Підрядні обставинні речення мети, умовні, допустові, наслідкові

Підрядні обставинні речення мети, умовні, допустові, наслідкові

Цей матеріал допоможе структурувати ваші знання про обставинні речення, адже речення мети, умовні, допустові і наслідкові є їхніми різновидами. Зверніть увагу на властиві для кожного окремого типу сполучники. Вони допомагають точно визначити вид обставинного речення. Особливо корисним цей матеріал буди для тих, хто хоче отримати високий бал на ЗНО.


Підрядні мети вказують, з якою метою відбувається дія, про яку говориться в головному реченні, і відповідають на питання з якою метою? для чого? навіщо?

Вони приєднуються до головного речення за допомогою сполучників щоб (аби), для того щоб, з тим щоб.

Складені сполучники в обставинних мети, як і в обставинних причини, можуть повністю належати до підрядної частини або розчленовуватися. При розчленуванні цих сполучників слова для того, з тим є співвідносними, а на сполучник щоб падає логічний наголос. У першому випадку кома ставиться перед сполучником, а в другому — після співвідносних слів:

  • Я прийшла сюди для того, щоб поговорити з Вами, а не сперечатися.

Підрядні умовні вказують на умову, за якої можливе те, про що йдеться в головному реченні. Вони відповідають на питання за якої умови? і приєднуються до головного речення за допомогою сполучників якщо, коли, якби, як, аби, тільки б. 

Коли підрядне умови стоїть перед головним реченням, то між ними можуть також стояти сполучники то й, і:

  • Як нема чого їсти, то й святий забунтує… (В. Винниченко).

Підрядні допустові вказують на умову, незважаючи на яку або всупереч якій відбувається дія в головному реченні, і відповідають на питання незважаючи на що?

Вони приєднуються до головного речення сполучниками хоч, дарма що, як не, хай, хоча, незважаючи на те що. Коли підрядне допустове речення стоїть перед головним, то між реченнями можуть бути протиставні сполучники а, але, проте, зате, однак:

  • Хоч була рання весна, але надворі було вже гаряче (І. Нечуй-Левицький).

Підрядні наслідкові вказують на наслідок того, про що йдеться в головному реченні. Вони не відповідають на питання, завжди стоять після головного речення і приєднуються до нього сполучником так що:

  • Теплий туман слався по полю і наливав балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому (М. Коцюбинський).


Читайте також: 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *