Друзі, продовжуємо детально розглядати дієслово. Сьогодні зупинимося на дієслівних формах. Вони є серед завдань ЗНО. До того ж, про п’ять основних форм дієслова треба знати всім, хто не хоче допускати помилок у правописі та мовленні.
Дієслово – самостійна частина мови, яка називає дію або стан предмета і відповідає на запитання що робити? що зробити?
Дієслівні форми
Морфологічні особливості дієслова виявляються в тому, що воно має п’ять форм:
1. Неозначена форма дієслова (інфінітив).
Це така незмінювана форма дієслова:
- називаючи дію або стан, не вказує на час, особу, рід, число;
- відповідає на запитання що робити? що зробити?
- має інфінітивний суфікс -ти (-ть), який не входить до основи.
2. Особові форми, їх краще назвати способовими, бо тут ідеться про способи (дійсний, умовний і наказовий), про теперішній, майбутній і минулий час дійсного способу, про особові форми у теперішньому і майбутньому часі дійсного способу та у наказовому способі і про родові форми у минулому часі й умовному способі.
Основною і спільною їх ознакою є змінюваність за числом і особою або за числом і родом.
Щоб визначити особу дієслова, треба підставити займенники.
1-а особа — я, ми
2-а особа — ти, ви
3-а особа — він, вона, воно, вони
Наприклад: ходжу (я) – 1-а особа однини.
3. Безособові дієслова. Безособові форми на -но, -то, -ло.
Такі дієслова:
- називають дію або стан, що проходять незалежно від особи (без особи);
- не поєднуються з підметом;
- мають тільки одну форму, не змінюються.
Безособові дієслова можуть означати:
1) явища природи (світає, розвидняється, смеркає, підмерзає, замело, занесло, хурделить, вечоріє, задощило);
2) фізичний або психічний стан людини (нудить, морозить, гнітить, кортить, не віриться, бачиться, примарилось, не сидиться, не хочеться);
3) випадковість (щастить, повезло, не везе, таланить, удалося);
4) буттєвість (минулося, не стало, було, не було, немає).
Безособові дієслова виступають головним членом у односкладних реченнях, і такі речення називаються безособовими: Добре там живеться, де гуртом сіється й ореться (Нар. творчість); Краю плавням не було (М. Коцюбинський); Пахло полином. І тишею, спокоєм віяло звідусіль (А. Головко).
Безособові форми на -но, -то вказують на уже виконану невідомою чи неназваною особою дію, тому утворюються від пасивних дієприкметників минулого часу і, як і безособові дієслова, є головним членом у односкладних безособових реченнях:
Ой у полі жито копитами збито,
Під білою березою козаченька вбито.
Ой убито-вбито, затягнено в жито,
Червоною китайкою личенько покрито (Нар. пісня).
Уже мене пошарпано, всі квітоньки загарбано,
Всі квітоньки-зірниченьки геть вирвано з пшениченьки (Леся Українка)
4. Дієприкметник — це змінна дієслівна форма, яка називає ознаку предмета за дією: вишитий рушник, намальована картина, освітлена вулиця, блимаючий вогник, плутані стежки, недочитана книга, любляча дружина, кохана дівчина, підготовлена відповідь.
5. Дієприслівник — це незмінювана дієслівна форма:
- пояснюючи головне дієслово, називає додаткову дію;
- відповідає на питання що роблячи? що зробивши?:
Над сріблом води лісової, знімаючись, щиглик дзвенів (М. Рильський);
Погулявши коло бджіл і наївшись огіркових пуп’янків, натрапив я на моркву (О. Довженко).