Після лексикології варто перейти до морфеміки — мовознавчого розділу, що об’єднує найменші частки слова. Морфеміку ще називають будовою слова. І не дарма, адже префікс, суфікс, корінь, закінчення, основа — це ті цеглинки, з яких складається кожне слово. Заміна одного із компонентів слова чи зміна їхнього розташування може призводити до творення нового слова — процесу деривації.
Морфеміка — розділ мовознавства, що вивчає значущі частини слова (морфеми); він вивчає будову слів без огляду на те, як вони утворилися.
Більшість слів мови містять кілька частин, або морфем, у своєму складі. Значущими частинами слова є корінь, префікс, суфікс, закінчення.
Слова службових частин мови, попри те, що їх називають словами, є своєрідними одиницями — безкореневими, адже вони не мають самостійного лексичного значення, а мають лише граматичне значення. У цьому вони чимось схожі на необов’язкові частини слова (суфікси, префікси).
Порядок розташування частин слова такий:
префікс — корінь — інтерфікс — корінь — суфікс — закінчення — постфікс.
Основа — частина слова без закінчення. Вона виражає лексичне значення слова, тому є спільною для всіх форм слова (міст-о, міст-а, міст-у, міст-ом).
Лише з основи складаються незмінювані слова, а саме:
- незмінювані іменники: манто, ситро, таксі, Марокко;
- форми дієслова — інфінітиви: писати, читати, любити;
- форми дієслова — дієприслівники: писавши, читаючи, люблячи;
- форми дієслова — безособові форми на -но, -то: писано, читано, люблено;
- прислівники: безоглядно, сміливо, по-перше, натщесерце, по-українськи.
Незмінювані слова не мають ніякого закінчення: читати, солодко.
Закінчення — змінна значуща частина слова, що виражає його граматичне значення (рід, число, відмінок, особу, час тощо,) і слугує для зв’язку слів у словосполученні й реченні. Наприклад, у слові весняна закінчення |а| вказує на жіночий рід, однину, називний відмінок.
Закінчення мають усі змінні слова, хоча воно може бути нульовим, тобто таким, що не виражається звуком і не позначається літерою, але має певне граматичне значення: лісП, (чоловічий рід, однина), прочитавО (минулий час, чоловічий рід, однина).
Не мають закінчень незмінювані слова:
— прислівники (тихо, увечері, здалеку);
— дієприслівники (співаючи, прибігши);
— інфінітив дієслова (любити, знати);
— незмінювані слова іншомовного походження (таксі, поні, бюро).
Деякі змінювані слова мають нульове закінчення. 
Нульове закінчення — це матеріально не виявлене закінчення, про існування якого в слові робимо висновок, порівнюючи це слово з іншими його формами.
Вести мову про нульове закінчення є необхідність, оскільки матеріальна відсутність закінчення все одно має граматичне значення. Наприклад, у слові стіл нульове закінчення вказує на те, що це іменник чоловічого роду однини в називаному відмінку так само, як у слові столу закінчення -у вказує на те, що це іменник чоловічого роду однини в родовому відмінку.
Корінь — головна значуща частина слова, що містить спільне значення спільнокореневих слів (воля, воленька, звільнити). Корінь є носієм лексичного значення. Коренем слова називається спільна частина споріднених слів, яка є носієм основного лексичного значення.
Зауважте! Треба відрізняти спільнокореневі слова від слів з омонімічними коренями. Так, у словах гора, горе, горювати, угорі однаковий корінь гор, однак ці слова не є спільнокореневими, оскільки корінь у них має різне лексичне значення. Тому маємо дві групи споріднених слів: гора, угорі, гірка; горе, горенько, горювати.
Префікс — значуща частина слова, що стоїть перед коренем і слугує для творення слів із новим лексичним значенням або відтінком у значенні: осінній — передосінній, чекати — зачекати.
Більша частина префіксів української мови є словотвірними, тобто допомагають утворювати нові слова.
Суфікс — значуща частина слова, яка стоїть після кореня та слугує дія творення слів з новим лексичним значенням або відтінком у значенні: учити — учитель, калина — калинонька).
Різновидом суфікса є частка -ся(-сь), яка стоїть у кінці дієслів. Такий різновид суфікса називається постфікс: хвилюватися).
Словотвір — розділ мовознавства, що вивчає способи та особливості іиорення похідних слів.
Непохідні слова — не утворені від Інших слів (основа складається лише з кореня: неб[о], літ[о], тих[йи])
Похідні слова — утворені від інших слів; можна простежити їхній спосіб творення: небесний, літній, тихенько.
Твірне слово — слово, яке повністю «лягає» в основу похідного слова: холод — холодний, ліс — праліс.
Твірна основа — частина слова, від якої творяться нові слова: кобза — кобзар, читати — читання.
Словотворчі засоби — префікси та суфікси, за допомогою яких утво-рюються нові слова: підсніжник — сніг.