Вигук

Вигук – це незмінна частина мови, яка не належить ні до самостійних, ні до службових частин мови, виражає почуття, емоції, волевиявлення людини, не називаючи і їх служить засобом виразності в художній літературі: Ой люлі, люлі, моя дитино, вдень і вночі (Т.Шевченко). Вигуки відрізняються від повнозначних слів тим, що не мають лексичного значення і граматичних ознак, а від службових слів тим, що не виконують властивих їм службових функцій (поєднувати інші слова, надавати їм інших смислових відтінків тощо).
Читати повністю »

Частка

Частка – це службова незмінна частина мови, яка надає окремим словам чи реченням додаткових смислових відтінків і служить для утворення нових слів або окремих граматичних форм: Тільки той ненависті не знає, Хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка). Частка не є членом речення.

Читати повністю »

Сполучник

Сполучник – це службова незмінна частина мови, яка служить для з’єднання однорідних членів речення та частин складного речення: Щасливиця, я маю трохи неба і дві сосни в туманному вікні. Мене ізмалку люблять всі дерева, і розуміє бузиновий Пан (Л. Костенко). Сполучник не буває членом речення.

Читати повністю »

Прислівник

Прислівник – це повнозначна, самостійна частина мови, що виражає ознаку дії, стан предмета або ознаку якості і відповідає на питання як? де? звідки? наскільки? якою мірою? Є незмінною.
Читати повністю »

Дієслово

Дієслово – це самостійна змінна частина мови, слова якої називають дію або стан предмета як процес і відповідають на питання що робити? що зробити? (у початковій формі). Початкова форма дієслова має назви: інфінітив, неозначена форма дієслова. Синтаксична роль: може виступати усіма членами речення (докладніше у розділі «Синтаксис»).

Читати повністю »

Займенник

Займенник – це самостійна змінна частина мови, яка лише вказує на предмети, їхні ознаки або кількість, не називаючи їх, і відповідає на питання хто? що? який? чий? скільки? котрий?

Займенник уживається в мові замість іменника, прикметника та числівника  і виконує синтаксичну роль у реченнях тих самих членів речення, що й іменники, прикметники та числівники (докладніше у розділі «Синтаксис»). Займенники уживаються у мовленні, щоб уникнути повторення тих самих слів у реченні; вони також пов’язують зміст окремих речень, роблять їх зрозумілими.

Читати повністю »

Частини мови

Частини мови. В українські мові вирізняються десять частин мови – 6 самостійних, 3 – службових і вигук

  • самостійні (повнозначні), оскільки слова з цих частин мови можуть виконувати синтаксичні ролі членів речення (підмет, присудок, додаток, означення та обставини)
  • службові (неповнозначні) слова не виконують синтаксичних ролей у реченні, до них не можна поставити питань, є незмінюваними
  • Окремою частиною є вигук.

Читати повністю »

Синоніми

Синоніми – слова, що відрізняються звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками в значенні або з різним стилістичним забарвленням.

Читати повністю »

Омоніми

Омоніми – слова, які збігаються у звучанні й на письмі, але мають різні, не пов’язані між собою лексичні значення
Читати повністю »

Антоніми

антоніми
Антоніми – слова з протилежними значеннями. Антоніми, як і синоніми, належать до однієї частини мови. Антонімами можуть бути іменники (радість – смуток), прикметники (молодий – старий), дієслова (будувати – руйнувати), прислівники (угору – вниз), займенники (усі – ніхто). Іноді антоніми розрізняються префіксами: друг – недруг, грамотний – безграмотний, заходити – виходити. Антоніми також поділяють на загальномовні і контекстуальні..
Читати повністю »