Оновлено:
↓ Вправи з відповідями (10 завдань)
«Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького — соціально-побутова повість-хроніка (перше видання — Львів, 1879) про селянську родину із села Семигори над Россю. Головні герої — старий Омелько Кайдаш, його жінка Маруся Кайдашиха, їхні сини Карпо й Лаврін та невістки Мотря і Мелашка.
Нижче — таблиця героїв, схема родинних зв’язків, портрет і характеристика кожного з цитатами, другорядні персонажі, типові помилки, два тренажери й 10 завдань із відповідями. Цитати подано за першим виданням повісті (1879) з осучасненим правописом. Шкільні видання друкують пізнішу редакцію: окремі портрети там сформульовано інакше, а фінал інший (про це — наприкінці статті).
Головні герої «Кайдашевої сім’ї» коротко
Коротко: у центрі повісті — два покоління однієї родини. Старі Кайдаші ще пам’ятають панщину, сини живуть уже після неї. Невістки приходять із різних родин: Мотря — з багатої, Мелашка — з бідної. Сварки за роботу, майно, город і грушу розкривають характер кожного.
Головні герої «Кайдашевої сім’ї»
| Герой | Хто він | Головні риси | Ключові слова з тексту |
|---|---|---|---|
| Омелько Кайдаш | батько, сільський майстер-стельмах | богомільний і забобонний, запальний, п’є в шинку; сини його не слухають | «Панщина поклала на йому свою печать» |
| Маруся Кайдашиха | мати, свекруха обох невісток | облеслива з панами й сварлива вдома, ледача до важкої роботи; любить онука | «з неї спадала та солодка луска» |
| Карпо | старший син, чоловік Мотрі | мовчазний, гордий, упертий, практичний; штовхнув батька | «з його буде добрий сіпака» |
| Лаврін | менший син, чоловік Мелашки | веселий, ласкавий, закоханий, не п’є; лишається в батьковій хаті | «Він був похожий з виду на матір» |
| Мотря | Карпова жінка, з багатої родини Довбишів | гостра на язик, горда, роботяща, мстива; вибила свекрусі око | «в неї й серце з перцем» |
| Мелашка | Лавронова жінка, з бідної родини Балашів (Бієвці) | тиха, лагідна, терпляча; втікає до Києва; згодом теж лається | «Я одна, як билина в полі» |
Цитати — за першим виданням (1879), правопис осучаснено.
Хто кому ким доводиться: родина Кайдашів
Омелько й Маруся Кайдаші мають двох синів: «Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, менчого — Лаврином». Карпо бере за жінку Мотрю — «Довбишову старшу дочку» з багатої семигорської родини. Лаврін одружується з Мелашкою, дочкою бідних Балашів із Бієвців. Тож для обох невісток Кайдашиха — свекруха, Кайдаш — свекор, а Довбиші й Балаші — свати Кайдашам.
Брати стають і кумами: наприкінці повісті, коли вони на якийсь час помирилися, «Лаврін держав до хреста карпову дитину». Після смерті батька громада ділить двір навпіл. Лаврін як менший син лишається в батьковій хаті й мусить доглядати матір, а Карпо переносить свою хату на свою половину. Відтоді брати — сусіди через тин, і кожна курка чи свиня, що перескочить на чужий город, починає нову сварку.
У тексті повісті ім’я Лаврін відмінюється так: Лаврона, Лавронові, Лавроном.
Хто кому ким доводиться
- Довбиші (Семигори)
Довбиш і Довбишка — багаті
дочка: Мотря («Довбишова старша дочка») - Кайдаші (Семигори)
Омелько Кайдаш і Маруся Кайдашиха
старший син: Карпо, жінка — Мотря
менший син: Лаврін, жінка — Мелашка - Балаші (Бієвці)
Балаш і Балашиха — бідні, ще п’ятеро малих дітей
дочка: Мелашка
| Хто | Для кого | Ким доводиться |
|---|---|---|
| Маруся Кайдашиха | Мотрі й Мелашки | свекруха |
| Омелько Кайдаш | Мотрі й Мелашки | свекор |
| Мотря і Мелашка | Кайдашів | невістки |
| Довбиші й Балаші | Кайдашів | свати |
| Лаврін | Карпа й Мотрі | кум: «держав до хреста карпову дитину» |
| Карпо й Лаврін | одне одному | брати, після поділу двору — сусіди через тин |
| діти Карпа й Лаврона | Кайдашихи | онуки |
Баба Палажка Солов’їха й баба Параска Гришиха — односельчанки Кайдашів, а не родички.
