Оновлено:
Після лексикології варто перейти до морфеміки — мовознавчого розділу, що об’єднує найменші частки слова. Морфеміку ще називають будовою слова. І недарма, адже префікс, суфікс, корінь, закінчення, основа — це ті цеглинки, з яких складається кожне слово. Заміна одного із компонентів слова чи зміна їхнього розташування може призводити до творення нового слова — процесу деривації.
Морфеміка — розділ мовознавства, що вивчає значущі частини слова (морфеми); він вивчає будову слів без огляду на те, як вони утворилися.
Більшість слів мови містять кілька частин, або морфем, у своєму складі. Значущими частинами слова є корінь, префікс, суфікс, закінчення.
Слова службових частин мови (прийменники, сполучники, частки) не мають самостійного лексичного значення, лише граматичне, тому в шкільному курсі їх за будовою зазвичай не розбирають.
Порядок розташування частин слова такий:
префікс — корінь — інтерфікс — корінь — суфікс — закінчення — постфікс.
Як позначати частини слова
- передосінній
префікс перед-, корінь -осін-, суфікс -н-, закінчення -ій - пароплав
два корені, пар- і -плав-, між ними сполучний голосний о (інтерфікс), нульове закінчення - хвилюватися
корінь хвил-, суфікси -юва-, -ти, постфікс -ся; закінчення немає
- перед префікс
- осін корінь
- юва суфікс
- ій закінчення
- нульове закінчення
- ся постфікс
- передосінн основа
Основу позначаємо дужкою знизу, закінчення — рамкою. Нульове закінчення — порожня рамка: звуків немає, але в інших формах слова закінчення видно (ліс — ліс-у, ліс-ом). Незмінні слова (прислівники, інфінітиви, дієприслівники, таксі, бюро) закінчення не мають, тому рамку не малюємо.
Основа — частина слова без закінчення. Вона виражає лексичне значення слова, тому є спільною для всіх форм слова (міст-о, міст-а, міст-у, міст-ом).
Лише з основи складаються незмінювані слова, а саме:
- незмінювані іменники: манто, кіно, таксі, Марокко;
- форми дієслова — інфінітиви: писати, читати, любити;
- форми дієслова — дієприслівники: писавши, читаючи, люблячи;
- форми дієслова — безособові форми на -но, -то: писано, читано, люблено;
- прислівники: безоглядно, сміливо, по-перше, натщесерце, по-українськи.
Незмінювані слова не мають ніякого закінчення: читати, солодко.
Закінчення — змінна значуща частина слова, що виражає його граматичне значення (рід, число, відмінок, особу, час тощо) і слугує для зв’язку слів у словосполученні й реченні. Наприклад, у слові весняна закінчення |а| вказує на жіночий рід, однину, називний відмінок.
Закінчення мають усі змінні слова, хоча воно може бути нульовим, тобто таким, що не виражається звуком і не позначається літерою, але має певне граматичне значення: ліс□ (однина, називний чи знахідний відмінок), прочитав□ (чоловічий рід, однина; минулий час виражає суфікс -в-).
Не мають закінчень незмінювані слова:
— прислівники (тихо, увечері, здалеку);
— дієприслівники (співаючи, прибігши);
— інфінітив дієслова (любити, знати);
— незмінювані слова іншомовного походження (таксі, поні, бюро).
Деякі змінювані слова мають нульове закінчення. Нульове закінчення — це матеріально не виявлене закінчення, про існування якого в слові робимо висновок, порівнюючи це слово з іншими його формами.
Вести мову про нульове закінчення є необхідність, оскільки матеріальна відсутність закінчення все одно має граматичне значення. Наприклад, у слові стіл нульове закінчення вказує на однину й називний або знахідний відмінок (бачу стіл), так само як у слові столом закінчення -ом вказує на однину й орудний відмінок.
Корінь — головна значуща частина слова, що містить спільне значення спільнокореневих слів (воля, воленька, звільнити). Корінь є носієм лексичного значення. Коренем слова називається спільна частина споріднених слів, яка є носієм основного лексичного значення.
Зауважте! Треба відрізняти спільнокореневі слова від слів з омонімічними коренями. Так, у словах гора, горе, горювати, угорі однаковий корінь гор, однак ці слова не є спільнокореневими, оскільки корінь у них має різне лексичне значення. Тому маємо дві групи споріднених слів: гора, угорі, гірка; горе, горенько, горювати.
Префікс — значуща частина слова, що стоїть перед коренем і слугує для творення слів із новим лексичним значенням або відтінком у значенні: осінній — передосінній, чекати — зачекати.
Більша частина префіксів української мови є словотвірними, тобто допомагають утворювати нові слова.
Суфікс — значуща частина слова, яка стоїть після кореня та слугує для творення слів із новим лексичним значенням або відтінком у значенні: учити — учитель, калина — калинонька.
Різновидом суфікса є частка -ся (-сь), яка стоїть у кінці дієслів. Такий різновид суфікса називається постфікс: хвилюватися.
Словотвір — розділ мовознавства, що вивчає способи та особливості творення похідних слів.
Непохідні слова — не утворені від інших слів (основа складається лише з кореня: неб[о], літ[о], тих[ий]).
Похідні слова — утворені від інших слів; можна простежити їхній спосіб творення: небесний, літній, тихенько.
Твірне слово — слово, яке повністю «лягає» в основу похідного слова: холод — холодний, ліс — праліс.
Твірна основа — частина слова, від якої творяться нові слова: кобза — кобзар, читати — читання.
Словотворчі засоби — префікси та суфікси, за допомогою яких утворюються нові слова: підсніжник — сніг.
Ця тема на карті української мови: Будова слова і словотвір → Будова слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення