Процес виникнення фольклору. Багатство і розмаїття

Процес виникнення фольклору. Багатство і розмаїття

Виникнення фольклору – процес складний і довготривалий. Його багатство і розмаїття вказують на складні зв’язки між поколіннями, які його творили, і надзвичайну культурну розвиненість наших предків.

Фольклор – чудове джерело для вивчення традицій і обрядів. А ще він якнайширше розкриває складність історії народу. Гайда розбиратися в рисах, притаманних народній творчості!


Фольклор – усна народна творчість, народна словесність, яка виникла, певно, ще тоді, коли людина почала спілкуватися з собі подібними і використала для цього власну фантазію й образність. У творенні фольклору протягом багатьох століть брали участь численні покоління, тому він як явище культури є складним і синтетичним.

До появи писемності усна творчість народу (будь-якого) була єдиною формою передачі інформації, знань, звичаїв, народної етики, моральних цінностей.

Фольклор відрізняється від художньої літератури тим, що його твори різних жанрів не мають і не можуть мати конкретного автора, вони набагато об’єктивніші в тому плані, що передають загальнонародні, національні уявлення про добро і зло, справедливість і обман, про любов і зраду та про інші поняття (конкретні й абстрактні), якими живе народ.

У порівнянні з твором усної народної словесності літературний твір певного автора відображає погляд на світ і життя конкретного письменника і є суб’єктивним.

З появою писемності фольклор не зник, не занепав, а просто почав змінюватися, існує й успішно витримує конкуренцію з потоком офіційної інформації він і сьогодні. Кожна історична епоха, суспільний устрій, державні події знайшли своє втілення в усній народній творчості, якій властиві і трагедійні нотки, і гумористичні в залежності від того, про які явища чи події, чи навіть осіб, йдеться у фольклорному творі.

Таким чином, фольклор – це явище колективне й анонімне, варіантне й традиційне. Тобто якщо у певного твору первісно й був автор, то в процесі передачі твору від оповідача до слухача і так далі кожен охочий міг додати щось від себе, хоча сюжет традиційно зберігався як основа.

Фольклорні твори можуть бути насичені діалектизмами, жаргонізмами, професіоналізмами та іншими видами лексики, за якою проглядається географічне місце утворення, історична доба, соціальне середовище тощо.

Періодизацій фольклору кілька, але розглянемо тільки найсучаснішу. Науковці поділяють процес виникнення і розвитку фольклору на два основні етапи:

1 – доісторичний, епоха, про яку немає ніяких записів, а є тільки матеріальні докази, рештки первісної культури;
2 – історичний, епоха, про яку вже є писемні пам’ятки). У науковій літературі вони ще називаються дохристиянською та християнською епохами і поділяють на певні періоди.

Усна творчість з’явилась у період утворення первісних праслов’янських племен, які мали свої астральні культи (Сонця, зірок), поклонялися духам предків, тваринам, предметам. Тоді ж виникла і календарна обрядова поезія, ритуальні дійства, пов’язані із циклами землеробства.

Трипільці, скіфи, праслов’яни були язичниками, які займалися скотарством, землеробством, бджільництвом, різними ремеслами і промислами.

Всі обряди, замовлення, ритуальні пісні та інші форми первісної примітивної творчості не були свідомо художнім витвором фантазії та уяви, а мали практичне застосування. Тоді ж виникли міфологічні легенди, магічні ритуали, з якими пов’язана і вся подальша усна народна творчість християнського народу.

Історична епоха ділиться фольклористами на 4 періоди, пов’язані з певними історичними обставинами життя українців.

1 період – доба Київської Русі язичницького часу і після прийняття християнства, а також доба тривалої неволі слов’ян під монголо-татарським ігом.

2 період – доба козаччини (Запорозької Січі, Гетьманщини і Гайдамаччини). Доба, яка завдяки героїчному часові дала найбільше історичних пісень, дум, легенд, балад, соціально-побутових та родинно-побутових пісень.

3 період – доба втрати державності, коли український фольклор викорінювався, а українців силоміць зросійщували або спольщували царська Росія і шляхетська Польща.

