Аналіз роману “Чотири шаблі”

Аналіз роману “Чотири шаблі”

Аналіз роману “Чотири шаблі” стане у нагоді кожному школяреві. Якщо ви уважно прочитали твір, то наш матеріал допоможе краще засвоїти тему, з’ясувати ідею, проблематику та його жанрові особливості.

“Чотири шаблі” – особливий твір у долі Яновського і в українській літерату­рі 20–30-х рр.За визначенням автора, найбільш “багатостраждальний” у його біографії. Він “дуже багато поклав туди роботи”, “живої крові і нервів”.

Роман “Чотири шаблі” розповідає про події громадянської війни в Україні. Перемога революції створила умови для відродження романтизму.

Написаний у 1926–1929 рр. Окремі розділи з’являлися в періодиці, найчастіше “Рейд” (третя пісня), що виходив і окремим виданням. Уперше роман надруковано 1930 р., тоді ж опубліковано розділ у росій­ській “Красной нови”. Його прочитав Максим Горький і досить високо оцінив: якщо це написане молодим автором, то з нього “будет толк”.

На основі чого виник задум роману? Працюючи головним редактором Одеської кінофабрики, Ю. Яновський познайомився і потоваришував із легендар­ним військовим діячем українського партизанського руху під час визвольних змагань 1917–1920 рр. Юрієм Тютюн­ником. Саме він розповів письменнику чимало цікавого з тих героїчних часів, із яскравими подробицями, деталями. Юрій Тютюнник теж мав героїчну біографію і міг стати прообразом котроїсь із дійових осіб майбутнього роману. Юрій Яновський серйозно вивчав також історичні факти, фольклорні джерела.

Твір був різко засуджений ортодоксальною вульгарно-соціологічною критикою як націоналістичний, неправдивий, наклепницький стосовно тріумфальних дій Червоної Армії під проводом комуністів. Авторові дорікали за оспівування анархії та отаманства. За ці серйозні “вади” “Чотири шаблі” надовго були викреслені з української літератури, перші видання заховані до спецфондів. Митця змусили виправдо­вуватися за переклади роману чеською та німецькою мова­ми, з’яву їх за кордоном, а невдовзі й прилюдно засудити роман як свою гірку помилку.

Певно, треба було мати в серці багато мужності, щоб витримати всі звинувачення за цей по-справжньому щирий, чесний і правдивий твір, щоб насильно змінити свої ідейно-художні орієнтири, власне, відректися від свого “Я”. “Чоти­ри шаблі” стали останнім твором, у якому Яновський був ще самим собою.

З молодечою пристрастю і сміливістю тут показано могутню стихію національно-визвольного руху в Україні у революційний час та його трагічні наслідки. Така тема в українській літературі була порушена Юрієм Яновськимуперше. Маємо і її оригінальне вирішення, на якому позна­чилося романтичне світовідчування молодого Яновського.

Епіграф “Пустимо стрілку, як грім по небу;
Пустимось кіньми, як дрібен дощик;
Блиснем шаблями, як сонце в хмарі
” – взятий із збірки “Народные южнорусские песни” А. Метлинсько­го) – своєрідна заявка письменника на поетизацію стихії народної боротьби і символ духовного піднесення цієї боротьби.

Роман побудований у пісенній формі. А оскільки пісня – один із найлаконічніших художніх жанрів, то в романі опущено так звані воєнні будні, завдяки чому досягнуто стислості й ліризму в художньому осмисленні теми.

Твір складається з семи розділів (пісень). Окремими новелами вони друкувалися в часописах і мали назви:

  • “Козак Швачка”
  • “Успенівська операція”
  • “Рейд”
  • “Загибель бригади”
  • “Маршал Остюк”
  • “Ми на золотому ручаї”
  • “Китайська шахта” (або ще “Шахай умер”).

Таким чином, Ю. Яновський “Чотирма шаблями” започаткував в україн­ській літературі новий різновид роману–роман у новелах (пізніше то будуть “Вершники”, “Тронка” О. Гончара).

Кожен розділ має обов’язковий пісенний зачин, який звучить як авторське тлумачення дальшої оповіді, обіцянка певного настрою. Ці пісні-зачини в композиції роману, а ще більше в його загальному ідейно-художньому спрямуванні, мають велике значення. Вони підсилюють визвольний пафос віками поневоленого українського народу, передають його як частину свідомості цього народу, його заповітних бажань і мрій, його невід’ємний духовний світ, приспаний довгою неволею. Ось уривок до третьої пісні (“Рейд”):

Приходь іздалеку, одчай труби,
Великої військової тривоги!
Летіть, летіть весняної доби
Земля і кінь, списи і корогови!
О вітре мандрів, весну розвівай,
Підкинь до неба пил полків кінноти!
Земля лежить – щасливий теплий край,
І коливаються її висоти.

Народ пробудився, його глибинне єство, серцевина свідомості виходить на поверхню. Прикметне, що, роман починається весіллям Шахая, ватажка партизанських заго­нів. Такий зачин символізує початок нового шляху, нового життя, початок, боротьби. “Груди їм розпирало чекання” – красномовна метафора. Ось Шахай іде по осінньому ярмар­ку. Опис його романтизований, деталі “оживлені” метафо­рикою. Разом із подібними описами письменник вносить у твір національно-фольклорний колорит, так само як і тими піснями, що звучать на весіллі.

