Друзі, гадаємо, що на сучасному етапі українського державотворення дуже важливо, щоб усі громадяни знали якомога більше про рідну мову і вміли відбити напади російської пропаганди, яка століттями прививає українцям комплекси меншовартості. Нашу мову нищили, забороняли, штучно уподібнювали до російської. Століттями з нею, як одним із головних наших ідентифікаційних факторів, боролися. У тому числі й намагалися знизити роль і розповсюджували неправдиві факти.
Вважаємо, що кожен українець має могти дати гідну відсіч нападникам на мову. Спростовуючи міфи, які побутують, допоможемо вам з’ясувати більше про солов’їну.
Міфи щодо української мови — поширені хибні уявлення про українську мову, науково необґрунтовані твердження. Їх використовують, наприклад, щоб показати вторинний статус української щодо російської
або польської мов, довести — як у випадку твердження, що українська мова є діалектом російської, або твердження, що українська мова виникла внаслідок ополячення російської мови, що українці не мають права на власну державу.
Поширені міфи стосуються класифікації української мови як діалекту російської або польської мов, штучності, «несправжності» української мови («досі немає літературної української мови»), близькості української мови до російської (що має на меті підкреслити «діалектний характер» української мови).
Такі твердження поширюються не лише шовіністично настроєними політиками та лінгвістами з Російської Федерації чи Польщі, але й деякими, проросійськи налаштованими, посадовими особами України.
Українська мова — це начебто суржик, справжньої літературної мови в українців начебто досі немає
9 листопада 2010 р під час прес-конференції, присвяченій «Дню української писемності та мови» народний депутат від «Партії регіонів» В. Колесніченко (автор альтернативної доповіді у Раду Європи про «порушення прав російськомовного населення України», голова Правозахисного громадського руху «Російськомовна Україна») заявив, що стараннями націоналістів «українська мова перетворилася на звалище суржику, в яке влізло все що завгодно, і тому літературної мови ми сьогодні не маємо».
Насправді кожна зі слов’янських літературних мов, включаючи польську, російську, білоруську, словацьку,
болгарську (тобто географічно найближчі до української мови) та інші слов’янські мови формувалися за тими самими законами, що й сучасна українська літературна мова, сформована у XVIII ст. на основі середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя української мови.
Ще до виходу друком «Енеїди» І. Котляревського, що вважається моментом становлення нової української літературної мови, яка замінила староукраїнську літературну мову, славенороську літературну мову (та російську мову, що використовувалася як літературна українцями у Російській імперії в XVIII ст. та частково у XIX ст.), а на Західній Україні і «язичіє», в українську мову було запозичено велику кількість слів з різних споріднених та неспоріднених мов.
Процес формування інших слов’янських мов є так само значною мірою процесом запозичення іншомовних слів та їхньої адаптації. Російська літературна мова, як і українська літературна мова, має велику кількість запозичень з інших мов.
Запозиченими словами в російській мові є такі звичні слова як-от:
- «хлеб» укр. хліб
- «кружка» укр. кухоль
- «зонтик» укр. парасоля
- «магазин» укр. крамниця, магазин
- «кот» укр. кіт
- «лошадь» укр. кінь
- «собака» укр. пес, собака
- «обезьяна» укр. мавпа
- «галстук» укр. краватка
- «компот» укр. узвар, компот
- «трактор» укр. трактор
- «танк» укр. танк
- «гавань» укр. гавань, пристань
- «парус» укр. вітрило
- «икона» укр. ікона
- «церковь» укр. церква
- «хор» укр. хор
- «спорт» укр. спорт
- «рынок» укр. ринок
- «базар» укр. базар
- «музыка» укр. музика
- «вокзал» укр. вокзал, станція
- «машина» укр. авто, машина
- «гол» укр. гол
- «изба» укр. хата
- «стекло» укр. скло
- «селедка» укр.оселедець
- «суп» укр. юшка
- «огурец» укр. огірок
- «помидор» укр. помідор
- «котлета» укр. котлета, січеник
- «картошка» укр. картопля
- «кастрюля» укр. каструля
- «тарелка» укр. таріля
- «чай» укр. чай
- «сахар» укр. цукор тощо.
Визначний російський поет О. Пушкін часто вживав запозичення з інших мов, не поділяючи погляди російських пуристів щодо неприпустимості вживати запозичення:
- з грецької мови «кристалл» укр. кристал, «музыка» укр. музика;
- латини «трибун» укр. трибун, «секундант» укр. секундант;
- з німецької «альманах» укр. альманах, «флер» укр. фльорес, креп;
- з італійської «фагот» укр. фагот, «флейта» укр. флейта;
- з польської «франт» укр. франт, «мазурка» укр. мазурка;
- з англійської «бостон» укр.бостон, «сплин» укр. сплін;
- з французької «педант» укр. причепа, педант, «идеал» укр. ідеал;
- з голландської «кофей» укр. кава.
В текстах творів О.Пушкіна також багато запозичень:
- лексеми греко-латинського походження («афоризм» укр. афоризм, «философия» укр. філософія)
- з французької («англоман» укр.англоман, «анекдот» укр. анекдот)
- з німецької («герцог» укр. герцог, герцоґ, «камин» укр. коминок)
- з голландської («верфь» укр. верф, «шкипер» укр. шкіпер, шкипер)
- з італійської («шпага» укр. шпада, шпага, «ломбард» укр. ломбард)
- з англійської («пунш» укр. пунш, «вист» укр. віст, «миля» укр. миля)
- з угорської («гусар» укр. гусар, «гайдук» укр. гайдук)
- з іспанської («мантилья» укр. мантилья)
- багато слів тюркського походження («утюг» укр. праска, «шалаш» укр. курінь)
Цікаво те, що деякі слова, які запозичуються російською мовою, вимовляються зі звуками, не властивими російській літературній мові:
- слово «жюри» укр. журі вимовляється з м’яким ж;
- у слові «резюме» укр. резюме перед кінцевим орфографічним е вимовляється приголосний звук, що є проміжним між твердим і м’яким (так зване 3-тє пом’якшення), ще недавно аналогічний звук вимовлявся в слові «кафе» укр. кав’ярня (тепер у цьому слові, як і в багатьох інших, що прийшли з французької мови, — «пенсне» укр.пенсне, «кашне» укр. кашне тощо — вимовляється твердий приголосний;
- слова «Бог» укр. Бог, Біг, «ангел» укр. янгол вимовляються зі звуком [ɣ].
Українська літературна мова давно виробила власні вимовні, наголосові, граматичні, лексичні, стилістичні норми. Запозичення в українській літературній мові є органічною складовою лексики, так само, як і в російській літературній мові та інших слов’янських мовах.
Читайте також: