Друзі, настав час переходити до синтаксису. Цей розділ мовознавства для когось може здатися складним, але ми постараємося детально з’ясувати всі особливості словосполучень, речень і зв’язків між словами у них, щоб у вас не залишилося запитань. Гайда до праці!
Синтаксис (від гр. sintaxis — упорядкування, складання) вивчає будову cловосполучень і речень. Синтаксис тісно пов’язаний з морфологією, бо в ньому слово розглядається у взаємозв’язку з іншими словами в мовленні (частини мови стають членами речення). Основними синтаксичними одиницями мови є: словосполучення, речення і текст.
Словосполучення — це така синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів, пов’язаних між собою підрядним зв’язком і певними лексико-граматичними відношеннями і виражає єдине, але розчленоване поняття.
Повнозначні слова, що входять до складу словосполучення, нерівноправні: одне з них пояснюване, а друге — пояснювальне. Пояснюване слово називається головним, опорним, або стрижневим, а пояснювальне — залежним.
Словосполучення — складне найменування явищ дійсності, в якому повнозначні слова передають окремі деталі, розрізнюючи ознаки як елементи складного поняття. Це таке поєднання повнозначних слів, яке слугує для позначення явищ дійсності в їх зв’язках і підношеннях.
Отже, основна функція словосполучення — називання. Входячи до складу речення як елемент його структури, словосполучення є однією із основних синтаксичних одиниць.
За низкою властивостей словосполучення наближені до окремих слів:
- словосполученню, як і слову, властива номінативна функція — воно також означає предмети та явища дійсності, але дає їх повнішу, конкретнішу назву (пор.: лист і лавровий лист, вода і дистильована вода);
- словосполучення не є комунікативною одиницею, а набуває комунікативної функції лише в реченні, входячи до його складу як структурний елемент;
- словосполучення, подібно до слова, не має предикативних значень та інтонації повідомлення;
- словосполучення має систему форм, або парадигму, яка зумовлена системою форм головного, стрижневого слова (пор., наприклад: розпорядження декана, розпорядженню декана, розпорядженням декана тощо).
Поряд зі спільними ознаками словосполучення і слово мають низку відмінностей. Найхарактернішими серед них є такі:
- конкретне словосполучення утворюється у процесі спілкування за певною схемою, тоді як слово існує в мові як готова одиниця;
- порівняно зі словом словосполучення має складнішу структуру: воно утворюється з двох або більше повнозначних слів, поєднаних підрядним зв’язком, одне з яких є головним, стрижневим, а друге — залежним;
- словосполучення порівняно зі словом конкретніші за характером позначуваних явищ дійсності (див. наведені вище приклади), хоч в окремих випадках конкретнішу назву подає слово (пор.: суха трава і сіно).
- словосполученню не властиві такі синтаксичні категорії, як предикативність і модальність, що є найхарактернішими ознаками речення;
- на відміну від речення словосполученню не властива інтонаційна завершеність;
- якщо словосполучення будується лише за принципом залежності одного компонента від іншого, то для речення властива більша різноманітність синтаксичних зв’язків;
- словосполученню притаманна лише номінативна функція, а комунікативну воно іігшичнй виконує тільки в реченні;
- у складі речення словосполучення можуть перебудовуватися і навіть розпадатися.
У кожній моїй словосполучення організуються по-своєму, за властивими їй законами сполучуваності слів. Саме ці закономірності найбільшою мірою визначають специфіку синтаксису кожної національної мови, в тому числі й мов, найближче споріднених між собою.