Омелько Кайдаш: характеристика
Портрет. Уперше читач бачить Кайдаша за роботою: він сидить у повітці на ослоні й стругає вісь. «Невеликі темні й гострі Кайдашеві очі пильно дивились на струг. Широке лице його було бліде й сухе». Кайдаш — сільський стельмах (майстер, що робить вози): «робив панам і селянам вози, борони, плуги та рала і зарабляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря».
Зовнішність за текстом. Уперше Кайдаш сидить у повітці «в білій сорочці, в білих широких штанах, підперезаний ремінним очкуром»; з-під широких рукавів видно «здорові загорілі жилаві руки». «Широкий та високий лоб був вкритий сухими тонкими зморшками», а густе кучеряве волосся «блищало подекуди сивиною». На розглядини він «надів нову чорну свиту» і «взяв у руки ціпок».
Минуле. Оповідач одразу пояснює, звідки в Кайдаша ця слабкість: «Панщина поклала на йому свою печать». Згодом, коли сини перестають його слухати, старий частіше заглядає в корчму, «запиваючи давне панщанне горе».
Набожність і чарка. «Старий Омелько був дуже богомільний»: ходив до церкви на службу й на вечерню, постив дванадцять п’ятниць на рік. Він вірив, що хто постить у таку п’ятницю, «той не буде в воді потопати». Проте з церкви Кайдаш часто йде просто до шинку. Уже першого вечора в повісті п’яний господар у темних сінях влазить руками в діжку з водою і кричить, ніби тоне в ставку. Він запальний: «Старий був нервий і сердитий».
Батько і сини. Кайдаш хоче лишатися господарем, а дорослі сини вже не коряться. Карпо в сварці через Мотрю штовхає батька так, що той падає. Лаврін, менший син, якому за звичаєм припадає батькова хата, згодом «загарбав господарство у свої руки». Старий бідкається: «Заженуть мене синки швидко на піч».
Смерть. Після пиятик Кайдашеві ввижаються чорти й знайомий «херсонський чумак», що водить його вночі «по пущах та по нетрах». Одного ранку старого знаходять неживого «в воді на лотоках коло самої застави» біля млина. Карпо підсумовує батькове життя гірко: «Постив батько дванайцять п’ятниць, щоб не вмерти наглою смертю та в воді не потопати, а про те втопився».
Маруся Кайдашиха: характеристика
Портрет. «Вона була вже немолода, але й не зовсім стара, висока, рівна, з довгобразим лицем, з сірими очима, з русявими бровами, з тонким рівним носом, з тонкими губами, з блідим лицем».
Зовнішність за текстом. Буденно вона в білій сорочці, що «здавалась ще біліщою од чорної запаски» й великої чорної хустки в червоні квіточки; кричить вона «тонким голосом». На розглядини Кайдашиха «вбралась, як у неділю, в горсет, в жовті чоботи, в нову білу свиту», а на сватання «понадівала всі хрести й дукачі»; на голові в неї «високий очіпок».
Панська наука. Маруся замолоду довго служила в панському дворі. Вона й тепер добра куховарка, і її кличуть варити до панів та до попів на весілля, хрестини й храми. Звідти — її манери: «Вона довго терлась коло панів, набралася од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість в розмові і повага до панів». Мотрі вона нагадує: «пани вивчили мене на ікономії».
