Без іменників складно уявити наше мовлення – вони основа кожного сказаного нами речення. Тому дуже важливо вживати їх правильно. Для цього варто знати про морфологічні ознаки цієї частини мови, рід, число, відминки і відмінювання іменників. Радимо ґрунтовно вивчати цю тему, заглиблюючись у кожне теоретичне поняття окремо. Цей же матеріал допоможе підсумувати тему і систематизувати знання.
Іменник – це самостійна частина мови, що означає предметність, відповідає на питання хто? (до істот) і що? (до неістот), виконує синтаксичну функцію як головних членів речення (підмет, присудок), так і другорядних (додаток, означення, обставина).
Загальне граматичне значення – це значення предмета, тобто всього того, про що можна сказати: це хто? або це що? Це єдина частина мови, яка може позначати все, що завгодно, а саме:
1) назви конкретних речей і предметів (будинок, дерево, зошит, книга, порт-картоплю, ліжко, лампа);
2) назви живих істот (чоловік, інженер, дівчинка, юнак, олень, комар);
3) назви різних речовин (кисень, бензин, свинець, цукор, сіль);
4) назви різних явищ природи і суспільного життя (буря, мороз, дощ, свято, війна);
5) назви абстрактних властивостей і ознак (свіжість, білизна, синява);
6) назви абстрактних дій і станів (очікування, вбивство, біг).
Морфологічні ознаки
Іменник має такі морфологічні ознаки:
Рід притаманний кожному іменнику в однині. Іменники відносяться до:
- чоловічого роду (учень, бізнес, пейджер)
- жіночого (дисципліна, корова, машина)
- середнього роду (покоління, гніздо, озеро).
Іменники чоловічого роду співвідносяться зі займенником він, жіночого – вона, середнього – воно. Іменники за родами не змінюються.
Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:
- за різними основами (чоловік – жінка, кобила – кінь);
- за закінченнями (дядьк(о), сестр(а), брат);
- за зв’язками з іншими словами (наша Маруся, прийшов Соловейко, воно заспівало);
- за суфіксами (співак – співачк(а), дослідник – дослідниц(я).
У назвах птахів і тварин рід іменників найчастіше визначається за морфологічною будовою:
- чоловічого роду – вовк, півень, пес, заєць;
- жіночого роду – кішка, муха, миша, суниця).
У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням.
Так, іменники чоловічого роду найчастіше зовсім не мають закінчення (дуб, хутір, стіл); жіночого роду закінчуються на а(я), або також не мають у своєму складі закінчення (земля, зима, радість); середні закінчуються на о, е або я: вікн(о), сонц(е), лист(я).
Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду (зал – зала, жираф – жирафа).
Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (Я – режисер, а дружина моя -– бібліотекар).
В українській мові бувають також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (бідолаха Василь – бідолаха Марія).
Число – морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини.
У множині іменники роду не мають (хлібосоли, бики, переможці) і співвідносяться із займенником вони.
Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини (дерево – дерева, думка – думки). Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині.
За цією ознакою іменники діляться на три групи.
Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині.
Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині.
Третю– що вживаються тільки в множині.
В українській мові сім відмінків, які визначаються за питаннями:
Називний відмінок виступає формою вираження підмета, що відповідає на питання:
Інші відмінки виступають формою вираження додатка і відповідають на питання:
кого? чого? | корови, міста |
кому? чому? | корові, місту |
кого? що? | корові, міста |
ким? чим? | коровою, містом |
на кому? в (у) чому? | (на) корові, у місті |
Кличний відмінок виконує в реченні роль звертання до істоти (уособленого предмета), він не пов’язується з іншими словами за допомогою запитання.
При звертанні не запитується хто? що? кого? чого?, а вказується на особу формою займенника ти (ви) у будь-якому випадку (напр., Сергію, тобі пора вже іти до школи; Марино, а уроки ти зробила?).
Відмінювання іменників – це їх зміна за відмінниками. Змінювання іменника за відмінками дає йому можливість зв’язуватися з іншими словами у реченні.
Називний відмінок – початкова форма іменника. Він називається прямим.
Інші відмінники називаються непрямими.
Іменники за характером основ і відмінкових закінчень поділяються на чотири відміни:
перша | земля, сирота, суддя, тиша, парта |
друга | дуб, море, кінь, зілля, кущ, плече, село |
третя | сіль, ніч, шерсть, любов, подорож, мати |
четверта | вим’я, тім’я, курча, зозуленя, дівча |
Перша відміна включає у себе іменники чоловічого, жіночого і подвійного (чоловічого і жіночого) роду з закінченням -а (-я): земля, хмара, Ольга, Микола, сирота.
