Узгоджене та неузгоджене означення

Узгоджене та неузгоджене означення

Про головні члени речення ми вже поговорили — сподіваємося, ви добре з’ясували, якими бувають підмети і присудки. І, звісно ж, важливо запам’ятати, у яких випадках між ними варто ставити тире.

Сьогодні починаємо розглядати другорядні члени речення. Стартуємо з означення.


Означення називає ознаку предмета і відповідає на питання:

  • який?
  • чий?
  • котрий?
  • скількох?
  • скільком?
  • скількома?
  • на скількох?

Означення виражається найчастіше прикметником, діє­прикметником, дієприкметниковим зворотом, займенником, рідше — іншими частинами мови:

  1. Соняшники заплуталися свої­ми жовтими головами в гіллі (І. Нечуй-Левицький).
  2. В про­сторій кімнаті з чотирма вікнами стояв посередині стіл, за­стелений червоним сукном (М. Коцюбинський).
  3. Люди (які?) на вулицях низенько схиляють голови перед паном вітром, по­штиво держаться за шапки і жмуряться, кривляться, кліпа­ють очима (В. Винниченко).
  4. Увійшла жінка років тридця­ти, забрала папки, вийшла геть (Григорій Тютюнник).
  5. Ой не сам запорожець іде: (скількох?) дев’ятеро коней веде (Нар. творчість).

Означення бувають узгоджені й неузгоджені.

Узгоджене означення до означуваного слова приєднується зв’язком узгодження, тобто узгоджується з ним у роді, від­мінку й числі.

Узгоджені означення виражаються прикметниками, діє­прикметниками, числівниками, займенниками (крім особових його, її, їх):

  • В гречках некошених стоїть барвистий мед, натруджено-густий, немов земля пахуча (А. Малишко).
  • В єдиний звук мільйони струн народних злиті — у цій пшениці, в цьому ситі!(М. Рильський).

Кількісний числівник означенням у реченні виступає лише в непрямих відмінках, крім знахідного, однакового з назив­ним. Поєднання кількісного числівника в називному (знахідному) відмінку з іменником виступає як один член речення — підмет або додаток.

Неузгоджене означення до означуваного слова приєднуєть­ся зв’язком керування або прилягання.

Неузгоджені означення виражаються іменниками, особо­вими займенниками, неозначеною формою дієслова, словос­полученням:

  • До мене підходить людина (яка?) середнього віку (О. Довженко).
  • Година (яка?) для праці настала (Леся Українка).
  • Дорога (яка?) ліворуч була наглухо закрита дубовими зава­лами (О. Гончар).
  • Одні тільки бажання (які?) творити добрі діла й зостались при мені на все життя (О. Довженко).


Неузгоджені означення, виражені іменником, бувають без­прийменникові і прийменникові.

Безприйменникові неузгоджені означення виражаються словоформою в родовому відмінку:

  • Шлях, мочений кров’ю і потом, нас виведе в панство (яке?) сво­боди не нині, не завтра, так потім! (П. Грабовський).
  • Го­лосом (яким?) любові і скорботи нам кричать румовища німі (М. Бажан).
  • З шиї звисало важке глиняне намисто різних яскравих кольорів (Леся Українка).

Прийменникові неузгоджені означення най­частіше виражаються словоформами з прийменниками з (із), в (у):

  • Крива, похилена хатина, з чорною стріхою і білими стінами, стояла поміж закинутих, із забитими вікнами осель (М. Коцюбинський).
  • На ній були чобітки з високими каблуками, спідниця в рубчик, тепла байкова кофта (В. Земляк).
  • Під деревом стояла дивної краси ви­сока молода красуня в білому убранні, в червоній шапочці на голові (І. Нечуй-Левицький).

Трапляються також неузгоджені означення з прийменни­ками без, від, для, до, на, через та ін.:

  • Завжди величніша путь (яка?) на Голгофу, ніж хід тріумфальний (Леся Українка).
  • На площу вискочив осідланий кінь (який?) без вершника (А. Шиян)
  • Вже міст (який?) через Дінець давно прогуркотів (В. Сосюра).
  • Ось перейшов і драний місточок (який?) посеред лук, низині, у балці (Панас Мирний).

Неузгоджені означення іноді доводиться відрізняти від Додатків, ужитих при іменниках.

Визначаючи такі члени речен­ня, треба виходити насамперед із того, на що вони вказують: на ознаку чи на предмет.

Наприклад, у реченні Схід сонця вийшов зустріти у поле і став на коліна до сходу (О. Олесь) сонце мислиться не як ознака, а як предмет, як носій дії: Сон­це сходило, і я вийшов у поле зустріти це явище природи. Отже, іменник сонця тут додаток.

А в реченні Тільки що світова зоря займалася, починав жевріти схід сонця, знову в Грицькових ру­ках звивалась коса… (Панас Мирний) словоформа сонця мис­литься вже як ознака, її навіть можна з певною натяжкою за­мінити відносним прикметником сонячний схід. Ця словофор­ма тут, безперечно, означення.


При одному означуваному іменнику може бути два або кілька означень.

Якщо означення неоднорідні, то безпосеред­ньо перед іменником ставиться означення, виражене відносним прикметником, потім — виражене якісним прикметни­ком:

  • Мжичить дрібний осінній дощ, під ногами хлюпає вода (А. Хижняк).
  • Сподом попід ті стіни вузькою щілиною шумів і пінився студений гірський потік (І. Франко).

Якщо того само­го слова стосуються узгоджене й неузгоджене означення, то, як правило, спочатку ставиться узгоджене, потім неузгоджене:

  • Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене уб­рання, між високим зеленим житом, — вона здавалася русал­кою (Панас Мирний).
  • На призьбі сиділа його мати, Маруся Джериха, вже немолода молодиця, бліда, з темними очима, з сухорлявим лицем (І. Нечуй-Левицький).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *