Постмодернізм — це своєрідний літературний феномен. І хоч він ще мало вивчений, але постмодернізм уже органічно увійшов у канву української літератури. До цього напряму належать письменники-сучасники, чиї твори відзначилися особливими рисами. Постмодерністами є відомі вам Сергій Жадан, Оксана Забужко, Юрій Іздрик, Юрій Андрухович. Хочете детальніше дізнатися про постмодернізм? Читайте готовий матеріал ⤵
Постмодернізм сьогодні – це культурологічний феномен, зміст і термінологія якого поки що не з’ясовані остаточно. Як правило, літературний процес багатьом сучасникам видається тією або іншою мірою хаосом. Це стосується будь-якої літературної доби. Тож невипадково, що на початку ХХІ ст. певною мірою хаотичною видається література постмодерну.
Естетичною природою цього явища є поєднання і органічне співіснування різних художніх систем. Постмодерн виник внаслідок відчуття письменниками кінця історії, певної епохи. Це естетичний бунт проти всього радянського, нова форма існування української ідеї. З огляду на вище сказане, тема дослідження постмодернізму є актуальною.
Постмодернізм – не просто літературний напрям. Він претендує на вираження загальної теоретичної «надбудови» сучасного мистецтва, філософії, науки, політики, економіки, моди. Сьогодні науковці говорять не лише про «постмодерністську творчість», а й про «постмодерністську свідомість», «постмодерністський менталітет», «постмодерністський умонастрій» тощо.
Провідними ознаками постмодерністської літератури є іронія, «цитатне мислення», принцип гри. Загальне осміяння і глузування над усім є тотальною іронією. Численні постмодерністські художні твори характеризуються свідомою настановою на іронічне зіставлення різних жанрів, стилів, художніх течій. Твір постмодернізму – це завжди висміювання попередніх і неприйнятих форм естетичного досвіду: реалізму, модернізму, масової культури.
Наступним головним принципом постмодернізму є цитата, що означає для представників цього напряму цитатне мислення.
В українську літературу постмодернізм увійшов непомітно. У поезії він більш притаманний Е. Андрієвській, Р. Бабовалу, С. Гостиняку, у прозі – В. Медведю, Ю. Андруховичу, Є. Пашковському, О. Забужко.
З розпадом СРСР, коли особливо унаочнилася неспроможність соціалістичного способу життя, розпочалася дискусія, що точилася переважно довкола трьох засадничих питань:
1. Що таке постмодернізм?
2. Чи можливий український варіант постмодернізму?
3. Постмодернізм – явище позитивне чи негативне?
Тим, хто не сприймав демократію з її плюралізмом та культурним різноманіттям, здавалося, що постмодернізму можна уникнути чи заборонити його.
Український постмодернізм був, насамперед, антитезою не модернізму, яким цікавився і з яким співіснував, а антитезою тоталітаризму і соцреалізму.
Отже, вивчення і аналіз літературних статей дає підстави стверджувати, що постмодернізм – це образно-стильова система, що увібрала в себе художній досвід багатьох попередніх епох. Вона відрізняється потужним розвитком інтелектуальної тенденції і є черговою ланкою в ланцюгу історії. Постмодернізмом в українській літературі називаємо творчість письменників кінця 1980-х рр. – початку ХХІ ст.
Ткач К.А., к.і.н. Міронова І.С.
Сучасна українська література не може розвиватись без інновацій у світовій літературі, тому таке явище, як постмодернізм, є і у нашій країні. У поезії він більш притаманний Е. Андієвській, Р. Бабовалу, С. Гостиняку, у прозі – В. Медведю, Ю. Андруховичу, Є. Пашковському, О. Забужко. Дата виникнення постмодернізму залишається дискусійною. Більшість дослідників сходяться на тому, що перехід від модернізму до постмодернізму припадає на середину 1950-х рр. У 1960-і – 1970-і рр. постмодернізм охоплює різні національні літератури, а у 1980-і рр. він став домінуючим напрямком сучасної літератури і культури.
Провідними ознаками постмодерністської літератури є іронія, “цитатне мислення”, інтертекстуальність, пастіш, колаж, принцип гри. У постмодернізмі панує тотальна іронія, загальне осміяння і глузування. Численні постмодерністські художні твори характеризуються свідомою настановою на іронічне співставлення різних жанрів, стилів, художніх течій. Твір постмодернізму — це завжди висміювання попередніх і неприйнятних форм естетичного досвіду: реалізму, модернізму, масової культури.
Іншими характеристиками постмодернізму є невизначеність, театральність, гібридизація жанрів, співтворчість читача. А найпоширенішими образами-метафорами постмодернізму є карнавал, лабіринт, бібліотека, божевілля. Особливе значення у постмодернізмові надається текстовій структурі, власне, текстові у тексті.
