грає вальс. (Згодом читач здогадується, що це її колишній коханий: він одружився з донькою багатого броварника й живе неподалік.)
- Удруге — на прохання Марти, після сповіді Софії про нещасливе кохання: «просто душа розривалася… при тих звуках».
- Востаннє — після листа від вуйка: він одружився і більше не може утримувати Софію у Відні. Подруги плачуть: «одно життя зломилося». Згодом у кімнаті з фортепіано лопає басова струна, Софія непритомніє, а потім помирає від серцевого удару.
Сам вальс має дві частини: перша «весела, зграбна і елегантна», друга — неспокійне «глядання між звуками», яке обривається посередині гами смутним акордом. «— Чия композиція? — Моя. — Маєш у нотах? — Ні, в душі…»
Зовнішність за текстом. Про власну зовнішність Марта майже не пише — її видно лише з чужих слів. Їй нагадують: «тобі вже по двацятім», а Ганнуся, «відгадуючи» подругу, каже: «З веселих очий твоїх суджу…» — і додає: «по руках догадуюся, що в потребі і дров нарубаєш». Сама Марта зізнається, що при коханому «червонію ся вже на п’ятьдесять кроків». Скромний одяг небагатої курсистки 1890-х на портреті — з побуту епохи.
Марта — головна героїня, оповідачка, крізь призму сприйняття якої письменниця зображує події. Вона суттєво відрізняється від своїх подруг традиційними поглядами на життя. Авторка не пояснює обставин, за яких формувався її характер, зазначає лише, що вона приятелює з Ганнусею з юних літ.
За її терпіння, доброту й прагнення служити ближнім Софія порівнює її з біблійною героїнею Адою, а Ганнуся каже, що Марта має «божеське серце, що наказує ближнього любити більше, як себе самого». Софія порівнює її і з тим типом «тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі». Та й сама вона про себе зауважує: «…в мені стільки тепла, що можу ним і інших загріти». Можливо, тому її власне «Я» в цьому жіночому тріо завжди на останньому місці.
Дівчина стримує імпульсивний характер Ганнусі, уміє уважно вислухати й підтримати Софію, здатна оцінити таланти подруг. Вона не гребує взяти на себе турботи про побут і готова давати уроки іноземних мов, коли господар квартири підвищив платню за оренду. І хоч Ганнуся закидала подрузі її «міщанський розум», критикувала за вузькі домашньо-практичні погляди й старосвітські прояви жіночності, але саме ці якості допомагали Марті не раз виручати подругу з неприємних житейських ситуацій. Така безкорислива любов до ближнього «без намислу і без претензій до подяки» робила її щасливою.
Марта не поривається до чогось особливого, її життєві прагнення прості й звичайні. Високо цінуючи мистецтво і його вплив на людину, вищим мірилом щастя вона все ж таки вважає любов. Дівчина мріє про дружну родину, хоче мати хорошого чоловіка. Її кохання до молодого професора, з яким вона відвідує гурток англійської мови, щире й безкорисливе. Водночас вона не обмежується лише клопотами про щодень.
Марта готується скласти іспити, щоб стати вчителькою, вивчає іноземні мови, навчається музики й «прерізних робіт», які в житті можуть їй знадобитися. Вона так само тонко відчуває красу, як і її приятельки, хоч і не хизується цим. З цього приводу вона зауважує: «Найменша краса вражає мою душу, і я піддаюся їй без опори». Такі якості допомагають їй досягнути бажаного щастя, яке втілюється для неї в улюбленій праці та дружній родині.
Зовнішність за текстом. Ганнуся вперше з’являється в елегантному вбранні: на ній «прегарний темно-синій костюм, обшитий правдивими кримськими баранками», а обличчя видно «крізь густий чорний вельон, що ослонював її свіже рум’яне личко». Вона «висока, горда, холодна», за роботою — «піднимаючи тріумфальним рухом руку з пензлем», а дивуючись, «Вона підсунула високо брови».
«Дразлива і химерна» художниця Ганнуся походила «з доброї родини», тому була «претензіональна і розпещена». Портрет героїні розкриває її артистичну натуру:
«Ясна, майже попеляста блондинка, з правильними рисами і дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно…».
Як зазначила Софія, «…вона гарна — вона є сама краса, і шкода би втискати ту артистично закроєну душу в формат пересічних жіночих душ». Ганнуся має витончений, вишуканий внутрішній світ і не сприймає буденне й приземлене, яке, на її думку, руйнує красу. Своє художнє обдарування вона розцінювала як дар Божий, який здатний змінити світ.
Своїй подрузі вона казала, що якби всі розвивали в собі мистецькі обдарування, то «не було б стільки погані й лиха на світі». За артистичний талант професори називали її «найкращою улюбленицею долі». Вона з цим погоджувалася, бо відчувала в собі потужні сили, які дадуть їй змогу піднестися над буденністю.
Відірватися «від ґрунту старих фрагментів», тобто відмовитися від патріархальної поведінки й поглядів, вона вимагала й від Марти. І не стільки для користі подруги, скільки для власного натхнення, щоб «я від часу до часу черпала з тебе якусь скріпляючу силу… щось новітнє!». Будучи високої думки про себе, вона дещо з погордою ставиться до Марти за приземленість її життєвих цілей, хоч і любить подругу. Малярка постійно говорить, що Марта не здатна зрозуміти її чуттєву душу:
«Ти сього не розумієш. Я — артистка і живу відповідно до артистичних законів, а ті вимагають трохи більше, як закони такої тісно-програмової людини, як ти!».