Друга відміна включає у себе іменники чоловічого роду, що мають закінчення на твердий або м’який приголосний основи (корабель, коваль, дуб), або із закінченням-о (Дніпро, Василько) та іменники середнього роду із закінченням -е, -о (поле, небо, стебло) і -я, крім тих, у яких при відмінюванні з’являється суфікс -ен-, ат (-ят): змагання, снаряддя.
Третя відміна включає у себе іменники жіночого роду, що закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (сіль, Січ, біль) та іменник мати.
Четверта відміна включає у себе іменники середнього роду з закінченням -а (-я), в яких при відмінюванні з’являється суфікс -ат (-ят), -ен (ягня- ягняти, ім’я- імені).
Іменники першої відміни поділяються на тверду, м’яку і мішану групи:
До твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи (крім шиплячого) перед закінченням -а.
До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи перед закінченням -я.
До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням -а.
Зразок відмінювання іменників першої відміни
Іменники другої відміни також поділяються на тверду, м’яку і мішану групи:
До твердої групи належить більшість іменників з основою на р, у тому числі іменники іншомовного походження з суфіксами -ар (-яр), -ир, -ур, у яких наголос припадає на останній склад основи (абажур, командир, гектар), іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (граб, час), а також іменники середнього роду з закінченням о- (вікно, Петро, батько).
До м’якої групи належать іменники середнього роду з закінченнями -е, -я, але не після шиплячого (сонце, здоров’я, життя), а також іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи (Івась, учитель, обрій).
До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з шиплячим приголосним в кінці основи (товариш, дощ, сторож), середнього роду з закінченням -е (явище, плече, прізвище), а також частина іменників на -р: назви осіб за фахом чи родом діяльності з наголошеним суфіксом -яр та сталим наголосом на закінченні(каменяр, скляр, газетяр).
Зразок відмінювання іменників другої відміни
До іменників третьої відміни належать іменники, що в називному відмінку однини закінчуються на м’який приголосний основи (сінь, тінь,паморозь) або на губний чи шиплячий приголосний, що в минулому також були м’якими (подорож, любов, річ), а також іменник мати.
Зразок відмінювання іменників третьої відміни
До іменників четвертої відміни належать іменники середнього роду, в яких при відмінюванні з’являються суфікси -ат, -ят, -ен (небожа, плем’я, зайча).
Зразок відмінювання іменників четвертої відміни
До незмінюваних іменників в українській мові належать:
-
– жіночі прізвища українського і іншомовного походження, що закінчуються на -к(о), -енк(о): Потапенко, Яценко, на приголосний (Остапчук, Копчанич), російські прізвища на -ово (Муромо, Коновало), -их (Сірих, Білих), -аго (Живаго); складноскорочені слова буквенного типу (США), та складноскорочені слова, друга частина яких виступає у формі непрямого відмінка (завгар, замдиректора).
-
Хоча форма таких слів не змінюється, зміни в залежності від відмінків вони виражають за допомогою зв’язку з іншими словами, а також за допомогою прийменників (принесли меню, у меню налічувалося багато різних страв, рука лягла на меню).
-
назви тварин належать до чоловічого роду (невеличкий шимпанзе, кмітливий колібрі);
-
іменники, що називають чоловіків (молодий Франк, знайомий бібліотекар)належать до чоловічого роду; іменники, що називають жінок (неуважна Марі, весела касир) – до жіночого роду;
-
незмінювані іменники, що називають неістоти, належать до середнього роду (вікно, озеро, небо, доля);
-
іменники- географічні назви, назви міст, річок, газет, журналів та таке ін. визначаються за загальною назвою (журнал “Наталі” –чоловічого роду, телепрограма “Михайло” – жіночого; країна Германія- жіночого роду, місто Туапсе – середнього).
Синтаксична роль іменника
Функція |
Приклад |
Підмет | На білу гречку впали роси, Веселі бджоли одгули, Замовкло поле стоголосе в В обіймах золотої мли (М.Рильський). |
Додаток | Прикметник дасть іменнику – предмету якусь його ознаку чи прикмету. |
Означення | Червоніло ціле море колосків пшениці (М.Коцюбинський). |
Обставина | Тихим полем, синім морем, долом і горою йдуть бігунці (А.Малишко). |
Іменна частина присудка | Слова – полова, але огонь в одежі слова- Безсмертна, чудотворна фея, Правдива іскра Прометея (І.Франко). |
Групи іменників
Іменники І та II відмін поділяються на три групи: тверду, м’яку та мішану.
