Дуже важливою граматичною категорією іменника є число. Неправильно визначивши число іменника, ви не зможете побудувати граматично правильне речення. Це може призвести до плутанини чи спотворення інформації. Вивчіть ці правила і ви вже ніколи не вагатиметеся, а точно знатимете, які іменники можна вживати тільки в однині, а які тільки — у множині.
Зверніть особливу увагу на випадки, коли іменники, які вживаються лише у формі однини, можуть побутувати також у множині!
Іменники мають два числа: однину й множину.
Іменники в однині можна співвіднести із займенниками він, вона, воно або поєднати із цей, ця, це: цей світ, ця громада,це листя, це коріння.
Іменники в множині можна співвіднести із займенником вони або поєднати із ці: ці дерева, ці корені, ці ножиці, ці Карпати.
Однина й множина іменників звичайно різняться між собою закінченнями: будинок — будинки, вікно — вікна, дорога — дороги.
Проте в іменниках середнього роду на -я (змагання, сузір ‘я) закінчення в обох числах збігаються. Число цих іменників визначаємо, орієнтуючись на слова, що стоять при них: змагання триває — змагання тривають, далеке сузір я — далекі сузір я.
У давнину існувала ще третя форма числа іменників —двоїна. Тепер вона зникла, залишилися тільки форми очі, плечі,вуса, які тепер сприймаються як множина, та діалектні форми на зразок дві відрі, дві нозі.
Частина іменників вживається, як правило, лише в однині. Вони означають:
а) назви речовин: залізо, віск, кров, молоко, чорнило;
б) збірні назви: студентство, молодь, дітвора, рідня, морква, бурячиння, листя, проміння, каміння, волосся;
в) назви дій, якостей, почуттів: молотьба, хода, бджільництво, байдужість, поспішність, гнів, дружба;
г) власні назви: Ольга, Степан, Іванченко, Луцьк, Куренівка.
Деякі з цих іменників можуть вживатися і в множині, щоправда, набуваючи при цьому трохи іншого значення: мінеральні води, добірні вина, леговані сталі, болі, радості, глибини, світи.
Незначна частина іменників має тільки множину. Вони переважно означають:
а) назви предметів, парних за своєю будовою: ножиці, сани, ворота, штани, челюсті, груди;
б) деякі збірні назви: люди, діти, кури, гуси, дрова, дріжджі, меблі, коноплі.
в) назви дій, станів, почуттів (переважно із суфіксом -ощ-): лінощі, веселощі, мудрощі, заздрощі, пахощі, жнива;
г) назви родин рослин і тварин: злакові, зонтичні, хребетні, яструбині;
г) деякі власні географічні назви: Черкаси, Суми, Карпати, Альпи, Осокорки, Маневичі.
Множинні іменники реального значення однини або множини набувають за допомогою числівників:
- одні двері — двоє дверей;
- одні ножиці — троє ножиць.
Будуючи речення зі збірними іменниками, треба особливу увагу звертати на число пов’язаних із ними слів. Якщо збірний іменник, який називає сукупність багатьох предметів, стоїть в однині, то й пов’язані з ним слова також мають стояти в однині: осіннє листя (а не осінні), коріння проросло (а не проросли), селянство — воно (а не вони), молодь — її інтереси (а не їхні).
Іменники, що вживаються лише у формі однини, можуть уживатися в множині в таких випадках:
- власні назви вживаються з метою створення узагальненої назви ряду осіб, предметів, країн, міст (родовід Богуни);
- якщо загальні назви передають узагальнення (всі лиха) або вказують на сукупність предметів (співали дуби);
- якщо географічні назви вжиті в переносному значенні, у такому разі їх пишуть з малої літери (осягали еверести літератури);
- у ролі термінів (болі й шуми в серці (термін медицини); мінеральні води (термін харчової промисловості); високоякісні сталі (термін важкої промисловості).
З метою узагальнення форма однини може бути вжита замість форми множини:
В усі часи українська жінка дивувала своєю силою й незламністю (3 газети «Україна молода»).
Дуже корисна інформація?