«Сцена — мій кумир,
театр — священний храм для мене!»
Іван Карпенко-Карий
А чи пам’ятаєте ви, що Карпенко-Карий — це псевдонім письменника? Справжнє ім’я драматурга — Іван Карпович Тобілевич. Про це не варто забувати, адже часто серед завдань ЗНО трапляються такі, в яких треба обрати справжнє ім’я письменника.
Івана Карпенка-Карого справедливо можна вважати одним із засновників театру корифеїв (1882 рік). Іван Франко про нього писав: « …Він був одним з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література».
А основними його творами — «Бурлакою», «Наймичкою», «Мартином Борулею», «Розумним і дурнем», «Ста тисячами», «Хазяїном», «Житейським морем», «Савою Чалим», «Чумаками» і «Безталанною» — досі захоплюються поціновувачі театру.
Пропонуємо з’ясувати особливості однієї із його трагікомедій та пригадати її зміст.
«Мартин Боруля»
(1886)
Літературний рід: драма.
Жанр: трагікомедія.
Тема: дворянство як найсокровенніша мрія.
Основні ідеї: викриття хабарництва в судочинстві, засудження відмови від особистісних цінностей заради станової приналежності.
Сюжет.
В основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонитви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи — розбіжність в одній-єдиній літері прізвища. Драматург узяв родинну подію, коли батько Карпо Адамович намагався довести своє дворянство, щоб вивести принаймні дітей із селянського стану за походженням у стан панський. Та всі старання пропали марно.
У документах його прізвище фігурувало в двох різновидах: Тебілевич і Тобілевич. Іван Карпенко-Карий добре пам’ятав, що довелося пережити батькові після офіційної відмови йому в дворянському званні. Старий, як і головний герой драми «Мартин Боруля», мало не помер від образи.
Композиція: комедія в 5-ти діях — так визначив жанр твору автор. Події відбуваються протягом кількох тижнів.
Уперше драму було надруковано у львівському журналі «Зоря» у 1891 році.
Роль Мартина Борулі блискуче грав Марко Кропивницький.
Короткий зміст трагікомедії
«Мартин Боруля»
Події у драмі відбуваються в середині XIX століття у родині багатого орендатора землі.
Дійові особи:
- багатий селянин Мартин Боруля;
- його дружина Палажка;
- діти: Марися й Степан;
- багатий шляхтич Гервасій Гуляницький та його син Микола;
- реєстратор з ратуші Націєвський;
- повірений Трандалєв;
- наймити Омелько й Трохим.
Дія І
Мартин Боруля збирається подати позов на шляхтича Красовського, який назвав його «бидлом». Впевненості у виграші справи йому додає документ Дворянського зібрання про приналежність до дворянського роду. За справу береться повірений Трандалєв, з монологу якого дізнаємося про те, що він веде «діло Борулі проти Красовського, а діло Красовського — проти Борулі». Мартин хоче видати заміж дочку за чиновника Націєвського і просить сина привезти губернського секретаря в гості. Батько дорікає Марисі за «мужичу вимову», змушує говорити «папінька, мамінька». Марися любить Миколу, вони хочуть повідомити батьків про весілля. У комічному плані передається підготовка Омелька до поїздки в місто із Степаном, якого слід називати паничем.
Дія II
Гервасій Гуляницький завадить розмову про весілля свого сина Миколи з дочкою Борулі Марисею. Боруля відмовляє, посилаючись на те, що дочка його дворянка. Палажка радіє, що матиме такого гарного зятя, але Мартин переконує дружину, що не сьогодні-завтра їх утвердять у дворянстві, тому Марися вийде заміж за секретаря—реєстратора. Палажка погоджується з ним і збирається розпитати про всі звичаї та порядки дворянські. З міста повертається Омелько, у якого украли свитку, чоботи і прекрасних хазяйських коней. Мартин з гіркотою промовляє: «А синок…синок!.. Я тут із шкури вилазю, щоб його в люде вивести, а він там п’янствує…»
Дія III
Мартин обурений документом про те, щоб його вивезти з маєтку Красовського. Мріє про той час, коли дочку «пристроїть» і заживе по-дворянськи: собак розведе, буде їздити на полювання, у карти грати. Посилає Омелька на дорогу, щоб той завчасно попередив про приїзд жениха. Микола розповідає Марисі про сварку батьків, про те, що Гуляницький наказує сватати дочку Котовича. Марися в розпачі, вона радить покоритися батькові, але не поспішати із сватанням. Мати не підтримує дочку, бо не хоче сваритися з чоловіком. У цей час приїздить Націєвеький — з гітарою в руках, у шерстяній накидці.
Дія IV
З розмови Борулиних наймитів дізнаємося, що Мартин купив «якісь бумаги на Красовського, а Красовський заплатив дорожче, і він (повірений) продав йому бумаги вже на нашого пана». Націєвеький не приховує, що приїхав одружуватися з розрахунку, і заздалегідь виторгував у майбутнього тестя неабияке придане, про що Мартин Боруля сповіщає Палажці з простодушною наївністю: «500 рублів приданого, весілля на наш кошт, 2 годи доставлять в город топливо і деякі предмети на продовольствіє і хату поставить у городі». Марися говорить Націєвському, що любить іншого. Це не зупиняє жениха, який вважає, що жінки від нього «тануть». Підслухавши розмову Мартина з Палажкою про вибір майбутніх кумів, секретар остаточно вирішує тікати із заручин, сумніваючись, чи не підсунуть йому наречену, яка чекає дитину.
Дія V
Боруля, наздогнавши Націєвського, лупцює його. Додому повертається Степан, тому що після скасування земського суду залишається безробітним. Марися розповідає, що Мартин занедужав після звістки про те, що потрібно виселитися з орендованої землі. Крім того, із Сенату надійшла відмова, бо в одному документі написано не «Боруля», а «Беруля». На допомогу приходить Гуляницький, який умовляє Борулю відмовитися від дворянства. Мартин спалює злощасні документи, які гарантували йому дворянство, й вирішує одружити Марисю з Миколою. Думка про дворянство нащадків залишається його найсокровеннішою мрією, тому Боруля звертається до Миколи й Марисі зі словами: «Вчіть дітей своїх, щоб мої онуки були дворянами».
One thought on “Аналіз драми “Мартин Боруля” Івана Карпенка-Карого”