І відміна
Тверда група. До твердої групи належать іменники жіночого роду із закінченням -а (крім тих, основа яких закінчується на шиплячий приголосний): жінка, машина, перемога, сівба, фабрика, а також іменники спільного роду (чол. і жін.) з таким самим закінченням: голова, дружина, каліка, недоріка, непосида, сирота, староста та чол. роду (назви осіб): Микита, Микола, Сава тощо.
М’яка група. До м’якої групи належать іменники жіночого та спільного роду із закінченням -я: буря, друкарня, земля, надія, пісня, робітниця, сім’я, суддя, убивця тощо та іменник чол. роду Ілля.
Мішана група. До мішаної групи належать іменники жіночого та спільного роду із закінченням -а та з основою на шиплячий приголосний: вежа, гуща, їжа, каша, круча, межа, площа, тиша, лівша, міхоноша; іменник чол. родувельможа.
II відміна
Тверда група
Чоловічий рід. До твердої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (крім шиплячих) і закінченням -о: дуб, палац, темп, ударник, успіх; батько, Петро; переважна більшість іменників на -р: вир, вихор, відвар, двір, жир, сир, стовбур, столяр, явір; сюди ж належать іменники звір, комар, снігур, які, проте, в називному відмінку множини мають закінчення м’якої групи: звірі, комарі, снігурі, а також усі іменники іншомовного походження на -ер, -ір, -ор, -ур (-юр) і з постійно наголошеними -ар (-яр), -ир: інженер, майстер, шофер; папір, сувенір; директор, професор, семафор; абажур, гіпюр, каламбур; базар, гектар, комісар, футляр, ювіляр; бригадир, касир, командир, пасажир.
Середній рід. До твердої групи належать іменники середнього роду із закінченням -о: вікно, залізо, коло, місто, село.
М’яка група
Чоловічий рід. До м’якої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи: боєць, велетень, звичай, край, учитель, Бенедьо; сюди належить частина іменників із суфіксами -ар, -ир, які в однині мають наголос на корені: бондар — бондаря, козир — козиря, лікар — лікаря, писар — писаря, а також іменники, у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: буквар — букваря, вівчар — вівчаря, друкар — друкаря, інвентар — інвентаря, календар — календаря, кобзар — кобзаря, пролетар — пролетаря, секретар — секретаря, шахтар — шахтаря; гузир — гузиря, проводир — проводиря, пухир — пухиря та ін.
Середній рід. До м’якої групи належать іменники середнього роду із закінченням -е та -я (без суфіксів -ен-, -ят- при відмінюванні й переважно з подовженням кінцевого приголосного основи): горе, місце, море, поле; життя, завдання, збіжжя, здоров’я, змагання, знаряддя, листя, обличчя, пір’я, полум’я, сім’я, тім’я.
Мішана група
Чоловічий рід. До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим шиплячим приголосним основи: вантаж, дощ, сторож, слухач, ткач, товариш; вітрище, бабище; також іменники на -яр (назви людей за родом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: вугляр — вугляра, каменяр — каменяра, пісняр — пісняра, скляр — скляра, тесляр — тесляра, школяр — школяра.
Середній рід. До мішаної групи належать іменники середнього роду із закінченням -е при основі на шиплячий приголосний: ложе, плече, прізвище, явище.
Способи творення іменників
1. Префіксальний: дід — прадід, друг — недруг.
2. Суфіксальний: гриб — грибок, стіл — столик, дорога — доріжка.
3. Префіксально-суфіксальний: береза — підберезник, нога — підніжок, спокій — заспокоєння.
4. Безафіксний: підписувати — підпис,розшукувати — розшук, синіш — синь.
5. Основоскладання: пароплав, стінгазета, телебачення.
6. Словоскладання: школа-інтернат.
7. Абревіація: ГЕС, ООН, агропром, юннат.
8. Перехід з іншої частини мови: вчительська, черговий, учений.
Джерела:
Вікіпедія, javot.net
zhu.edu.ua, subject.com.ua
Що таке початкова форма? Напишіть: початкова форма-…