Мед і полин. Солодкі слова в Кайдашихи — лише зверху: «Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска і вона лаялась і кричала на ввесь рот». Так само вона поводиться з невістками: Мотрю спершу зустріла «солодкими медовими словами, а потім уже дала їй покуштувати полиню», а Мелашку «зразу почастувала її полинем». Важку роботу свекруха скидає на невісток, а сама стогне на печі або йде в гості.
Мати й бабуся. Перед сватами вона хвалить сина: «Що за люба дитина мій Карпо; такий слухняний, такий тихий». Онука щиро любить: «колихала його, цілувала, пестила». Але й у старості вона не вгамовується. Саме бабуня підбиває Лавронових дітей рвати груші з дерева, що росте на Карповому городі.
Наслідок сварок. У бійці з Мотрею Кайдашиха втрачає око: «Око стухло, але од того часу вона всліпла на праве око». Відтоді на селі її дражнять «безокою ікономшею».
Карпо: характеристика
Портрет. «Карпо був широкий в плечах, з довгими тонкими руками, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим без рум’янця лицем». Його обличчя з «тонкими губами» мало «в собі щось неласкаве, а гострі темні очі та два глибокі пружки між бровами робили його лице трохи сердитим».
Зовнішність за текстом. Обидва брати — «високі, рівні станом», але Карпо «був білявий», з рудуватим вершечком голови й рудуватими бровами. «Русяві вуси його вже закручувались над верхньою губою». На гулянці між парубками «зачорніла висока смушева Карпова шапка», а сам він стояв осторонь, «заклавши одну руку за пояс».
Мовчазний і насмішкуватий. На балачки веселого брата Карпо відповідає неохоче: «старший знехотя кидав йому по кільки слів». Зате батькові відрізає гостро: «В палиці два кінці: один по міні, другий по вас». Жінку він обирає практично: «Міні аби була робоча та проворна», і щоб «трохи бриклива та ще й з перцем».
Гордий і впертий. Карпо стає на захист Мотрі: «Тату! не бийте Мотрі… яке право ви маєте бити мою жінку?» — і зрештою штовхає батька. Після цього він «забув про те і ні кришки не жалкував». Оповідач підсумовує: «Він був чоловік гордий, упертий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові». Громада вибирає Карпа десяцьким (сільським поліцейським), бо «Карпо чоловік гордий та жорсткий, з його буде добрий сіпака» (сіпака — те саме, що посіпака).
Не лише жорсткий. Карпо має власну думку: коли громада після частування в шинку віддає громадський шинок шинкареві Беркові, він заперечує: «Панове громада! погана ваша рада; я не пристаю на це!». А в найгіршій сварці, коли він, напідпитку, жене матір аж до ставка й кричить: «Не так шкода міні матері, як шкода чобіт!», — його зупиняє сором перед різками: «Карпові стало сором. Він не робив панщини і його пани не били». Він перепрошує матір.
Лаврін: характеристика
Портрет. У Лаврона «молоде довгобразе лице було рум’яне до самих висків. Його веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво». Усе в ньому «дихало молодою парубочою красою. Він був похожий з виду на матір».
Зовнішність за текстом. У Лаврона «Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи». Коли він їде до млина, «Його стан був рівний», з-під солом’яного бриля, обведеного чорною стрічкою, вилися «біляві кучері, як лляні пачоси», а «Сорочка влипла до повних плечей, до високих здорових грудей».
Веселий і закоханий. Лаврін — веселий, жартівливий менший брат, «дуже охочий до гарних дівчат»: це він перебирає для Карпа семигорських дівчат на виданні. Побачивши Мелашку біля млина на Росі, він захоплено думає: «Ой дівчина ж, як рай, мов червона рожа, повита барвінком!». У хаті він заступається за жінку перед матір’ю, а коли Мелашка зникає в Києві, сам іде її шукати. Оповідач підкреслює: «Лаврін любив Мелашку, ніколи її не то що не бив, і пальцем не зачепив».
Господар. Лаврін знає, що батькове добро колись буде його, і перестає слухатися: «Тату, одчепіться од мене! Схочу, піду на поле, схочу, поїду до млина». На відміну від батька, «він і в рот не брав горілки».
