“Мова і держава”. Твір на суспільну тему публіцистичного стилю

“Мова і держава”. Твір на суспільну тему публіцистичного стилю

Про роль мови у житті держави дискутували з давніх давен. Мовна ознака була однією з найголовніших для самоідентифікації багатьох народів. Але мову також використовували і як засіб, за допомогою якого прагнули розділяти нації і руйнувати держави. Таке ж спіткало й українську мову протягом минулих століть. То що мова означає для держави? Пропонуємо підсумувати у творі-роздумі в публіцистичному стилі.

Мова виражає єдність держави. В національній державі ототожнюються держава, нація і мова. Вона має величезне значення у житті бездержавних народів. Протягом декількох століть бездержавності саме мова забезпечувала єдність українського народу, його історичну пам’ять і тверду віру у відновлення його політичної держави.

Одним із найвищих виявів самоутвердження нації є державний статус її мови, який законодавчо забезпечує її функціонування в усіх без винятку сферах суспільного життя. Цей статус має бути закріплений в Основному Законі нашої держави — Конституції.

Державною мовою буває переважно мова корінного населення країни. В однонаціональних державних утвореннях про цей статус мови часто навіть не згадується, позаяк це нормальне явище. Воно настільки ж природне, як певний ландшафт чи клімат країни. У підневільних та в багатонаціональних країнах питання державності мови є однією з найскладніших суспільно-політичних проблем.

Коли, наприклад, у 1883 році була доконана спроба поновити в Хорватії в ролі державної угорську мову, це викликало збройне повстання, й угорському урядові довелося відмовитись від своїх намірів. Кривавими конфліктами супроводжувалось запровадження гінді як державної мови Індії після звільнення цієї країни з-під англійського колоніального панування.

Коли після прийняття “брежнєвської” конституції почали “приймати” конституції союзних республік, то до них не було включено статтю про державність мов. Це викликало обурення і масові протести у Грузії і Вірменії. Внаслідок цього в останні доперебудовні роки в СРСР серед “ста тридцяти рівноправних” мов дві мали статус державних.

У багатонаціональних державах роль державної мови виконує мова панівного народу. Нічого дивного: тут діє принцип “cuius regio, eius lingua” — “чия влада, того й мова”. Проте цей принцип має і зворотне прочитання: “cuius lingu, eiusa regio” — “чия мова, того й влада”.

У Турецькій імперії — єдиній! — не було обов’язкового навчання турецькій мові підлеглих народів. Чи не тому ця імперія у нові часи першою і почала розвалюватись? “Молодотурки”, прийшовши до влади, намагались використати мовний фактор для врятування рештків імперії. Вони заявляли, що в їхній країні немає різниці між турком, греком або вірменином — всі оттомани, одна нація з однією мовою. “Хіба є, ефенді, така мова — турецька?”. “Нема турецької мови, пане, є оттоманська мова!”

Аж дивно, що за прикладом “молодотурків” у державі “нової історичної спільноти людей — “радянського народу” російську мову не називали “радянською”.

Не випадково нині боротьба проти української мови стала одним із головних напрямків боротьби проти української державності, а мовний фактор використовується як засіб дестабілізації українського суспільства.

Свого часу говорилося: “Буде держава — буде й мова” (В. Яворівський). Ще в часи М. Левицького розуміли, що якби “була мова”, то була б і держава. Тож якщо хочемо мати справжню державу, подбаймо про українську мову. Без української мови не буде української держави.

Боротьба за державність української мови наткнулася й на опір апарату та реваншистських сил, які раптом вирішили розіграти карту порушення прав людини. Деякі представники “русскоязычного населения” вбачають порушення своїх прав не лише в тому, що їм буцімто треба буде розмовляти українською мовою, а й у тому, що їм доведеться чути, як інші розмовляють цією мовою.

Протиставлення національних прав і прав людини — фарисейське в своїй основі, бо кожна нація має право бути нацією, як і кожна людина— частинкою свого народу. Національне право особистості — одне з перших у числі прав людини. Які можуть бути права людини без національних прав? Чи може мати права людина, яка належить до безправної нації?

Джерело: osvita.ua