Ганнуся за поглядами належала до феміністок, які почали з’являтися в західноукраїнському суспільстві. Своє ставлення до чоловіків і ролі сім’ї для жінки вона висловлює так:
«Не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні».
Чи не через такі переконання вона відкидає можливість істинного кохання між чоловіком і жінкою? Вона не переймається тим, що позбавила свого сина щастя спілкуватися з батьком і вважає, що тільки їй належить право виховувати дитину й визначати її долю.
Зовнішність за текстом. Марта бачить у Софії «Змарніле лице з великими смутними очима» й «Правильне мов із білого мармору личко», а Ганнуся з її брів, «що споюються між очима», вгадує вдачу. Ходить вона «Чорно убрана, з темно сповитою поверх шапочки головою», і бідність видно з дрібниць: «один ґузик її пальта баламкав уже на нитці». Про нервовість Софії Марта каже Ганнусі: «Вона й нігті гризе».
В образі Софії О. Кобилянська малює поетичний образ молодої піаністки, для якої мистецтво є способом самовираження й захистом у важких життєвих ситуаціях. Її дитинство минуло в заможній родині банківського працівника. Розорення сім’ї, смерть батька, нещасливе кохання суттєво вплинули на характер дівчини — нервовий і водночас стриманий. Вона була незвична в усьому. Уже при першій зустрічі Марту вразила її зовнішність:
«темне, лагідно лискуче густе волосся, уложене обережно в грубий вузол, і два рази оксамиткою обвиту голову… Профіль був у неї справді чисто класичний. Чоло й ніс творили одну м’яку лінію… Спадисті її рамена надавали їй ціху якоїсь панськості, певності…».
Таким само довершеним Марта сприймала і внутрішній світ дівчини: її «душа немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика».
Мистецтво стає засобом саморозкриття, способом відновлення душевних сил героїні, яка зазнала тяжких випробувань у житті. Вихована в заможній родині, після банкрутства й смерті батька вона змушена заробляти уроками. Але найбільше героїню надломило нещасливе кохання. Її любов була небуденна:
«Таку широку любов, що мала мене вповні розвинути, ні, розцвісти мала мене, віддала я йому [коханому. — Авт.]. Не від сьогодні до завтра, лиш назавсігди… Мав стати сонцем для мене, щоб я розвинулася в його світлі й теплі вповні».
Для Софії кохання — не лише приязнь і теплі почуття до чоловіка. Вона відчувала, що тільки так можна здобути цілісність буття, розвинути всі свої здібності. Але любов дівчини була «заширокою» для нього, щоб він міг її зрозуміти, тож чоловік попросту, як каже Софія, втік. Чи не є власними роздумами О. Кобилянської міркування героїні про особисті пережиті почуття? Скажімо, у монолозі: «Є рід любові в жінок, … на якій мужчина ніколи не зрозуміється. Вона для нього заширока, щоби зрозумівся на ній…».
Вправи з відповідями: героїні «Valse melancolique»
10 завдань. Обери відповідь — одразу побачиш, чи правильно, і пояснення правила.
Від чийого імені ведеться розповідь у новелі?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: В — Марти. Оповідачка — Марта: «Нас мешкало разом три товаришки. Зразу лише дві. Одна малярка і я».
Ким була Ганнуся?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — маляркою. Ганнуся — малярка: вона працює над великою копією картини Корреджо «Віроломна» й мріє поїхати до Італії.
Чому подруги вирішили взяти третю співмешканку?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Г — власник дому підвищив плату за кімнати. Марта згадує, що «йшло нам фінансово круто», а власник дому ще й підвищив плату (чинш) за кімнати. Щоб Ганна не продавала своїх образків, Марта пропонує «взяти до спілки третього кумпана».
Чиї це слова про Марту: «Ти — тип тих тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок…»?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: А — Софії. Софія каже Марті: «Ти — тип тих тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди…»
На якому інструменті грала Софія?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: В — на фортепіано. Софія — піаністка: вона привезла до подруг своє фортепіано й готувалася до консерваторії. Саме басова струна цього фортепіано лопнула у фіналі.
Хто склав вальс «Valse melancolique»?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — Софія. «— Се — Valse melancolique. — Чия композиція? — Моя. — Маєш у нотах? — Ні, в душі…» Шопена (етюд) Софія грала першого вечора.
Яка звістка передувала смерті Софії?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: А — лист від вуйка, який одружився і більше не може її утримувати. Вуйко написав, «що оженився і не може її у Відні удержувати». Мати Софії померла раніше, ще взимку.
Що сталося, коли Софія востаннє зіграла вальс?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — лопнула басова струна. «— Резонатор тріс! — крикнула Ганнуся. — Струна! — кликнула я». Виявилося, що лопнула одна з басових струн.
Як склалася доля Ганни?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Г — повернулася з Італії з сином, але без чоловіка. Через три роки Ганна повернулася з Італії з дворічним хлопчиком: «Чоловік? Я не маю “чоловіка”». За професора виходить Марта.
Як Ганнуся звертається до Марти?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: В — «Жінко!». Ганна називала подругу своєю «жінкою»: «— Жінко, — звернулася Ганнуся вже поважно до мене…» А «музикою» подруги звали Софію.