У сварках. Лагідний Лаврін теж уміє розлютуватися. Коли Мотря поранила матір, він вилазить на Карпову хату й зриває з неї кулики (снопики соломи, якими вкрито дах). У суперечці за грушу він стоїть на своєму: груша його, бо він «прищепив своїми руками щепу», а батько йому її подарував.
Карпо і Лаврін: два брати
Карпо, старший
- Портрет: «з батьківськими карими гострими очима», бліде лице, у якому «щось неласкаве»
- Вдача: мовчазний, гордий, упертий
- Жінка: Мотря — «трохи бриклива та ще й з перцем»
- З батьком: штовхнув його в сварці через Мотрю
- Горілка: п’є «тільки в ряди-годи»
- Спадок: переносить хату на свою половину двору
- Груша: його, бо росте на його городі
Лаврін, менший
- Портрет: «веселі сині, як небо, очі», «похожий з виду на матір»
- Вдача: веселий, жартівливий, ласкавий
- Жінка: Мелашка — тиха, бідна, з Бієвців
- З батьком: не слухається, забирає господарство у свої руки
- Горілка: «і в рот не брав»
- Спадок: лишається в батьковій хаті й доглядає матір
- Груша: його, бо він її прищепив, а батько подарував
Мотря: характеристика
«Серце з перцем». Мотрю радить братові Лаврін: «Мотря й гарна і трохи бриклива, і в неї й серце з перцем». Через роки Карпо скаже їй сам: «Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець».
Зовнішність за текстом. У Мотрі «загоріле рум’яне лице» з «чорними тонкими бровами» й «темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима»; «Тонкий ніс був рівний», губи тонкі, темночервоні, міцно стулені. Сонце обливає жовтогарячий «кісник на голові та червоне намисто на шиї».
Портрет. «Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позасукуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні». «В цілому лиці, в очах було розлите щось гостре, палке, горяче, був розлитий розум з характером і трохи з злістю».
Невістка, що не мовчить. Мотря — з багатої родини Довбишів і звикла до поваги: ще дівчиною вона кидає Карпові «Наші пороги для тебе дуже низькі». Працює вона багато, але свекрусі не кориться: на свекрушине «пани вивчили мене на ікономії» відповідає: «Я, хвалити Бога, панщини не робила і в панів не вчилась». Матері вона жаліється: «В мене свекруха люта змія». Мотря домагається окремого господарства, а коли її скриню переносять у нову хату, гордо каже: «тепер я кругом пані!».
Жорстокість. У бійці Мотря вхопила диркача «й сунула держалном Кайдашисі просто межи очі». За вибите око волосний садить її на два дні в холодну. Мотря не прощає жодної кривди: за перебиту півневі ногу вона перебиває спину Лавроновому кабанчикові («Оце вам за мого півня»). Лавронових дітей, що рвуть груші, вона ганяє різкою та ломакою.
Мелашка: характеристика
Портрет. «Вона була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка як тополя, гарна як червона калина». Лаврін бачить її з червоним маком у косах, а її голос звучить, «неначе в житі затуркотала горлиця».
Зовнішність за текстом. Брови в Мелашки «веселі тонкі чорні», «густі-прегусті, як шовк», під ними «блищали темнокарі очі, як тернослив», а «Губи виступали вперед і були повні та червоні, як калина». Чорні коси обвивали жовтогарячі кісники з пучками червоного маку, і дівчина, дивлячись у воду, «милувалась кісниками та червоним намистом на своїй шиї».
Тиха й беззахисна. Мелашка — з бідної родини, і їй ішов шістнадцятий рік, коли до неї прийшли старости. У Кайдашевій хаті вона швидко пізнає, що «рідна мати і б’є, та не болить, а свекруха словами б’є, гірше ніж кулаками». Матері вона каже: «Я одна, як билина в полі, а вони всі на мене, як вітер на билину».
