Безсполучникові складні речення ми вживаємо часто. Вони є доволі неоднорідними за своєю структурою. Для них також є характерна різноманітність семантичних відношень між частинами. Для правильного мовлення та письма важливо знати про їхні особливості. Тому запрошуємо до з’ясування!
Особливість безсполучникових складних речень полягає в тому, що цілісність структури і значення утворюється інтонацією та змістовою взаємозалежністю частин, а також співвідношенням видо-часових і модальних форм присудків.
Безпосередніх засобів зв’язку — сполучників і сполучних слів — у цих синтаксичних конструкціях немає.
Отже, безсполучникові складні речення — це такі речення, частини яких об’єднуються в одне ціле тільки інтонацією і співвідношенням видо-часових форм присудків, без сполучників і сполучних слів:
- Зорями небо героя вітало, квітами й піснею стріла земля (В. Єніна);
- На все впливає мови чистота: зір глибшає, і кращають уста, стає точнішим слух… (Д.Павличко).
Безсполучникові складні речення — це самостійний структурно-семантичний тип, який не ототожнюється ні зі складносурядними, ні зі складнопідрядними реченнями, хоч певною мірою співвідноситься з ними.
Зіставлення показує, що безсполучникові речення близькі до сполучникових: одні — до складносурядних, інші — до складнопідрядних. Водночас серед безсполучникових є й такі, що не мають собі відповідників серед сполучникових речень:
- Подивився я на хати — нема в мене хати (Т. Шевченко).
Більшість цих речень багатші на змістові відношення порівняно зі складносурядними й складнопідрядними.
Для безсполучникових складних речень характерні такі ознаки:
а) відсутність сполучників чи сполучних слів;
б) семантична багатоплановість;
в) менш тісна пов’язаність частин.
Головними засобами вираження структурно-семантичних відношень між предикативними частинами безсполучникових речень є:
1) інтонація;
2) співвідношення видо-часових форм присудків частин;
3) змістова взаємозалежність частин;
4) порядок розташування частин;
5) лексико-граматичні засоби (наявність у першій частині вказівних слів, спільний другорядний член, неповнота першої частини).
Інтонація як специфічний і основний засіб зв’язку предикативних частин безсполучникового складного речення може бути різною:
1) перелічувальна, яка виражає відношення однорідності;
2) зіставлення й протиставлення;
3) зумовленості, яка виражає змістові відношення умови, часу, наслідку й допустовості;
4) з’ясувальна, що виражає причинові й пояснювальні відношення.
У мовознавчій літературі виділяють два типи безсполучникових складних речень:
1) речення з однотипними предикативними частинами;
2) речення з різнотипними предикативними частинами.
Безсполучникові складні речення з однотипними частинами — це такі речення, які характеризуються перелічувальною інтонацією й співвідносні зі сполучниковими складносурядними реченнями.
Вони поділяються на два різновиди:
1) з перелічувальними відношеннями;
2) із зіставно-протиставними відношеннями.
За семантичними й структурними ознаками безсполучникові речення з перелічувальними відношеннями поділяють на два різновиди:
1) речення, що означають одночасність перелічуваних явищ;
2) речення, що виражають часову послідовність дій, явищ.
Складні безсполучникові речення з відношеннями переліку, що означають одночасність дій, явищ, характеризуються однотипними формами дієслів-присудків і перелічувальною інтонацією.
Відтворювані ними дії й факти об’єднані одним часовим відрізком. Перелічувані дії і явища можуть перебувати у плані:
- минулого: Десь далеко, в повитих туманом плавнях, вставало сонце; тихо курились луки, переливаючись іскристими барвами… (Я. Баш);
- теперішнього: Немає щастя вічного, немає, є вічний бій за щастя для усіх (М. Нагнибіда);
- майбутнього часу: / сивітимуть знов у далині високі могили, віятиме вітер полиневим духом, хлюпатиме степ колоссям в обличчя (А. Головко).
Один і той самий часовий план залишається й у випадках, коли присудки виражаються іншими дієслівними формами:
Законів боротьби нікому не зламати, закони материнства не перемінить (П. Тичина).
Як значеннєво однорідні, предикативні частини з відношеннями одночасності не мають чіткої закріпленості в порядку їх розташування. На відповідний порядок розташування частин може вплинути наявність спільного другорядного члена в першій предикативній частині:
Потім впали сніги, вдарила люта зима (О. Гончар).
