Аналіз роману “Майстер корабля”

Аналіз роману “Майстер корабля”


Цей роман вперше з’явився в програмі ЗНО з української мови та літератури лише цього року, тому, найімовіршіше, ви знайдете не багато матеріалів, у яких аналізуватимуть його особливості. Досі твір вивчали лише побіжно в рамках шкільної програми з літератури.

Ми ж пропонуємо уважино його прочитати і ґрунтовно проаналізувати разом із нами.

Рід літератури: епос.
Жанр: автобіографічний роман.
Тема: роздуми митця про сенс земного буття, загадковість і велич людської душі, її поривання до гармонії та краси шляхом осягнення і минулого, і майбутнього; теми жінки, кохання.
Ідея: утвердження торжества молодості, енергії, краси, щастя і творчості, непере­можного життєлюбства; поетизація вільного творчого начала в українській людині, пробудженій до нового життя.

Композиційно-стильові особливості: в основі роману — власний досвід роботи письменника на Одеській кіно­студії в 1925-1927 рр. та його співпраця з В. Кричевським, П. Нечесою, О. Довженком та Ітою Пензо, які згодом стали прототипами головних героїв:

  • То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) — сам Юрій Яновський
  • Сев — режисер О. Дов­женко
  • Професор — художник, знавець старовини професор В. Кричевський
  • Директор — Павло Нечеса (очолював кінофабрику)
  • Тайах — відома балери­на Іта Пензо, пізніше репресована, подобалася Довженкові та Яновському
  • Богдан — актор Григорій Гричер
  • Місто — портова Одеса, тодішній «Голлі­вуд на березі Чорного моря».

Незвичний, новий для української літератури сюжет.

У романтичному творі є і любовна колізія, і Прекрасна Дама. Тут це загадкова танцівниця Тайах, у яку закохані Сев, То-Ма-Кі та Богдан. Це сильні, вольові натури, якими і мають бути романтичні герої.

Любовна сюжетна лінія у творі є втіленням етичного кредо митця, який сповідує культ жіночності, вірної дружби, краси людських взаємин.

Роман “Майстер корабля” (1928) з’явився о тій порі, коли багато українських письменників, слідом за М. Хви­льовим, який відверто поставив питання “Камо грядеши?”, “Україна чи Малоросія?”, шукали відповіді на них. Яким шляхом розвиватиметься тепер українська нація і культура зокрема?

Саме тоді з’являються романи В. Підмогильного “Місто”, “Невеличка драма”, М. Івченка “Робітні сили”, Є. Плужника “Недуга”, В. Винниченка “Сонячна машина”, М. Хвильового “Санаторійна зона”, “Вальдшнепи”, в яких провідне місце відводиться творчій інтелігенції, власне, еліті суспільства.

Це абсолютно не збігалося із нав’язуваною більшовицькою ідеологією правлячою роллю робітничого класу як гегемона. В цьому ж ряду і роман “Майстер кораб­ля” Юрія Яновського.

Це був абсолютно новаторський (за змістом і формою) твір в українській літературі. Вплив зарубіжної романтичної класики відчувається тільки на рівні світоглядному, що лише розширило художні обрії роману.

Композиція досить вільна, роман ніби розбудовується на очах. Незвична форма оповіді – монолог-сповідь сімдесяти­літнього То-Ма-Кі, який згадує свою далеку молодість, пов’язану з кіномистецтвом. Читач мандрує разом із героя­ми з майбутнього в минуле. Таємничі, часом небезпечні пригоди змінюють одна одну.

Дія відбувається то в Одесі, то в Італії, Румунії, навіть на острові Ява. Мариністичний колорит Міста, що з’явився в українській літературі чи не вперше в такому обсязі, змінюється екзотикою чужих країн.

Екзотичні також імена героїв: Тайах, Сев, То-Ма-Кі, його сини Майкл і Генрі. Автор сміливо став в опозицію до літературних трафаретів. Усе це не сподобалося тогочасній критиці.

У романтичному творі обов’язково має бути любовна колізія і Прекрасна Дама. Тут це загадкова танцівниця Тайах, в яку закохані Сев, То-Ма-Кі та Богдан. Усі вони готові впасти їй до ніг. Це сильні, вольові натури, якими і мають бути романтичні герої.

Любовна сюжетна лінія у творі є втіленням етичного кредо митця, який сповідує культ жіночності, вірної дружби, краси людських взає­мин.

“Майстер корабля” написаний відчайдушним романти­ком, залюбленим у море, життя, людей, письменником, що вміє “горіти” над твором. Тут утверджується “романтика вітаїзму”, непереможне життєлюбство, до якого закликав у статтях М. Хвильовий і яке наснажувало багатьох митців 20-х рр. Ю. Яновський опоетизував вільне творче начало в українській людині, розбудженій до нового життя. (Це символізує будівництво вітрильника.)

Майстер на носі корабля – дерев’яна фігурка із профі­лем жінки, яка веде його вперед, оберігає від рифів. Що повинна взяти з собою в подальшу дорогу українська нація? Який багаж духовності, які морально-етичні вартос­ті? Що буде оберігати її в майбутньому? Ці проблеми і порушуються в романі.

Comments are closed.