Утеча до Києва. Мелашка відпрошується з бабою Палажкою на прощу до Києва. Там вона вирішує не вертатися додому: наймається до проскурниці пекти проскури й ховається від односельців. Минає два тижні, і її знаходять Лаврін, її мати й свекруха. Мелашка весь час сумувала за чоловіком: побачивши Лаврона, вона кидається до нього з плачем і вертається додому.
Як змінюється. З роками тиха Мелашка стає схожою на інших жінок родини. Захищаючи дітей, вона «розлютувалась… як вовчиця» й кинулася на Мотрю. У фіналі «Мелашка з бабою одгризались од Мотрі і неначе гавкали через тин».
Мотря і Мелашка: дві невістки
Мотря
- Родина: багаті Довбиші, Семигори
- Портрет: висока, з чорними косами, «ніби намальована на білій стіні»
- Вдача: «серце з перцем»: гостра, горда, не мовчить
- Зі свекрухою: сварки, окрема хата, вибите свекрусі око
- За це: два дні в холодній
Мелашка
- Родина: бідні Балаші, Бієвці
- Портрет: невелика, «рівна, як струна, гнучка як тополя»
- Вдача: тиха, лагідна, плаче й терпить
- Зі свекрухою: утікає до Києва, служить у проскурниці
- Згодом: захищає дітей, «як вовчиця», лається з Мотрею
Другорядні персонажі «Кайдашевої сім’ї»
- Довбиш і Довбишка — Мотрині батьки. «Довбиш був богатий чоловік», жив на кінці села біля лісу. Мати радить дочці: нехай свекор їх відділить, «а то ви колись з свекрухою спалите хату».
- Балаш і Балашиха — Мелашчині батьки з Бієвців, бідні, з п’ятьма малими дітьми. Балашиха вчить дочку терпіти: «Така вже жіноча доля».
- Баба Палажка Солов’їха — набожна односельчанка: «Вона була дуже богомольна і що року їла паску в Києві в Лаврі». Вона водить богомольців по київських церквах і переказує дива, а вдома лається «з цілим селом».
- Баба Параска Гришиха — «лютий палажчин ворог, звісна на все село брехуха»: саме вона розносить чутку, що Мелашка пропала.
- Проскурниця — київська жінка, що пекла проскури й узяла Мелашку за наймичку.
- Волосний, писар, священик, громада — до них Кайдаші знов і знов ідуть позиватися. Їхні присуди сварок не спиняють.
Цитатна характеристика: впізнай героя
На НМТ часто треба за портретом чи реплікою впізнати героя. Перевірте себе: 12 цитат і деталей.
Тренажер: впізнай героя за цитатою
12 портретів і реплік з повісті. Оберіть, про кого чи чиї це слова. Пояснення з’явиться одразу.
«Невеликі темні й гострі … очі пильно дивились на струг». Чий це портрет?
Відповідь
Омелька Кайдаша. Це старий Кайдаш: на початку повісті він сидить у повітці й стругає вісь.
«Вона була вже немолода, але й не зовсім стара, висока, рівна, з довгобразим лицем, з сірими очима». Про кого це?
Відповідь
про Кайдашиху. Так оповідач уперше описує Марусю Кайдашиху, коли вона виходить з хати кликати синів полуднувати.
«Його веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво». Чий це портрет?
Відповідь
Лаврона. Це Лаврін: у Карпа очі карі й гострі, як у батька.
«…рівна, як струна, гнучка як тополя, гарна як червона калина». Про кого це?
Відповідь
про Мелашку. Так описано Мелашку, яку Лаврін уперше бачить біля млина на Росі.
Хто сказав: «Я, хвалити Бога, панщини не робила і в панів не вчилась»?
Відповідь
Мотря. Мотря відповідає свекрусі, яка хвалилася, що її «пани вивчили… на ікономії».
Хто сказав: «Я одна, як билина в полі, а вони всі на мене, як вітер на билину»?
Відповідь
Мелашка. Мелашка жаліється матері в Бієвцях на життя в чужій родині.
Хто сказав громаді: «Панове громада! погана ваша рада; я не пристаю на це!»?
Відповідь
Карпо. Карпо не згоджується віддати громадський шинок шинкареві Беркові.