Складні безсполучникові речення перелічувальної семантики, що виражають часову послідовність дій, явищ, характеризуються сталим порядком предикативних частин, а дієслова-присудки цих частин найчастіше виражаються формами минулого або майбутнього часу доконаного виду:
- Невідомо звідки налетів вітер, зашуміли гіллями берези… (А. Шиян);
- Порозтають тії білії сніги, покриються травицею всі луги, розів ‘ється калинонька і садок…
(Л. Глібов).
Форми теперішнього часу також можуть виражати часову послідовність дій. У таких реченнях вживаються переважно прислівники тоді, потім, які вказують на часову послідовність:
- Дві години копають, крешуть каміння, потім роблять короткий перепочинок (В. Кучер).
Безсполучникові складні речення з відношеннями переліку є реченнями відкритої структури, тобто кількість предикативних частин у складі їх є необмеженою.
Безсполучникові складні речення із зіставно-протиставними відношеннями — це такі речення, в яких значення предикативних частіш зіставляється або протиставляється.
Своєрідна інтонація виступає граматичним засобом вираження зіставних і протиставних відношень:
- Дерево міцне корінням -людина горінням (Н. тв.);
- Вони не згинули, вони живуть і нині (М. Бажан);
- 3 праці радість, з безділля – смуток (Н. тв.).
Безсполучникові складні речення з різнотипними частинами — це такі речення, структурно-семантична цілісність яких ґрунтується на взаємозв’язаності неоднорідних, залежних предикативних частин, що поєднуються між собою зумовленою й пояснювальною інтонацією.
За семантикою виділяють такі їх види:
1) речення із з’ясувальним значенням: друга частина пояснює зміст першої. Ці речення співвідносні зі складнопідрядними з’ясувальними реченнями:
- Згадую: дітьми із листя кленів ми до свят сплітаємо вінки (В. Колодій);
- Кажуть: вогонь печі дає дзвінкість, вогонь душі дає красу (О. Гончар);
2) речення з часовим значенням: час дії другої предикативної частини зумовлюється часом дії першої частини. Ці речення співвідносні зі складнопідрядними часовими реченнями:
- Лягло сонце за горою, зірки засіяли (Т. Шевченко);
- Брязне клинок об залізо кайданів, піде луна по твердинях тиранів (Леся Українка);
- Прийде час — всі дороги на світі повернуть у край наш крилатий на печаль ворогам, на утіху тобі (М. Стельмах);
3) речення з умовним значенням: перша предикативна частина виражає умову, за якої можливе здійснення того, про що йдеться в другій частині:
- Не навчив батько — не навчить і дядько (Н. тв.);
- На схід сонця квітнуть рожі: будуть дні погожі (П. Тичина);
4) речення з причиновим значенням: друга предикативна частина розкриває причину дії чи стану, про які йдеться у першій частині:
- Любіть красу своєї мови, звучання слів і запах слів: це квітка ніжна і чудова коханих батьківських степів (А. Малишко);
- Гроза буде — хмара аж на землю лягає (О. Коломієць).
Ці речення співвідносні зі складнопідрядними причиновими: можна перед другою частиною вставити причиновий сполучник бо;
5) речення з наслідковим значенням, у яких друга предикативна частина означає, наслідок дії чи стану, про які мовиться в першій частині:
- Вітер війнув — листя з клена жовте, жовто-золоте полетіло(П. Тичина);
- Махнула осінь в ліси — вони зацвіли пурпуровими, сірими та жовтими фарбами (І. Франко).
У таких реченнях можна вставити сполучник так що;
6) речення з порівняльним значенням, в яких зміст першої предикативної частини порівнюється зі змістом другої:
- Роса блищить на сонці – чисте срібло (М. Коцюбинський).
Такі речення легко перетворити на сполучникові, вставивши сполучники мов, немов, наче;
7) речення з приєднувальним значенням, в яких друга предикативна частина містить додаткове зауваження до першої частини або оцінку повідомлення в ній:
- Я розкажу вам про замерзлу квітку: вона чорніє в мене на столі (Г. Чубач).
Безсполучникові складні речення з різнотипними частинами належать до речень закритої структури, складаються завжди з двох предикативних частин і не допускають свого поширення іншими частинами. Ними послуговуються в художній літературі, і вони є характерними для розмовного стилю мовлення.
Читайте також: