Міф 2: Українська мова начебто утворилася у XIV ст. з давньоруської мови

Міф 2: Українська мова начебто утворилася у XIV ст. з давньоруської мови


Продовжуємо розмовляти про міфи, якими оповита українська мова. Нагадуємо, що всі вони створені з метою дискредитації солов’їної, применшення її ролі та нівелювання історії. Лише поінформовані про те, як усе було насправді, ми можемо бути озброєними проти тих, хто зазіхає на нашу рідну мову. Бажаємо вам вдумливого прочитання!


Такий погляд був єдиним офіційно визнаним у Радянському Союзі. Ця теорія ґрунтується на теорії російського мовознавця О. Шахматова, яка стверджує, що українська мова походить із «спільноруської прамови», з якої походять й інші «руські мови» (північно-великоруська, південно-великоруська та білоруська). О. Шахматов також стверджував, що, не зважаючи на це, українська мова суттєво відрізняється від інших «руських мов» різноманітними фонетичними явищами та лексикою.

Насправді українська мова походить безпосередньо з праслов’янської мови. Після початку розпаду праслов’янської мови (з VII ст.) у слов’янських мовах, що поступово народжувалися, виникали нові фонетичні явища, які були притаманні різним діалектам. Окремі ізоглоси по-різному відокремлювали слов’янські діалекти від сусідніх.

В українській мові як на ранньому етапі розвитку, так і тепер мало фонетичних явищ, що притаманні лише їй, але вони сполучаються між собою таким чином, що сукупність цих явищ утворює окрему мову як від східнослов’янських російської та білоруської, так і від західнослов’янських польської та словацької та від південнослов’янської болгарської (тобто від тих слов’янських мов, у контакті з якими від початку знаходилася українська мова).

На ранньому етапі розвитку, тобто від VII до XI ст., сукупність українських розмовних діалектів (або майбутня українська мова, Ю. Шевельов називає її «протоукраїнською») відокремлювалася від сусідніх мов (діалектів)

Дослідникам української мови сукупність рис українських діалектів (як притаманних лише українській мові, так і особливо таких рис, що були спільними з іншими слов’янськими мовами) дає підставу стверджувати, що українська мова виникла самостійно від російської і одночасно з російською, білоруською, польською, болгарською, словацькою та іншими слов’янськими мовами з протослов’янської мови.

Цей процес був не одномоментним — нагромадження специфічних рис в усіх слов’янських мовах проходило поступово з VII ст., тому, ґрунтуючися лише на фонологічних змінах або змінах у лексиці чи морфології, дуже важко назвати час, коли українська, російська, польська, білоруська, болгарська, словацька та інші сусідні слов’янські мови стали повністю самостійними.

На час існування Русі як держави немає підстав говорити, що розмовна мова була єдиною на півдні (майбутня Україна) та півночі і північному сході (майбутня Росія) — існувало принаймні 5 великих діалектних груп, що згодом «переформатувалися» в українську, російську та білоруську мови.

Відсутність єдиної розмовної мови на Русі у фонології підтверджується ще й тим, що у цей період не було жодної звукозміни, притаманної всім діалектам Русі — вони розвивалися до X ст. за власними фонологічними законами і продовжили розвиток після X та XIV ст. так само за власними фонологічними законами.

Ба більше, розвиток двох протоукраїнських діалектів — північного (києво-поліського) та південного (галицько-волинського) теж відбувався окремо, існували фонологічні явища, що відокремлювали ці два масиви говірок.

Фактично два діалектні масиви української мови «об’єдналися» в момент утворення перехідного між ними південно-східного наріччя, що саме почало ґенерувати нові для всієї української мови звукозміни.


Читайте також:

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.