Характерні ознаки сучасної поезії
- «Переобтяжена цвітінням» (Юрій Андрухович у 90-х роках висловив думку, що сучасна українська поезія стає дедалі кращою, «незабаром її читатимуть виключно поети»).
- Багатство тематики, стильових і жанрових знахідок.
- Поступається прозі за динамізмом саморозгортання інтелектуального сюжету, але виграє в інтенсивності метафоричного орнаменталізму.
- Представлена кількома поколіннями поетів:
*«шістдесятники» (Ліна Костенко, Іван Драч, Ірина Жиленко, Борис Олійник та ін.);
*«київська школа» поетів (Віктор Кордун, Василь Голобородько, Микола Воробйов, Василь Рубан та ін.),
* поети-дисиденти (Ігор Калинець, Тарас Мельничук, Степан Сапеляк та ін.);
* «вісімдесятники» (Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, Іван Малкович, Забужко, Оксана Пахльовська, Іван Козаченко та ін.);
*«дев’яностники» (Кость Москалець, Роман Скиба, Павло Вольвач, Сергій Жадан, Іван Андрусяк, Віктор Неборак, Василь Махно та ін.).
Характерні ознаки сучасної прози
- Жанрове розмаїття, пошуки нових мотивів, мистецьких ідей.
- Відхід від лірико-романтики, патетики, трансформація химерної стильової течії (Олександр Ільченко, Віктор Міняйло, Володимир Яворівський, Євген Гуцало) у прозу постмодерністів.
- Активна творча діяльність прозаїків старшого покоління: звернення до історичної тематики (історичний роман Ю. Мушкетика «На брата брат» (1996), М. Вінграновського «Северин Наливайко», Р. Іваничука «Орда» (1992), «Рев оленів нарозвидні» (2000), роман у віршах Ліни Костенко «Берестечко» (1999); дослідження екзистенціальних проблем буття людини (роман-епопея Валерія Шевчука «Стежка в траві. Сага про Житомир» (1994).
- Постмодерне світобачення, у центрі творів – «маска «автора.
Існування двох шкіл прозаїків:
1) «київсько-житомирська» – перевага екзистенціальних мотивів, герой творів – інтелектуал, рафінований інтелігент (В’ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Олесь Ульяненко, Богдан Жолдак, Любов Пономаренко, Євгенія Кононенко, Оксана Забужко, Володимир Діброва та ін.);
2) «львівсько-франківська» – перевага гри та іронії, карнавалу і травестії, герой – маргінал (міський житель – вихідець із села), сільська людина з комплексом меншовартості (Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Юрій Іздрик та ін.).
Характерні риси сучасної драматургії
- наповнена інтелектуалізмом;
- перехід до модерного моделювання дійсності, звільнення від традиційних шаблонів;
- поєднання поезії, філософії, моральності, вчинків героїв у драматичному творі;
- колажний принцип побудови твору;
- поява імен-абстракцій, імен-символів;
- перевага камерності;
- звернення до проблем сучасної школи.
Представники сучасної драматургії:
- Василь Босович (п’єса «Ісус – Син Божий»);
- Ярослав Стельмах («Стережися лева», «Синій автомобіль», «Шкільна драма», «Привіт, синичко»).
Сучасні літературні організації, угруповання, товариства, школи (відгалудження української літератури)
| Сучасні літературні організації, угруповання, товариства, школи (відгалудження української літератури)
« Вісімдесятники » |
Василь Герасим’юк, Ігор Римарук, Іван Малкович, Оксана Забужко, Оксана Пахльовська, Іван Козаченко |
| Національна спілка письменників України (НСПУ, оновлена в 1991 р. (І з’їзд), 1996 p. (II з’їзд), 2001 p. (III з’їзд) | Понад 1,5 тис. членів.
До 2001 р. – очолював Ю. Мушкетик, з 2001 р. – В. Яворівський |
| Асоціація українських письменників (АУП), з 1997 р. | Понад 100 письменників, президент – Юрій Покальчук, згодом – Тарас Федюк |
| «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск, Балаган, Буфонада), з 1985 р., м. Львів | Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Ірванець |
| «Нова дегенерація», з 1992 p., м. Івано-Франківськ | Іван Андрусяк, Іван Ципердюк, Степан Процюк |
| «Пропала грамота», з 1991 р., м. Київ | Віктор Недоступ, Семен Либонь, Юрко Позаяк |
| «Західний вітер», з 1992 р. м. Тернопіль | Віталій Гайда, Борис Щавурський, Василь Махно, Гордій Безкоровайний |
| «ЛуГоСад», з 1986 р., м. Львів | Іван Лучук, ТІазар Гончар, Роман Садловський |
| «Червона фіра», з 1991 р., м. Харків | Сергій Жадан, Ростислав Мельників, Іван Пилипчук та ін. |