Українці здавна вірили у надприроднє. Тому і наша міфологія наповнена істотами, яких ніби ніхто й не бачив, але про яких усі говорили. Мавки, Чугайстри, Вій, Блуд, Вовкулака — про них знають українці й до сьогодні. Але чому саме такі герої? Що для них було характерним? Читайте — розповідаємо!
Міф — сказання про давні вірування народу щодо походження землі, явищ природи, богів, героїв, Всесвіту.
Міфологія — сукупність міфів того чи іншого народу. Міфи слід відрізняти від казок, які вже у стародавні часи сприймалися як вигадки, плід фантазії, в той час, як до міфів ставилися як до імовірних подій. Міфи також відрізняються від легенд, які найчастіше розповідають про реальних осіб, або справжні події.
Українські міфи характерні тим, що вони надзвичайно природні, пов’язані з хліборобським або пастушим побутом наших предків. їхні персонажі переважно батько-господар, мати-господиня, їхні сини й дочки, їхня худоба та поля. Міфологічні сюжети яскраво забарвлені родинним побутом княжої доби.
Як писав Іван Нечуй-Левицький: «Ми не бачимо в народній фантазії охоти до негарних, неестетичних велетенських міфічних образів, до тих величезних, страшних, головатих та ротатих богатирів зі страшними антинатуральними інстинктами, які любить німецька і великоруська міфологія».
У найархаїчніших колядках і щедрівках знаходимо прославляння господаря не якоїсь конкретної родини людей, навіть не князівської чи гетьманської, але швидше — відгомін прославляння сім’ї небесних світил та природних явищ: сонця, місяця, зорі, дрібного дощику, вітру та ін.
Труднощі досліджень української міфології полягають насамперед у тому, що всі писемні згадки про стародавні вірування носять характер критики і засудження язичницьких Богів (бісів), яких кожен літописець не вважав за потрібне пояснювати, лише трактував як пережитки малокультурних звичаїв, неприйнятних для християн.
Розвиток української міфології був перерваний зненацька. Християнські проповідники знищили безліч язичницьких творів, які писалися волхвами для потреб богослужіння та практичного життя. Людина жила в повній гармонії з природою і тому й Боги та міфічні істоти були для неї природними і рідними.
Візантійські міфи на початку християнської доби були чужі й незрозумілі стародавнім українцям, тому вони й намагалися зберегти свої найпотаємніші вірування, часто ховаючись по глухих лісах та хащах, недоступних для місіонерів нової віри. На жаль, мало писемних творів про народні вірування (в позитивному плані) у нас збереглося. Хто знає, якою б нині виглядала українська міфологія, якби мала писемні пам’ятки, як, [приміром ], у греків, адже наші вірування за давністю не поступаються грецьким.
До нас дійшли переважно уривки прадавніх міфів, часто засмічені пізнішими християнськими нашаруваннями, які нині так нелегко розпізнати, щоб зібрати й вибудувати струнку систему української міфології. Тому великий інтерес для дослідників становлять усні перекази, народні звичаї, пісні, в яких відобразилося світосприйняття українського люду передхристиянської доби.
Спроби якось упорядкувати матеріали з української міфології і звести їх до певної системи почалися лише в другій половині XIX ст. Вийшов ряд наукових праць з міфології, розвідки з окремих проблем, публікації фольклорного матеріалу, який ще зберігала народна пам’ять. Проте, систематичного викладу української міфології ми не маємо й досі. Крім того, матеріалістичний світогляд XX ст., особливо насаджуваний науковим установам, остаточно зруйнував не тільки останні залишки народних вірувань, але й звузив до мінімуму всякі наукові дослідження в галузі міфології, котра трактувалась лише як примітивне пережиткове явище культури.
Характерною особливістю української міфології є пантеїзм (від гр. pan — все, і theos — Бог), тобто філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнюється з природою. Обожнювання всіх явищ природи, небесних світил, дерев, річок, поклоніння багатьом богам називається політеїзмом, тобто багатобожжям.
Існують і монотеїстичні віри, що визнають одного Бога, однак християнство не можна повною мірою визнати монотеїстичною релігією, бо в ньому є Бог-отець, Бог-син, Бог-дух, Мати Божа та ціла плеяда святих, яким поклоняються, як і богам.
В українців існувала своєрідна ієрархія Богів: на чолі всього світу стояли найстарші Боги, котрі керували всім життям, далі йшли нижчі рангом Боги, а також демони, які надавали послуги старшим Богам; а внизу стояли люди, обдаровані великою силою, що могли конкурувати з демонами. Форма релігії, в якій є багато Богів, але на чолі з одним верховним Богом, називається генотеїзмом.
На жаль, до нас не дійшло майже ніяких міфів про родоводи Богів, за винятком окремих вказівок на зразок: вітри — Стрибожі внуки, або «Сонце ж цар, син Сварога, він же Дажбог» тощо.
Українська теогонія — сукупність міфів про походження і родовід Богів — зовсім не розроблена, до того ж найменше матеріалу маємо саме в цій галузі.
Отже, українська міфологія як сукупність переказів про живу й неживу природу та людину розвивалася на основі давньої загальнослов’янської міфології. Вона ілюструє прагнення людини пояснити і упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини і природи. Українська міфологія включає міфи про сутність і походження явищ природи, про походження людини, про богів, про виникнення Всесвіту, про неминучу загибель світу та ін.
В українській міфологічній традиції багато уваги приділялося природним стихіям, явищам оточуючого світу, різноманітним життєвим випробуванням, з якими зустрічається людина, тощо. Причому характерно, що всі ці сюжети максимально наближені до щоденного побуту селян.
Утрачаючи своє первісне значення, міфологічні персонажі поступово набували характеру художньо-поетичних образів усної народної творчості (такими є русалка, домовик, водяник, чорт та ін.).
Ще однією особливістю української міфології є поєднання християнських релігійних уявлень із язичницькими
віруваннями, присутність взаємо-переплетених елементів анімізму, фетишизму й тотемізму.
Читайте також: 10 найвідоміших українських міфічних істот. Тут дізнаєтеся більше про українських міфічних істот, про яких ходили легенди — їх боялися і ними захоплювалися.