И на початку слова – не новація сучасного правопису. Літеру И на початку слів заборонили вживати аж у радянські часи. Ще до кінця 1920-ї років початкова літера И не була чимось дивним для української мови. Ба більше, її вживали навіть частіше, ніж мовознавці пропонують тепер.
Наступним кроком після прийняття правопису є укладання нових орфографічних словників. Поки вони ще в розробці, розгляньмо основні правила.
Тут є кілька особливостей.
- По-перше, це слова з початковою буквою И – без варіантів у написанні.
- По-друге, варіанти, такі вже характерні для нової редакції правопису.
Варіативне написання И або І правопис пропонує у слові ірій / ирій (це те саме, що й вирій), а також у лексемі ірод / ирод (зверніть увагу, що тут не в значенні імені царя, а як загальна назва – “дуже жорстока людина”). Як би ми не писали ці слова (з початковим і або и), усяко буде правильно.
Тільки И вживаємо в деяких власне українських словах:
- у слові ич:
- воно може бути вигуком, якщо вживається окремо: ич!,
- або часткою в сполученні слів на зразок ич який хитрий; або ще краще – ич як ирод икає! (правда, тут ирод не власне українське слово);
- у наведеному вислові маємо дієслово икати (“вимовляти и“), у похідних від цього дієслова лексемах також буде И: икання, икавка.
На початку ж слова ікати (“вимовляти і замість и“), звичайно ж, і далі пишемо І.
Літера И вживається на початку деяких загальних і власних назв, що походять із тюркських та інших мов, відповідно до їх звучання в цих мовах:
- ийбен – це збройні загони у давній Кореї,
- ир – загальне найменування пісень у ряду тюркських народів,
- Кім Чен Ин – це ім’я вживалося з початковим И й раніше, правопис лише закріпив його,
- Ич-оба – група курганів біля Керчі.
У яких іще словах іншомовного походження, крім наведених у правописі прикладів, на початку треба писати И, – питання непросте, адже треба знати, як звучить запозичене слово у мові-джерелі.