Хто сказав: «Тату, одчепіться од мене! Схочу, піду на поле, схочу, поїду до млина»?
Відповідь
Лаврін. Лаврін сперечається з батьком, бо замість косити ячмінь хоче їхати до млина.
Про кого Лаврін сказав, що в неї «серце з перцем»?
Відповідь
про Мотрю. Лаврін радить Карпові: «То бери Мотрю, Довбишову старшу дочку… і в неї й серце з перцем».
Кого на селі дражнили «безокою ікономшею»?
Відповідь
Кайдашиху. Кайдашиха замолоду служила в панському дворі, а після бійки з Мотрею осліпла на праве око.
Хто крикнув: «Не так шкода міні матері, як шкода чобіт!»?
Відповідь
Карпо. Карпо, напідпитку, жене матір до ставка, а сам не хоче мочити чобіт.
Хто хвалився перед сватами: «Що за люба дитина мій Карпо; такий слухняний, такий тихий»?
Відповідь
Кайдашиха. Кайдашиха на розглядинах у Довбишів; згодом «тихий» Карпо штовхне батька.
Ще одна вправа — розподіліть 12 деталей між Карпом, Лавріном, Мотрею і Мелашкою.
Тренажер: чия це деталь?
Розподіліть 12 деталей між Карпом, Лавріном, Мотрею і Мелашкою.
Натисни на слово, а потім — на групу, до якої воно належить.
Відповіді
| «знехотя кидав… по кільки слів» | Карпо | Так Карпо відповідає на балачки веселого брата. |
| не хотів віддавати громадський шинок Беркові | Карпо | На сході Карпо каже: «погана ваша рада; я не пристаю на це!». |
| погнав матір аж до ставка | Карпо | Після сварки за коня Карпо жене матір до ставка, а потім перепрошує її. |
| «і в рот не брав горілки» | Лаврін | Лаврін «зовсім не вдався в батька»: він не пив. |
| зривав кулики з братової хати | Лаврін | Лаврін розлютувався, коли Мотря вибила матері око, і поліз на Карпову хату. |
| прищепив щепу, з якої виросла груша | Лаврін | Груша «була лаврова»: він прищепив її ще хлопцем. |
| дочка багатого Довбиша | Мотря | Мотря — «Довбишова старша дочка», а Довбиш — «богатий чоловік». |
| два дні в холодній | Мотря | Волосний посадив Мотрю в холодну за вибите свекрусі око. |
| «тепер я кругом пані!» | Мотря | Так Мотря каже, коли її скриню переносять у нову хату. |
| служила в Києві в проскурниці | Мелашка | Мелашка не схотіла вертатися з прощі й найнялася пекти проскури. |
| свекруха «словами б’є, гірше ніж кулаками» | Мелашка | Так Мелашка відчуває науку Кайдашихи після весілля. |
| їй ішов шістнадцятий рік, коли прийшли старости | Мелашка | До Балашівни старости прийшли, коли їй «тільки що кінчався шіснайцятий рік». |
Типові помилки в характеристиці героїв
Найчастіше плутають братів (хто старший і на кого схожий), невісток (хто з якої родини) і те, хто кому заподіяв лихо. Перевірте себе за таблицею.
