Оновлено:
Аналіз “Думи про Марусю Богуславку” знадобиться всім, хто вивчає українську народну творчість, готується до уроків української літератури чи НМТ.
У ньому ми докладно розповідаємо про тему та ідею твору і виділяємо його художні особливості.
Думи — великі пісенно-розповідні твори переважно героїчного змісту про важливі історичні події (найчастіше про боротьбу українського народу проти іноземних загарбників). Близькі до історичних пісень і билин за тематикою, але пісня виконується співом, дума і билина — речитативом (проказуванням) під супровід кобзи, бандури чи ліри. Дума, на відміну від пісні, має нерівноскладові рядки, переважно дієслівне римування; більша за обсягом.
«Дума про Марусю Богуславку»
«Дума про Марусю Богуславку» є перлиною українського народного епосу.
У ній йдеться про те, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській».
Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день Великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник.
Маруся сказала, що «як буде пан турецький до мечеті від’їжджати», то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. У святу неділю Маруся Богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона «вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного!»
Маруся Богуславка — не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького пана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. Не маючи змоги повернутися в Україну, вона допомагає невільникам-козакам зробити це.
Тема: розповідь про те, як українська дівчина, яка стала дружиною турецького пана, допомагає своїм полоненим землякам повернутися до рідної землі.
Ідея: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя.
Образ Марусі Богуславки: характеристика
У думі два головні образи — Маруся Богуславка і козаки-невольники. Цитуємо за записом думи, який навів М. Драгоманов (1876), правопис осучаснено; в інших записах слова трохи різняться.
| Герой | Головна риса | Цитата |
|---|---|---|
| Маруся Богуславка дівка-бранка, попівна (дочка священника) з Богуслава, що живе в турецького пана |
співчуття, сміливість, самопожертва | «Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати» |
| Козаки-невольники сімсот бранців у кам’яній темниці |
туга за волею і рідною землею, віра | «То вже тридцять літ у неволі пробувають» |
| Пан турецький Марусин господар; імені дума не називає |
довіряє Марусі | «На руки ключі віддавати» |
Маруся Богуславка
Пам’ять про рідну землю. Маруся давно в неволі, але пам’ятає християнський календар: вона приходить до темниці й каже козакам, що сьогодні в «землі християнській Великодная субота», а завтра — Великдень. Козаки, почувши це, «Кляли-проклинали» її: вона нагадала про свято, якого вони не бачать уже тридцять років. Маруся не ображається, а просить: «Та не лайте мене, не проклинайте».
Сміливість і співчуття. Коли пан турецький їде до мечеті й віддає їй ключі, Маруся «Темницю відмикає, / Всіх козаків, / Бідних невольників, / На волю випускає». Вона, вочевидь, ризикує собою заради земляків.
Самопожертва і трагізм. Сама Маруся з козаками не тікає. Вона просить лише заїхати в Богуслав і переказати батькові й матері: «нехай мій батько добре дбає, / Ґрунтів, великих маєтків нехай не збуває», — викупу не треба, бо вона вже «потурчилась» (її слова наведено вище). У цих словах можна почути і гіркий докір собі, і турботу про рідних: вона не хоче, щоб батьки розорилися через неї.
Козаки-невольники
Сімсот козаків тридцять літ сидять у кам’яній темниці на Чорному морі й навіть не знають, який сьогодні день: «Почім ми можем знати…» Звістка про Великдень завдає їм болю: вони «Білим лицем до сирої землі припадали». Дума закінчується молитвою за всіх невольників — щоб Бог вивів їх «На тихі води, / У край веселий, / У мир хрещений!»
Що символізує образ Марусі Богуславки
Маруся Богуславка — узагальнений образ українки-бранки (див. вище). Зовні вона прийняла чужу віру, але серцем лишилася з рідною землею, тож її сприймають як символ вірності батьківщині навіть у неволі. Водночас дума не прикрашає героїню: Маруся сама відмовляється від викупу й повернення додому.
Художні особливості думи
Епітети:
- «білий камень»
- «бідні невільники»
- «святий день»
- «тяжка неволя»
- «розкіш турецька»
- «лакомство нещасне»
- «тихі води».
Метафора: «сльозами проливали».
Повтори:
- «…стояла темниця кам’яная»
- «…козаки, ви, бідні невольники»
- «Словами промовляли, Сльозами проливали»
- «…дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка».
Риторичні оклики:
- «Козаки, ви, бідні невільники!»
- «Гей, козаки, ви, бідні невільники!»
- «Як ти нам святий Великдень і сказала!»
- «Тільки города Богуслава не минайте!»
- «…Между мир хрещений!»
- «Пошли, Боже, на многая літа І до конця віка!».
Запитання-відповідь (діалог Марусі з козаками): «Чи ви знаєте, Що в нашій землі Та й день затепера?»
Читайте також: