Володимир Сосюра: класик, якого називають «солов’єм України»

Володимир Сосюра: класик, якого називають «солов’єм України»


Володимира Сосюру зовсім не дарма називають класиком української літератури. Його творчість — оригінальна і самобутня, не подібна на твори інших українських митців. Що характерне для його поетики? Яку проблематику піднімав? Що його принципово відрізняло від сучасників? Читайте — розповідаємо!


Цінність творчості В. Сосюри в особливостях переданої ним реальності. Критики відзначають, що ні до нього, ні після ніхто в українській літературі не створив настільки прекрасного поетичного світу, наповненого дивовижною красою українського життя. При цьому поет не був орієнтований, на відміну від багатьох, на офіційну доктрину соцреалізму і пропаганди радянського способу життя, він писав так, як відчував, керуючись глибинними мотивами серця і душі.

Творчість Сосюри, ​​за словами літературознавців, максимально щира, наповнена особистими переживаннями, сонячними відблисками, що віддзеркалюють, здається, саму душу українського народу. Його поетичне слово – це чудовий світ любові, теплої, як морська хвиля, світлої, як безхмарне небо, чарівної, як казка.

Ліричні вірші, поеми, автобіографічна проза великого українського поета пронизані неповторними мотивами переживань любові і ненависті, радості і страждань, душевних злетів і падінь.

Йому вдалося неможливе – в своїх творах передати найдрібніші нюанси психологічних порухів душі, безліч найрізноманітніших барв і відтінків почуттів, простежити історію життя людини не за датами, а по його переживаннями, враженнями, сприйняттям світу і подій, що відбуваються в ньому.


Уже в молодому віці він став автором таких шедеврів ліричної поезії, як «Осінні зорі», «Місто», «Ластівки на сонці…», «Магнолії лимонний дух…», «Вже в золоті поля…», «Такий я ніжний…» та ін.

Лірика Сосюри бере свої витоки з народної творчості, поезії Тараса Шевченка і поетів пізніших часів. Його рання поезія також спирається на символізм і імпресіонізм, які на той час були найбільш популярними течіями в літературі. Разом з тим чітко виражені риси його власного стилю: романтика боротьби й любов, радість і страждання в поліфонії барв і звуків, які об’єднують ліричних персонажів із зовнішнім світом.

Його вірші, написані в класичній манері, відрізнялися мелодійністю, романтичними настроями, притягуючи щирістю і відкритістю пережитих почуттів.

Естетика поезії В. Сосюри підносить цінність долі кожної окремої людини, яка зливається з народною, але не губиться в ній. Особливо яскраво це проявилося в ліро-епічних поемах «Оксана», «Воно», «Шахтар», «Сількор», «Хлоня», поемі «Махно» (текст не зберігся), романі у віршах «Тарас Трясило».


Одночасно з цим в його творах знайшли відображення конфлікти радянської епохи, протиріччя, який відчував український інтелігент того часу: неможливість поєднувати більшовицьку ідеологію з національними, патріотичними почуттями (поема «Два Володьки» про внутрішнє роздвоєння людини – «комунар і націоналіст», заборонена збірка «Серце»).

Надалі Сосюра-комуніст і Сосюра-українець «дійшли до компромісу».Перший проявлявся в сфері свідомості, раціонального осмислення реальності. Другий – в області почуттів, на рівні емоційного переживання дійсності. Єдине, що об’єднувало обох – щирість самого автора як людини і як поета.

Але оскільки в творчості Сосюра-українець відчував себе набагато «затишніше», «на своєму місці», то тема любові до України, національні мотиви залишаються на провідних ролях в його творах: неопублікована поема «Махно», відома лише в уривках «Мазепа».

На початку 1930-х років це призвело до конфлікту Сосюри з комуністичною партією, членом якої він був з 1920 року. Це, втім, не завадило йому стати практично єдиним в Україні поетом, хто більшу частину творчості присвячував інтимній ліриці ( «Червоні троянди», «Нові поезії», «Люблю», «Журавлі прилетіли» і ін.


До речі, найбільша газета СРСР «Правда» влаштувала справжнє цькування В. Сосюри за його вірш «Любіть Україну», звинувачуючи автора в «буржуазному націоналізмі». Але і це не стало перепоною для Поета, який продовжував дарувати світу шедеври ліричної поезії, наповненою справжніми, світлими почуттями, а не запрограмованими радянською цензурою штампами.

Сосюра перекладав на українську мову, зокрема, А. Пушкіна, М. Лермонтова, А. Блока, Христо Ботева, І. Петнікова і ін.


Читайте також:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.