Нещодавно в Україні відзначали свято, яке прийшло до нас з Америки — Хеловін. Старше покоління українців скептично ставиться до такого вшанування нечисті, а ось молодь і школярі просто в захваті від страшилок і дивацьких, часом моторошних костюмів. Відзначати чи ні — справа особиста. Але, як казав великий Кобзар, — і чужого научайтесь, і свого не цурайтесь. Ми запрошуємо вас дізнатися більше про українських міфічних істот, про яких ходили легенди — їх боялися і ними захоплювалися!
Українська міфологія, як в дохристиянські часи, так і після них, була сповнена найдивовижнішими легендами, казками та міфами. Надзвичайні істоти, за переказами предків, населяли кожен куточок рідної землі: від будинку до озера, від лісу до болота – все було сповнено добрими чи злими потойбічними силами.
Що з цього вигадка, а що правда, ми вже мабуть і не дізнаємось ніколи, але легенди про деяких міфічних істот, хоч і дещо змінились, та все ж дійшли до наших часів. Тож ми маємо можливість дізнатись, які міфічні створіння раніше наводили жах на наших предків, а які їх оберігали:
1. Вій — мабуть найпопулярніший персонаж української міфології. Про нього ходили легенди, про нього писали книги, про нього знімали кіно. І не дарма, адже від розповідей про нього дійсно йдуть мурашки по тілу.
Вія описували як потворну істоту з величезними очима, густими бровами, довгими віями та важкими повіками. Сам він був не в силах розплющити очі, тож йому з цим допомагали два силача. Але коли все ж його очі піднімались, то погляд ставав вбивчим для всього, що опиниться на його шляху: гинули люди, знищувались цілі села та міста.
Можна припустити, що така легенда виникла як наслідок віри у нищівну силу «зурочення», дії «злого ока» він догляду якого все псується.
Ймовірно, ім’я цього чудовиська походить від слова «вії», які були у нього неприродньо довгі.
2. Лихо — це істота не пожалкує нікого, згубить і багатого, і бідного, і винного, і невинного. Лихо – уособлення злої та нерозбірливої долі, яка може скосити найкращу, найдобрішу та найчеснішу людину, оминувши стороною останнього негідника.
Так часто і трапляється в житті, що страшна недуга забере зненацька дитину, а злодій і вбивця зможе не тільки уникнути покарання, а й жити в достатку і здоров’ї. Люди, не розуміючи такої несправедливості, вигадали собі злу істоту, винну в несподіваному горі.
3. Магура — донька слов’янського бога грому та блискавки, війни та воїнів, Перуна, небесна діва — прекрасна, крилата, войовнича.
Магура – це українська, слов’янська інтерпретація скандинавської Валькірії. Серце її навіки віддане воїнам, котрі полягли в бою.
На полі битви Магура підтримує тих, хто б’ється самовіддано і завзято, з криками та із захопленням. Вона вселяє в серця воїнів надію та радість.
За легендою, воїн, котрий впав у бою, отримує поцілунок Магури та відправляється до Вирію – райських чертог.
4. Блуд — за легендою, це злий дух, якого Бог скинув із неба за злі діяння.
Тепер він блукає по світу і чіпляється за кожного, хто випадково до нього доторкнеться. Блуд може обернутись в будь-яку подобу: чоловіка, жінку, птаха, кота чи вітру. Підстерігає він людину, а потім водить її за собою до повного знесилення, по колу, або заводить у хащі чи болото.
Аби блуд тебе оминув, потрібно було пригадати, коли твій день народження та хрестини, на який день припав минулий Святвечір, які страви були тоді на столі, хто стояв від тебе по праву сторону. Також одним із способів «порятунку», було перевернути на собі сорочку. Зникав блуд із першим співом півнів, тобто із наближенням світанку.
5. Вовкулака — це популярна фантастична істота з української міфології.
Не можна сказати, що вовкулака асоціювався з абсолютним злом, адже він був «перевертнем», тобто людиною, яка перетворилась у вовка.
Існувало багато легенд про те, як можна стати вовкулаком: тебе могла зачарувати відьма, як з твоєю згодою, так і без неї. Тоді людина блукала декілька років у вовчій подобі. Це могла бути вроджена риса, тоді людина жила вдень своїм життям, а на повний місяць, вночі, перетворювалась на звіра. Ходила легенда, що якщо вагітна жінка побачить вовка, то у неї народиться дитина-вовкулак.А повернути звіру людську подобу можна було, розірвавши шнурок, що висить на його шиї, або ж навіть здерти з нього шкуру.
Ці легенди існують ще з дохристиянських часів, коли люди вірили у перевертнів, чарівників, та в те що злі і добрі сили можуть приходити на землю у вигляді звірів чи людей.
6. Водяник — істота, котра існувала у міфах багатьох народів, як уособлення нечистої сили. За українською ж легендою, Водяник походить від самого чорта. Рибаки боялись цього духа, тому приносили йому частування у вигляді вареної риби, хліба та солі.
Проте демонологічних рис Водяник набув вже у християнський період. У язичників він радше був духом, що оберігає спокій річки, як ліс охороняє Лісовик, а болота – Болотяник. А задобрювання їх – це звичайнісінька традиція приносити пожертвування божествам у знак вдячності.
