Українська мова багата на синоніми щодо перекладу російських слів «открывать» і «закрывать». Але багато українців калькують російські форми, вживаючи слова “відкривати” і “закривати” щодо всьооооого на світі. Натомість у нас:
? очі — розплющують.
? замки — відмикають.
? двері — відчиняють.
? книгу — розгортають.
? пляшку — відкорковують.
Намагайтеся щоразу підібрати влучний варіант.
Коли мова йде про початок події чи функціонування певного закладу, усунення того, що закриває когось чи щось, виявлення нових властивостей або про те, що стає відомим, слід вживати дієслово «відкривати».
Приклади вживання:
- «Прокіп розсердився. Бігає, виставку влаштовує. Сьогодні відкривають» (Олександр Корнійчук);
- «Може, ми, як виростемо, невідомі землі відкриємо або ракетоплан збудуємо…» (Олесь Донченко).
Відповідно до цього вживаємо слово «закривати»: закривати ресторан на ремонт, засідання, змагання, рахунок.
Коли йдеться про замок і потрібно скористатися ключем, вживаємо дієслово «відмикати» («замикати»).
Приклади вживання:
- «А Панас вже відмикав невільницькі кайдани і з несамовитою радістю кидав їх за борт»(Зінаїда Тулуб);
- «Заперти було нічим хату; гаразд, що хоч до скрині замок є, а то ще й хату замикати» (Панас Мирний).
Якщо йдеться про те, що потребує певного фізичного зусилля рук людини, використовуємо дієслово «відчиняти» («зачиняти»).
Приклади вживання:
- «Пора вікна відчиняти!» (Панас Мирний);
- «Віра Михайлівна зайшла до кімнати і міцно зачинила за собою двері» (Вадим Собко).
Коли говоримо про книгу чи зошит, варто вживати дієслово «розгортати» («згортати»).
Приклади вживання:
- «Мій хлопчику! З тобою сам би я Охоче сів на лаву, розгорнув би Синенький зошит» (Максим Рильський);
- «Устав [учитель], книжку згорнув, сховав у свою шаховку й на ключ замкнув» (Борис Грінченко).
Коли йдеться про очі чи повіки, використовуємо дієслово «розплющувати» («заплющувати»), про рот або вуста – «розтуляти» («стуляти»).
Приклади вживання:
- «Розплющую очі – темно» (Степан Васильченко);
- «Я лягаю на софу, заплющую очі, мов до сну, але я не сплю» (Ольга Кобилянська);
- «Вона підводить голову, розтулює уста, щоб щось випалити, та, глянувши парубкові у вічі, відразу терпне» (Михайло Стельмах);
- «Не знаю, куди глянуть, як той рот стулить, де ті руки діти…» (Архип Тесленко).
