Категорія: Українська мова

Уподібнення приголосних, або асиміляція, — це зміна приголосного звука під впливом сусіднього: він стає схожим на нього за дзвінкістю чи глухістю, м’якістю, місцем чи способом творення. Пишемо боротьба, а вимовляємо [бород’ба́]; пишемо пісня — вимовляємо [п’і́с’н’а]. На сторінці — види уподібнення з прикладами та правила написання слів із сумнівними приголосними. Нижче — таблиця та схема

Читати далі Уподібнення приголосних (асиміляція): види, приклади, як писати слова із сумнівними приголосними

Термінологічна лексика — це терміни: слова й словосполучення, що точно називають поняття певної галузі науки, техніки, мистецтва (атом, синтаксис, діагноз, прямий кут). Терміни бувають загальновживані, зрозумілі майже всім (вакцина, вірус, інфляція), і вузькоспеціальні, зрозумілі переважно фахівцям (анамнез, ендоскопія, синекдоха). Нижче — таблиця, схеми, приклади медичних та інших термінів, різниця між термінами і професіоналізмами, правила вживання

Читати далі Термінологічна лексика: загальновживані і вузькоспеціальні терміни, правила вживання

Ономастика — розділ мовознавства, що вивчає власні назви. Її головні розділи — антропоніміка, що досліджує власні назви людей (антропоніми: імена, по батькові, прізвища, псевдоніми, прізвиська), і топоніміка — наука про географічні назви, топоніми (Київ, Дністер, Говерла, Хрещатик). Походження слів і назв з’ясовує етимологія, а її висновки зібрано в етимологічному словнику. Нижче — схема розділів ономастики,

Читати далі Ономастика: антропоніми й топоніми, етимологія та етимологічний словник

Синтаксичний розбір простого речення — це його повна характеристика: визначаємо мету висловлювання та інтонацію, знаходимо граматичну основу, з’ясовуємо тип речення, підкреслюємо всі члени речення і складаємо схему. Підмет підкреслюємо однією рискою, присудок — двома, додаток — пунктиром, означення — хвилястою лінією, обставину — рискою з крапкою. Нижче — таблиця з планом розбору, правила підкреслення, п’ять

Читати далі Синтаксичний розбір простого речення: план, схема, як підкреслювати члени речення, зразки

Перехід слів з однієї частини мови в іншу — спосіб творення слів, за якого слово пишеться так само, але набуває значення, граматичних ознак і синтаксичної ролі іншої частини мови: черговий учень (прикметник) → Черговий витер дошку (іменник). Тому частину мови такого слова визначаємо лише в реченні. Нижче — таблиця основних випадків, пари речень до і

Читати далі Перехід слів з однієї частини мови в іншу: приклади речень і таблиця

Йо пишемо, коли вимовляємо два звуки [й] + [о]: на початку слова, після голосного та після приголосного (його, район, курйоз). Ьо пишемо після м’якого приголосного, коли звука [й] немає: льон, сьомий, трьох. У словах іншомовного походження після д, т, з, с, л, н перед йо ставимо ще й ь: бульйон, мільйон. Нижче — таблиця, схема-підказка,

Читати далі Сполучення йо, ьо: коли пишемо йо, а коли ьо

Типи мовлення — розповідь, опис і роздум — це способи викладу думки в тексті. У розповіді йдеться про події, що змінюють одна одну (що сталося?), в описі — про ознаки предмета, місця чи людини (який він?), у роздумі автор доводить думку (чому?). Кожен тип має свою будову й мовні засоби. Нижче — порівняльна таблиця, будова

Читати далі Типи мовлення: розповідь, опис, роздум — будова, мовні засоби, як визначити

Чергування голосних — це закономірна заміна одного голосного звука іншим або нулем звука в тій самій частині слова (найчастіше в корені) під час зміни слова чи творення нового: кінь — коня, вечеря — вечори, гонити — ганяти, сон — сну. Найпоширеніші випадки: о, е — і; е — о після шиплячих і й; о —

Читати далі Чергування голосних звуків: о, е з і; е з о після шиплячих; о з а, е з и

Текст — це група речень, об’єднаних спільною темою та основною думкою, пов’язаних між собою за змістом і граматично. Тема — те, про що текст, а основна думка (ідея) — те головне, що хотів сказати автор. Тему розкривають мікротеми, кожна з яких зазвичай займає окремий абзац. Будова тексту: зачин, основна частина, кінцівка. Нижче — ознаки тексту

Читати далі Текст: ознаки, тема й основна думка, мікротема, абзац, будова та план

Активні дієприкметники означають ознаку предмета, який сам виконує дію (палаючий будинок, пожовкле листя), а пасивні — ознаку предмета, на який дію спрямовано (написаний лист, зшита сукня). Активні бувають теперішнього (суфікси -уч-, -юч-, -ач-, -яч-) і минулого часу (-л-), пасивні — лише минулого (-н-, -ен-, -єн-, -т-). Нижче — таблиця суфіксів, схеми творення, підказка, як розрізнити

Читати далі Активні і пасивні дієприкметники: творення, суфікси, приклади