Життєвий і творчий шлях Володимира Сосюри

Життєвий і творчий шлях Володимира Сосюри


Хто ж не знає його вірша “Любіть Україну?” Кожен українець ще змалку знає, що треба любити Батьківщину. Нас цього вчать батьки і вчить Сюсюра. Він закликав любити Україну, бо сам її любив. Сосюра прожив тяжке життя, повне важливих перепетій і неоднозначних рішень, але став класиком української літератури. Дізнайтеся про нього більше.


Володимир Сосюра народився 25 грудня 1897 (6 січня 1898) року на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.).

Мати майбутнього поета, Марія Локотош, маляр, була родом з Луганська, займалася домашнім господарством.

Батько, Микола Володимирович Сосюра, за фахом кресляр, працював учителем у селах, був сільським адвокатом, шахтарем, він також добре малював і співав. Він уважно стежив за успіхами Володимира при отриманні початкової освіти.

Дитинство поета минає на Донбасі в с. Третя Рота. Про це Сосюра пізніше розповів в автобіографічному романі «Третя Рота».

З одинадцяти років хлопчик починає працювати. Спочатку в бондарному цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом.

З 1911 року в с. Третя Рота (нині м. Верхнє) навчається в міністерському двокласному училищі, будучи одним з кращих учнів.

Продовжує навчання в Кам’янській сільськогосподарській школі.

У 1915 році після смерті батька йде працювати на шахту, потім знову повертається в школу.

У 1916-1917 рр. вперше публікуються вірші В. Сосюри в бахмутській «Народній газеті» і лисичанських газетах “Голос рабочего” і “Голос труда”.

У 1918 р. бере участь у повстанні проти кайзерівських і гетьманських військ. Незабаром потрапляє в петлюрівські загони, входить до особистої варти самого Петлюри, але через кілька місяців переходить до лав Червоної армії. Пізніше попав в полон до денікінців, які навіть розстрілювали поета, але йому вдалося вижити.

У 1920 р. хворого на тиф В. Сосюру звільняють бійці Червоної армії. У цьому ж році в Одесі він знайомиться з письменниками Ю. Олешею, Е. Багрицьким, К. Гордієнком, які були вражені віршами молодого українця. Трохи пізніше вступає в комуністичну партію.

20 травня в газеті «Одеський комуніст» виходить один з перших віршів Сосюри («Відплата») під псевдонімом «Сумний». Згодом поет практично всі свої твори пише українською мовою.

У 1921 році виходить у світ перша збірка В. Сосюри «Поезії».

У 1922 році з’являється його друга збірка «Червона зима», що принесла авторові широку популярність.

У 1923 році навчався в Харківському інституті народної освіти. У цей час був учасником літературних організацій «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП.

З цього року він частіше і частіше пише великі поетичні твори. Так, після поем «Віра» і «Золотий ведмедик» він пише епопею «Залізниця», що складається з п’яти сюжетно пов’язаних поем.

У 1928-1929 рр. виходять поеми В. Сосюри «Вчителька», «Поет», «Заводянка», «ДПУ», збірки віршів «Коли зацвітуть акації», «Де шахти на горі» (1926), «Серце» (1931), «Червоні троянди» (1932).

У 1937 р. Сосюра починає працювати над романом у віршах «Червоногвардієць», який закінчує у 1940 р.

Останні передвоєнні книги віршів («Журавлі прилетіли», «Крізь вітри і роки», 1940) характеризуються переважанням інтимної та пейзажної лірики, вони сповнені живої, щирої любові до України.

У 1942 році в Уфі Сосюра пише поему «Син», яку закінчив у 1944 році, видає поетичні збірки «В годину гніву» і «Під гул кривавий».

У роки війни працював військовим кореспондентом газети «За честь Батьківщини», брав участь у роботі українського радіокомітету, виступав як пропагандист і агітатор, не один раз виїжджав на фронт.

У 1944 р. поет повертається до Києва.

У 1947 р. виходить збірка поезій Володимира Сосюри «Щоб сади шуміли», відзначена у 1948 році Сталінською премією 1 ступеня.

У 1950-ті роки пише великі твори:

  • історико-публіцистичну поему «Україна» (1951)
  • драматичну мініатюру «Дочка лісника» (1957)
  • ліро-епічну поему «Біля старої шахти» (1957).

Лірика Володимира Сосюри кінця 50-х років буквально пронизана темами гармонії людини і природи («На струнах серця»), особливе місце в ній займає образ рідної Донеччини ( «Солов’їні далі», «Біля старої шахти»).

У 1960 році за активну участь у розвитку радянської літератури поет нагороджений орденом Леніна.

В цьому ж році Сосюра завершує поему «Розстріляне безсмертя», розпочату в довоєнний час. Опублікована вона тільки в 1988 році. Припускають, що початкова частина твору, присвячена жертвам сталінського терору, є фрагментом втраченої поеми «Махно».

У 1963 році за збірки поезій «Ластівки на сонці» і «Щастя сім’ї трудової» Володимир Сосюра був удостоєний звання лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка.

Останні десять років поет страждав від гіпертонії.

Помер Володимир Сосюра 8 січня 1965 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.


Читайте також:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.