Взагалі вся поетика роману, а надто перших чотирьох пісень, де показано стихію визвольної боротьби, близька до української народнопое­тичної традиції. Експресія вираження настрою, почуттів домінує над зображенням. Це відчутно і в розкішних баталь­них сценах, подібних яким не було в тогочасній українській прозі:

“Кулеметники розбіглися з тачанками на фланги, і Галат без шапки лаявся коло підводи з патронами, не смію­чи підвести голос. Тільки ворожі гармати стукали далеко. Все робилося в такій страшній і нервовій тиші, що всім здавалося–нічого на землі немає: ні міст, ні сіл, ні людських звичаїв, тільки вони самі зійшлися тут на герць, самі на ввесь світ – вони та їхній ворог…”.

Прагнучи увіковічнити в слові визвольний рух рідного народу, Ю. Яновський втілив його насамперед у героях “Чотирьох шабель”.

“Присвячую партизанам України” – ці слова стоять біля автографа твору, однак не ввійшли в жодне його видання. Шахай, Остюк, Галат, Марченко – їх автор називає в пісенному зачині “чотири паростки міцного дуба” (тобто сини великого народу). Різні вони, але об’єд­нані спільною метою, певною мірою романтизовані, навіть ідеалізовані.

Саме романтизм козаччини спонукав чотирьох друзів – героїв роману “Чотири шаблі”: Шахая, Остюка, Галата і Марченка – сформувати бойовий загін для захисту революції. Під час весілля Шахая у церкві, де відбувалось вінчання, друзі побачили козацькі розписи, на яких зображувалась боротьба козацтва з ворогами. Проймаючись національною свідомістю, друзі вирішили захищати свою землю так, як це робили героїчні предки.

Автор зумисне ставить їх у такі ситуації, в яких максимально виразились би їхня глибинна суть, відва­га, геройство, сила. Шахай видається бригаді “надлюдською силою”. Тяжко поранений Остюк продовжує героїчно бити­ся і керувати кіннотниками. “Це сиділи на скелі орли” – уже на початку роману говорить про них Яновський. Ми ще не бачимо їх у бою, але вже готові до сприймання їх як героїв, яким симпатизує митець.

В пісенному зачині автор називає друзів – “чотири паростки міцного дуба” (тобто сини великого народу). Вони різні, але об’єднані спільною метою – захистити країну. Письменник романтизує подвиги друзів, показує військову звитягу, козацьку відвагу та надзвичайну силу.

Стиль перших чотирьох розділів характеризується захоп­леним, радісним сприйманням життя, боротьби народу за визволення. Ця боротьба показана в дусі кращої романтич­ної традиції XIX ст., яскраво виявленої в “Чорній раді” П. Куліша, “Гайдамаках” Т. Шевченка. Цей романтичний пафос письменник не міг витримати незмінним в останніх розділах. Але це не свідчить про його професійну невправ­ність як молодого ще автора.

Річ у тім, що твір писався тоді, коли вже відгриміли бої, а національно-визвольні змагання зазнали поразки, багато колишніх вояків Армії Української Народної Республіки емігрували за кордон. А ті, що лишилися, змушені були змиритися зі своєю долею i долею своєї нації. Такою була об’єктивна реальність, і такою її зображує Ю. Янов­ський.

Повернулися до мирної праці наші легендарні герої, але перед цим вони вдосталь намандрувалися по світу. Остюк дипломатом (чи емігрантом) у Парижі, Марченко на півночі золотошукачем. Про це розповідь в останніх трьох розділах. Відбувається осмислення своєї поразки і власне трагедії народу.

Душі героїв стомлені й спустошені, їх навіть не цінують як колишніх бійців (так не шанували довгий час. немічні нащадки патріотів України Мазепу, Бандеру), Про це мала бути восьма пісня. І життя довколишнє не таке прекрасне, як колись мріялося перед боями. Немає причин для оптимізму. “Як покручене бурею дерево” стоїть Остюк, колишній стрункий і міцний кіннотник, перед друзями. З болем оглядається довкола і бачить:

“Голий безводний степ оточує заводи і шахти. Ні води, ні дерева. Хліборобів ковтнула вигідніша, не хліборобська праця… Де та рука, що насадить тут зелений і запашний сад? Багаті і врожайні поля?”. Біль, розчарування вчуваються і в зізнаннях Галата: “Я хочу жити і відчувати, що я є господар усього в країні”.

На цьому тлі фальшиво сприймається патетична промова Шахая.

Як бачимо, в “Чотирьох шаблях” молодий Юрій Янов­ський проявив добру обізнаність із реальним станом речей, він досить помірковано роздумує над тим, що ж одержав народ після переможних боїв під червоним прапором. Але художнє витлумачення цих болючих проблем залишає на потім, про що пише в післяслові. У самому ж творі він зосе­реджується на іншому.

Із мріями про краще майбутнє поринули в нестримну стихію боротьби за визволення Шахай, Остюк, Галат і Марченко, брати Виривайли. Не раз вони відчайдушне кидалися в бій із піснею “червоного прапора красна зоря обійде із нами далекі моря”. Як згадує Г. Костюк, Юрій Янсвський у розмові з ним так пояснював ідейну спрямова­ність “Чотирьох шабель”:

“…я пишу щось більше, ніж більшовицька партизанщина. Я пишу про великий стихій­ний вибух віками поневоленого народу. Більшовицька партизанщина лише частка його. А народ у своїй цілості має свою історію, свою культуру, свою поезію, звичаї. Не завжди це покривалося більшовицькою партизанщиною. Але й покривалося. Мій Галат, Санька Шворень і багато інших – пролетарі, робітники. Але вони сини свого велико­го народу”.