Спостерігається занепад героїчних жанрів у зв’язку з окупацією, фольклор зводився до соціально-побутових жанрів (пісні, казки). Починається розвиток фольклористики як науки, що мала на меті відродити пам’ять про козаччину і відновити народні духовні цінності.

4 період – XX століття з усіма його історичними трагедіями і абсурдами. Творення, з одного боку, фольклору партизанського (УСС,УПА,УГА), а з іншого – фальсифікату («радянський» фольклор). Є підстави говорити про народну творчість українців-емігрантів та засланців (у Сибір). Періоди застоїв породжували появу політичних анекдотів.

Проте абсолютно точна хронологічна періодизація і неможлива, і недоцільна. Фольклорні твори містять типові для певних історичних епох художні образи. На основі цих образів, особливостей мови, поетики (художні засоби, теми) можна простежити закономірності розвитку фольклору у певну історичну епоху.

Специфікою української усної народної творчості є поєднання в багатьох жанрах фольклору релігійних впливів язичництва і християнства, що виявилося в співіснуванні поганських (язичницьких) мотивів, обрядів та символів із християнськими. Так воно загалом зберігається і донині.

Увесь фольклор умовно розподіляється на прозовий і поетичний (пісенний). Народна проза в свою чергу ділиться на два великі масиви:

  • власне художню (казки, анекдоти);
  • документальну, неказкову прозу (легенди, перекази, оповідання).

Казки бувають героїко-фантастичні (чарівні), казки про тварин, соціально-побутові казки та небилиці, кумулятивні (побудовані на багаторазовому повторенні одного й того самого фрагмента, нагромадженні ланок розповіді, як у казці «Колобок», наприклад).

Цикл найкоротших жанрів називається пареміоргафією (від гр. паремія – притча, вислів, уривок із Біблії). До неї відносять приказки і прислів’я, загадки, анекдоти, прикмети, каламбури, вітання, прокльони, побажання, афористичні вислови тощо.

Поетичний масив українського фольклору складають пісні, голосіння та думи. Пісні бувають:

  • календарно-обрядові
  • соціально-побутові
  • родинно-побутові
  • історичні
  • про кохання
  • жартівливі
  • сатиричні
  • весільні тощо.

Значний пласт фольклору складає дитячий фольклор, який ділиться на два підрозділи:

  • пісні, що творяться і виконуються дорослими (колискові, забавлянки тощо);
  • власне дитячі пісні та ігри (заклички, примовки, прозивалки-дражнилки, мирилки, скоромовки тощо).

У різні історичні періоди переважали різні жанри фольклору.

1-й період – давньоруська доба (прямих записів не збереглося). Про фольклор цієї доби частково розповідають літописи («Повість минулих літ», «Галицько-Волинський літопис», «Слово о полку Ігоревім» та ін.). 

Найпоширеніші жанри фольклору цього часу такі:

  • легенди і перекази (про заснування Києва, про пошуки князем Володимиром нової віри та ін.);
  • похоронні ритуали і плачі-голосіння;
  • весільні пісні;
  • колядки і щедрівки (пісні в період зимового сонцестояння та новорічні пісні);
  • епіко-героїчні пісні-билини (Ілля Муромець);
  • приказки («Загинули як обри»).

2 період – доба козаччини. Найпоширеніші жанри такі:

  • казковий епос (про тварин, героїко-фантастичні, соціально-побутові);
  • обрядово-звичаєва поезія (весільні, купальські, колядки, жнивні, веснянки, голосіння та ін.)
  • сформувався пласт великих поетичних епічних і ліро-епічних творів-дум;
  • історичні пісні, героїчні балади;
  • ліричні твори (родинно-побутові й суспільно-побутові пісні);
  • прислів’я, приказки, загадки та інші малі форми.

3 період – доба окупаційного життя. Найпоширеніші жанри такі:

  • побутування героїко-історичного епосу, його переслідування, занепад, спрощування;
  • поява родинно-побутових (сирітських, вдовиних та ін.) суспільно-побутових пісень (рекрутських, кріпацьких, наймитських, жебрацьких, заробітчанських та ін. );
  • пісні літературного походження.

4 період – переслідування фольклору про голодомор, репресії, колективізацію (тоді його не збирали, а сьогодні носіїв уже немає). Творення пісень тюремно-таборових, емігрантських, партизанських.