Типові помилки: герої «Кайдашевої сім’ї»
| Неправильно | Правильно | Доказ |
|---|---|---|
| Карпо — менший син | Карпо — старший, Лаврін — менший | «Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, менчого — Лаврином» |
| Лаврін схожий на батька | Лаврін «похожий з виду на матір»; батьківські очі — у Карпа | портрети синів на початку повісті |
| Мотря — з бідної родини | Мотря — дочка багатого Довбиша; бідні — Балаші, батьки Мелашки | «Довбиш був богатий чоловік» |
| Кайдашиху звали Мотрею | Кайдашиха — Маруся; Мотря — невістка | «Маруся Кайдашиха з замолоду довго служила в дворі у пана» |
| «Серце з перцем» — про Мелашку | про Мотрю | Лаврін: «То бери Мотрю… і в неї й серце з перцем» |
| Свекрусі око вибив Карпо | око вибила Мотря | «Мотря вхопила диркача й сунула держалном Кайдашисі просто межи очі» |
| Кайдаша вбив син | Кайдаш утопився: його знайшли у воді коло млина | «а про те втопився», — каже Карпо |
| Мелашка втекла до батьків | на прощі в Києві вона сама вирішила лишитися: найнялася до проскурниці й сховалася від односельців | «Найміть мене, матушко, за наймичку. Не піду я додому» |
| Мотря з «Кайдашевої сім’ї» — та сама, що в «Хіба ревуть воли…» | різні героїні: у Панаса Мирного Мотря — мати Чіпки | інший твір |
Зв’язок з іншими творами
Сварка за власність усередині однієї родини — одна з тем української реалістичної прози. В «Землі» Ольги Кобилянської ворожнеча між братами за землю закінчується братовбивством; у Нечуя-Левицького та сама пристрасть до «свого» обертається комічними й водночас гіркими сварками, що тягнуться роками. Про село до і після скасування панщини пише й Панас Мирний у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Не переплутайте: Мотря в Мирного — мати Чіпки, а в Нечуя-Левицького — Карпова жінка.
Груша, за яку наприкінці сваряться брати, — символ цієї ворожнечі. Фінал у двох редакціях різний. У шкільному виданні (за ним складено й завдання зовнішнього тестування 2013 року) груша всохла, і родини помирилися. У першому виданні суперечка не скінчилася: «Діло з грушею не скінчалось і досі», а груша й далі родить і ніби дражниться з Кайдашенками. На НМТ орієнтуйтеся на текст підручника.
Тему, ідею та композицію повісті розібрано в аналізі повісті, події — у стислому переказі.
Джерела: текст повісті за першим виданням (Іван Левицький. Кайдашева сім’я. Львів, 1879; Вікіджерела), правопис цитат осучаснено; фінал шкільної редакції — за завданням зовнішнього тестування 2013 року; чинна програма з української літератури (рівень стандарту) і програма НМТ.
Вправи з відповідями: герої «Кайдашевої сім’ї»
10 завдань. Обери відповідь — одразу побачиш, чи правильно, і пояснення правила.
Як звали старшого сина Омелька Кайдаша?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — Карпо. «Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, менчого — Лаврином».
Звідки родом Мелашка?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: В — із Бієвців. Мелашка — дочка бідних Балашів із Бієвців; Кайдаші й Довбиші живуть у Семигорах.
Ким доводиться Маруся Кайдашиха Мотрі?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: А — свекрухою. Мотря — жінка Карпа, сина Кайдашихи, тож Кайдашиха для неї свекруха.
Чий це портрет: «Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, … з чорними косами»?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: В — Мотрі. Так Карпо бачить Мотрю, коли приходить до двору Довбишів.
Хто з героїв, за словами оповідача, «був похожий з виду на матір»?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — Лаврін. Це Лаврін; у Карпа очі карі й гострі, як у батька.
Як загинув Омелько Кайдаш?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Г — утопився: тіло знайшли у воді коло млина. Кайдаша знайшли «в воді на лотоках коло самої застави»; Карпо каже: «а про те втопився».
Хто водив богомольців, з якими Мелашка пішла до Києва?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: В — баба Палажка Солов’їха. Мелашка відпросилася на прощу з бабою Палажкою, яка щороку ходила до Києва їсти паску в Лаврі.
Ким громада вибрала Карпа?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: А — десяцьким. «Громада в волості вибрала Карпа за десяцького»: «з його буде добрий сіпака».
Через що сваряться брати в останньому епізоді повісті?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Г — через грушу. Груша росте на Карповому городі, але її прищепив Лаврін, і батько подарував її йому.
Яке твердження про Карпа відповідає тексту повісті?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — він штовхнув батька в сварці через Мотрю. Карпо штовхнув батька, коли той замахнувся на Мотрю; не пив Лаврін, і він же хрестив Карпову дитину; до Києва втекла Мелашка.