Художні засоби фольклорних творів

Художні засоби фольклорних творів


Подаємо перелік образотворчих засобів народної творчості. Учасник ЗНО повинен уміти виділяти у фольклорних творах анафори, рефрени, постійні епітети, персоніфікацію, символи і гіперболу та вміти визначати їхню художню роль. 


Анафора  однаковий початок рядків у вірші, пісні, що застосовується для підкреслення важливого за смислом слова. З її допомогою поетам вдається надати своїм творінням емоційність і значно підвищити їх експресивну виразність. Наприклад:

Благослови, мати,
Весну закликати!
Весну закликати!
Зиму проводжати!

 

АБО:

Ой кувала зозуленька,
Сівши на лелії,
Співай, співай, товаришко,
Минає неділя.
Ой кувала зозуленька,
Сівши на барвінок,
Співай, співай, товаришко,
Минув понеділок.
Ой кувала зозуленька
Та й кувала сорок,
Співай, співай, товаришко,
Минає вівторок.
Ой кувала зозуленька,
Сіла на віконце,
Співай, співай, товаришко,
Бо заходить сонце.
Співай, співай, товаришко,
Бо вже не будемо,
Та не знаєм, товаришко,
Чи на рік діждемо.



Постійний епітет  стійке, постійне художнє означення якогось предмета або явища, за допомогою якого автор підкреслює певну властивість чи рису зображуваного об’єкта. Народна поезія багата на епітети:

  • красна дівиця;
  • біла лебідь;
  • добрий молодець;
  • синє море.

Постійні епітети народних творів переходять із одного твору в інший. Наприклад:

  • могутній дуб.
  • золота хмаринка.
  • дивен вечір.

Рефрен (повтор) — повторення однакових слів чи виразів, віршорядків чи строф у творі з метою звернути на них особливу увагу читача або підкреслити мелодійність і ритмічність.

Рефрен у вірші — це немовби крила вірша, що дають розмах думці, причому рефрен цей міцно входить у композиційну структуру твору. У прозових творах — фраза, яка повторюється, щоб наголосити певну думку, звернути на неї увагу. Кожний розділ твору має свої рефрени так само, як їх мають багато народних пісень.

Наприклад:

Та орав мужик край дороги.
Гей, цоб! Цабе, рябий, тпру!
Край дороги!

Та воли в його круторогі.
Гей, цоб! Цабе, рябий, тпру!
Круторогі!

А погоничі чорнобриві.
Гей, цоб! Цабе, рябий, тпру!
Чорнобриві!

Та поклав торбу при дорозі.
Гей, цоб! Цабе, рябий, тпру!
При дорозі.

Та ішли дівки хустки прати.
Гей, цоб! Цабе, рябий, тпру!
Хустки прати!

Та вони в його торбу вкрали.
Гей, цоб! Цабе, рябий, тпру!
Торбу вкрали.

Не порожню ж бо – з пирогами.
Гей, цоб! Цабе, рябий, тпру!
Пирогами!

Та не з простими пирогами.
Гей, цоб! Цабе, рябий, тпру!
Пирогами!

Та начинені горобцями.
Цей, цоб! Цабе, рябий, тпру!
Горобцями!


Символ — умовне позначення якогось предмета, поняття або явища, відтворення його сутності через умовний знак. Він посідає особливе місце в мовній структурі українських народних пісень, бо кожне значення образу-символу формує глибинний архетип підсвідомості. Етноментальні особливості народу, його світобачення, ціннісні орієнтири, історична пам’ять акумулюються у символах.

Традиційними для української народнопоетичної творчості є символи, які підсилюють змістове навантаження твору:

  • місяць — символ циклічного ритму часу, вічності, козака, батька;
  • зіронькизоря — символ дівчини-красуні, кохання, доброї душі, нового щасливого життя;
  • човен — символ життєвої долі, розлуки, прощання;
  •  терен — символ перешкод, які треба подолати;
  • сонце — вища космічна сила, центр буття, осяяння.

Персоніфікація — різновид метафори, в якому ознаки істоти переносяться на неістот (предмети, явища, поняття, тварини). Її ще називають одухотворенням, уособленням. Є підстави думати, що персоніфікація належить до найдавніших метафоричних явищ мови, вона відображала анімістичний погляд людей на природу, при якому весь світ населявся духами: говорив, сміявся, плакав, тужив. Тому уособлення вважається найвиразнішою ознакою фольклору, зокрема казок, легенд, народних оповідок, загадок.

Зелена дібровонько,
чого рано зашуміла?
“Ой як же мені не шуміти?
Через мене татари йдуть,
шабельками бранців тнуть,
ведуть волиночку,
молодую україночку
(Нар. балада)


Гіперболою називається словес­ний зворот, в якому ознаки описуваного предмета подаються в надмірно перебільшеному вигляді з метою привернути до них особливу увагу читача. Гіпербола – один з найстаріших художніх прийомів, які використовує українська література.

Її можна зустріти в «Слові о полку Ігоревім»:

«Тому в Полотскій позвоніша заутреню, рано у святої Софеі в дзвони, а він в Киеве дзвін чуючи».

Широко використовується вона в народних билинах і казках:

«Ударив Змій Горинич добра молодця,
і пішов Іван по пояс у сиру землю».

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.