За сферами вживання словниковий склад української мови поділяється на загальновживану і спеціальну лексику, або лексику обмеженого вживання. Учасникові ЗНО потрібно знати, які слова належать до загальновживаної лексики, а які є професіоналізмами, діалектизмами, розмовними словами і термінами.
Загальновживані слова – це слова, які знає кожен носій мови. Загальновживану лексику називають ще загальнонародною. Ледве не щодня виникають і зникають у мові нові поняття, які слід якось називати. Певні слова несуть якусь експресивну оцінку або мають вузьку сферу вживання, але більшість лексики є нейтральною і тому міжстильовою. Саме остання категорія слів є найбільшою. До загальновживаних належать:
- Назви усіх родинних зв’язків: батько, мати, син, дочка, брат, сестра, дід, баба, тітка, дядько, зять, невістка і т.д.
- Назви людських органів і частин тіла: серце, нирки, легені, шкіра, очі, вуха, рот, ніс, рука.
- Назви природних явищ: дощ, вітер, сльота, мороз.
- Назви оточуючих предметів природи: небо, річка, хмари, земля, ліс.
- Назви рослин і тварин: пагін, корінь, дерево, трава, кінь, кіт, собака, горобець, півень, курча, пшениця, жито, гречка.
- Назви побутових речей, приміщень: будинок, кімната, двері, вікно, лава, диван, шафа.
- Назви їжі і питва: вода, молоко, вино, хліб, борщ.
- Назви ознак предметів (колір, вага і т.д.): білий, чорний, зелений, жовтий, легкий, сильний.
- Назви психічних станів, почуттів: доброта, кохання, стурбованість, злість, веселощі.
- Назви дій та станів: спати, їсти, ходити, бігти, міркувати, висловлюватись, читати.
- Назви чисел: два, п’ять, сорок, сто.
- Назви способів дії: добре, повільно, весело, по-моєму, сильно, легко, важко.
Професійна лексика – це слова, що вживаються переважно лише в колі фахівців з тих чи інших спеціальностей для позначення знарядь праці, процесів, інструментів, матеріалів, дій і так далі. Це досить велика кількість слів, однак вони мають обмежене коло вживання і часто зрозумілі лише спеціалістам. Знання професійної лексики допомагає як у створенні образів у художній літературі та засобах масової інформації, так і в опануванні професії. Наведемо деякі приклади професійної лексики:
- вчителі: класний журнал, педрада, семестр, дошка;
- юристи: позов, судове засідання, апеляція;
- металурги: мартен, домна, вагранка;
- журналісти: шпальта, шапка, інтерв’ю, гранки, монтаж;
- моряки: кок, ют, палуба, щогла, вітрило, якір;
- військові: марш-кидок, атака, дислокація, траншея.
Крім професійних слів, що є частиною літературної мови існує й професійний сленг, відомий в межах галузі або, навіть, одного лише підприємства, заводу чи організації. Для вивчення професійної лексики можна використовувати спеціальні галузеві словники або живе спілкування із фахівцями.
Діалектна лексика – це слова, що вживаються в певних місцевостях і мають відповідники у літературній мові. Відповідно до територій поширення вчені виділяють західні говірки, північні, а також південно-східні. Найпоширенішими і найбільш вивченими є діалектизми Західної України. Далі – поліські говори. А от південні і східні майже не вивчені, адже довгий час дослідники вважали, що як такого південно-східного діалекту не існує. Однак вже з’явились поодинокі праці, які заперечили цю думку. Для вивчення діалектизмів використовують спеціальні діалектні словники, які укладаються вченими, що мешкають у тих місцевостях.
Західні говірки: вуйко (дядько), ґазда (господар), ватра (вогонь), файний (гарний), леґінь (юнак), ногавиці (штани), біти (чоботи).
Північні говірки: випуст (вигон), лісавиця (драбина), ореля (гойдалка), сохар (дерев’яні вила), веселики (журавлі), ясниця (райдуга).
Південно-східні говірки: банити (мити), пакіл (кілок), квасець (щавель), вагани (ночви), пшінка (кукурудза).
В основу української літературної мови ліг полтавський діалект, завдяки творчості Івана Котляревського, саме тому більшість його слів стали літературними.
Діалектна лексика буває дуже важкою для розуміння, особливо діалектизми з географічно віддалених регіонів
Розмовна лексика, яку ще називають просторічною, використовується в побуті при невимушеному, неофіційному спілкуванні. Цей різновид лексики об’єднує дві групи слів.
До першої групи слів належать не літературні слова, тобто слова, що вживаються з порушенням вимови, правил, роду, відмінювання і так далі. Наприклад, часто можна почути «тудою» замість «туди», або «тута» замість «тут». Часто в мовленні ми скорочуємо склади і слова. Наприклад, «хо» замість «хочу», це не ускладнює розуміння сказаного, однак не відповідає літературним нормам мови.
Друга група слів – це слова, що мають ознаки згрубілості, зниженості, фамільярності. Наприклад, училка (вчителька), братан (товариш), фізра (фізична культура), моцик (мотоцикл, мопед), припертися (прийти), втюритися (закохатися), жерти (їсти).
Терміни – це слова, що називають поняття в різних галузях: науці, техніці, мистецтві тощо.
Головною ознакою термінів є їх однозначність, адже від чіткого і однакового розуміння терміна вченими залежить розвиток наукової думки. Хоча інколи одне й те саме термінологічне слово має різні значення в різних галузях знань. Наприклад, термін «операція» має значення «хірургічне втручання» в медицині, «проведення спланованих бойових дій» для військових і «переведення коштів з рахунка на рахунок» у банківській справі.
Хоча в більшості випадків терміни мають лише одне значення і значна їх частина є вузькоспеціалізованими, тобто такими, що не вживаються поза межами певної галузі. Лише деякі з них стають загальновживаними словами (наприклад, слово «термометр» або «артеріальний тиск») або є спільними для будь-якої сфери наукової діяльності (наприклад, аргумент, синтез, аналіз, класифікація тощо).