Водяник – володар всіх водоймищ, був старший над усіма русалками, опікувався життям усіх мешканців водоймищ. Та попри його турботливість, злити його все ж не слід, адже за легендою, саме він, розізлившись, міг зруйнувати млин, підняти річку та затопити село, або втопити людину.
7. Доля — образ вітчизняної міфології, який у народних повір’ях асоціювався зі щастям. Доля описувалась у образі молодої, гарної дівчини, або ж доброї бабусі, в тому разі, якщо вона щаслива. Якщо ж нещасна, то це була жебрачка в рваному та брудному одязі.
За уявленнями предків, кожна людина має свою долю, яка безповоротно диктує, скільки їй жити і як їй жити. Як стануть зірки та планети у час, коли народиться людина – так і спланують їй подальше життя.
Доля – це не містична істота, не потойбічна сила, а так би мовити – двійник кожної людини, який вже знає, чим їй треба займатись у житті і як жити. Тому коли людина займається не своєю справою, вона виходять погано, адже це не до душі її долі.
Тим, кому випала щасливіша доля, радили не хизуватись нею, а приймати із вдячністю, в інакшому ж випадку, ризикуєш її втратити. А тому, кому випала нещаслива доля, радили її шукати – у іншому занятті, іншому місті та за інших обставин. Адже якщо тут і зараз ти почуваєшся нещасливим – значить твоя доля блукає десь у іншому місці.
Також вважалось, що люди, котрі заздрять чиїйсь хорошій долі, можуть її відвернути, за допомогою чарів, або навіть привернути до себе.
Люди були наскільки впевнені у тому, що доля пророкує їм певне, вже відоме у світі майбутнє, що часто звертались до мольфарів, ворожок та відьом, аби дізнатись яка доля їх чекає. І чи не відвернув її часом якийсь недруг.
Поетизований образ долі часто зустрічався в українських народних піснях та оповідях, адже це те, що турбувало людину протягом усього життя.
8. Мавки — міфічні істоти жіночої статі, що уособлюють душі дітей, котрі народилися мертвими або померли нехрещеними. Також побутувало повір’я, що мавки — це вкрадені нечистими силами діти. Такі образи як мавки, німфи, русалки, нявки – існували як в легендах інших народів, так і в українських. За легендами, вони виглядають як надзвичайно гарні молоді дівчата, котрі залишають після себе сліди босих дитячих ніжок. Полюють мавки на привабливих молодих хлопців, а хто піде за ними – заблукає і ніколи не знайде дороги додому. Також існував міф про те, що вони «залоскочують» свою жертву, як і русалки.
Щоб вберегтись від їх чар, треба було взяти з собою як оберіг часник, цибулю або полин. А ще, вивернути на собі сорочку.
Виглядали мавки прекрасно-моторошно: довге лляне волосся, сорочка, яка ледь покриває тіло, блідий колір шкіри. Волосся також могло бути з лится, адже це істоти лісові. Тоді як русалки мали волосся із водоростей, але також відзначались надзвичайною красою.
9. Песиголовці — це люди-велетні, одні із найжорстокіших істот в українській міфології. Вони, немов вампіри, пили людську кров. Виглядали ці велетні страшно: рослі, з шкірою ведмедя, одним оком посередині та одним рогом. За деякими легендами також мають одну руку та одну ногу і пересуваються по-двоє, тримаючись одне за одного. Переважно мають собаку голову, що і спричинило таку назву істоти. Траплялись також розповіді про песиголовців жіночої статі, котрі їли людей.
Такі легенди, про велетнів-людоїдів, існували у різних народах та віруваннях. Існували легенди про Олександра Македонського, де він бився з песиголовцями, а Одіссей побував на цілому острові однооких циклопів.
Існує припущення, що кровожерливі песиголовці, це гіперболізоване та містифіковане уявлення про ворожі народи, які приходили з війною на рідні землі. Так, за деякими легендами, песиголовці прийшли «десь із Туреччини».
Тобто історії про жорстоких невідомих істот були пов’язані із нашестями чужоземних завойовників.
Цей міф був поширений на Західній Україні та за його мотивами нещодавно був знятий однойменний український фільм жахів.
10. Чугайстер — надприродний образ в українській демонології. У легендах та міфах Чугайстер зустрічається у вигляді високого «лісового чоловіка», покритого довгим волоссям та вбраного у білий одяг. За своїм походжннямта описом нагадує лісовика. Хоча це не потойбічна істота, а зачаклований злими відьмами чоловік, котрий блукає лісом. Там він шукає лісовий нявок і їсть їх. Проте до людей Чугайстер ставиться вкрай обачливо і шкоди їм не завдає. Навпаки, як зустріне людину, то поспілкується, побажає гарної дороги та відпустить неушкодженим. Тож для людини цей персонаж не ніс ніякої шкоди і просто гармонійною частиною міфічного світу перевертнів та інших надприродних істот.
Можливо, ці істоти – це наслідок багатої уяви наших предків та намагання надати усьому, що відбувається у світі, надати «вищого сенсу». А може навпаки, ці міфічні істоти і досі блукають між нами, лісами і озерами, перехрестями і закутками будинків. Просто ми звикли знаходити усьому в світі логічне, обґрунтоване пояснення. У всякому разі, у існування Долі, котра визначає майбутнє кожної людини, багато хто із нас вірить і до сьогодні, чи не так?
Читайте також: Українська міфологія: з чого все починалося? Тут розповідаємо пр українську міфологію та її особливості.