Оновлено:
↓ Вправи з відповідями (8 завдань)
«Місто» Валер’яна Підмогильного — урбаністичний роман про те, як сільський юнак Степан Радченко приїздить до Києва вчитися і поступово підкорює місто. Головний образ — Степан; жінки, яких він любить (Надійка, Тамара Василівна, Зоська, Рита), — етапи його шляху; Левко й поет Вигорський — два протилежні взірці.
Нижче — таблиця героїв, цитатна характеристика Степана Радченка (риса → епізод → цитата), образи жінок і другорядних героїв, типові помилки й 8 завдань із відповідями. Цитати подано за другим виданням роману (Книгоспілка, 1929); у дужках — частина й розділ.
Герої роману «Місто» коротко
Коротко: усі події показано очима Степана, тож кожен герой важливий тим, що дає або забирає в нього. Жінки змінюються разом з його помешканнями й становищем у місті.
| Герой | Хто він | Що означає для Степана |
|---|---|---|
| Степан Радченко | сільський юнак із Теревенів, студент Інституту, згодом письменник | головний герой: підкорює місто, але лишається в ньому самотнім |
| Надійка | землячка, студентка Механічного технікуму, згодом дружина Бориса | перше кохання; село, від якого Степан відмовляється |
| Тамара Василівна («мусінька») | дружина рибника Луки Гнідого, мати Максима | перша міська коханка; вчить Степана любити |
| Зоська Голубовська | міська дівчина, що живе з батьками | «вірна товаришка його блукань»; жертва його жорстокості |
| Рита | балерина з Харкова | жінка, яку Степан уперше обирає сам |
| Левко | студент-сільськогосподарник із того самого села | взірець того, хто не змінився і вертається на село |
| Вигорський | поет-скептик | вводить Степана в літературу |
| Борис Задорожній | студент, згодом службовець | віддає Степанові кімнату, одружується з Надійкою |
| Максим | син Гнідих, бухгалтер | дізнається про стосунки Степана з Тамарою Василівною |
Характеристика Степана Радченка
Степан Радченко — «Степан із Теревенів» (ч. 2, XIV), сирота: мати померла, коли йому було два роки (ч. 1, X). Він приїздить пароплавом до Києва, «командирований до Вищої Школи», і має «тільки надію на стипендію»; шукаючи роботи, потай сподівається, що для нього зроблять виняток «за активну участь у Революції й бездоганну працю в Профспілці» (ч. 1, I–II). Мета одна: «Треба вступити до Інституту» (ч. 1, V). Портрет із першого розділу: «На зріст він був високий, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі», «брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чуттьові» (ч. 1, I).
Зовнішність за текстом. «Темне волосся він одкидав назад, як багато хто з селюків», а «Молоді м’які волосинки, неголені вже тиждень, надавали йому неохайного вигляду». Вбраний він бідно — «благенький френч, рудий картуз і вицвілі штани», «юхтові чоботи», а восени на ньому «салдатська шинеля царського строю».
Спершу місто лякає і принижує Степана: він «відчув дивну красу міста… Але він ненавидів місто» (ч. 1, IV). Перелом стається під час вечірньої прогулянки: «Не ненавидіти треба місто, а здобути» (ч. 1, IV). Він почувається частиною великої зміни: «Тисячі Левків, Степанів і Василів облягають ці непманські оселі» (там само).
Образ складний і суперечливий. Степан здібний, працьовитий, уміє бачити себе збоку, але заради успіху легко відмовляється від людей, які йому допомогли. Автор не судить героя і не виправдовує його — це читач робить сам.
Цитатна характеристика Степана Радченка
Головні риси героя і епізоди, у яких вони видні:
Степан Радченко: риса → епізод → цитата
| Риса | Епізод | Цитата |
|---|---|---|
| Честолюбний, прагне підкорити місто | вечірня прогулянка Києвом (ч. 1, IV) | «Не ненавидіти треба місто, а здобути» |
| Працьовитий, здібний | перший рік в Інституті (ч. 1, XIV) | «був єдиним серед своїх колег, що той максимум склав» |
| Пориває з минулим | розрив із Надійкою (ч. 1, IX) | «Вона ж була від села, що зблякло в ньому» |
| Марнославний | перше написане оповідання (ч. 1, VIII) | «Хай дивуються й заздрять йому!» |
| Розважливий, рахує вигоду | перший гонорар (ч. 2, II) | «література, виявлялось, не тільки почесна, а й вигідна річ» |
| Жорстокий у коханні | розрив із Зоською на вечірці (ч. 2, XI) | «Обридла ти мені. Відчепись від мене, от що!» |
| Цинічний щодо почуттів | розмова з Ритою (ч. 2, XI) | «Шлях до душі веде крізь тіло» |
| Самотній у місті | зустріч із Левком (ч. 2, XIII) | «Ех, Левко, чуже тут усе — і люди, і життя» |
| Здатний до самоаналізу, творчий | фінал (ч. 2, XIV) | «писав свою повість про людей» |
Риси суперечать одна одній — так і задумано: Степан водночас талановитий і безжальний, гордий і самотній.
Як змінюється Степан Радченко
За неповних два роки в місті Степан змінює все, що нагадує йому село.
Як змінюється Степан Радченко
- Житло
столярня в дворі крамаря Гнідого, де за перегородкою стоять корови (ч. 1, I) → кухня Гнідих (ч. 1, VI) → кімната на Львівській вулиці, яку віддав йому Борис (ч. 1, XIV) → «справжня кімната» на шостому поверсі великого будинку в Липках (ч. 2, XII–XIV) - Одяг
купивши сірий костюм і пальто (ч. 1, XIII), Степан перед переїздом палить френч, штани й торбинки, а чоботи викидає на смітник (ч. 1, XIV) - Ім’я
перше оповідання підписує по-новому — «став із Степана Сте́фаном» (ч. 1, VIII) - Заняття
вступник → студент, єдиний на курсі, хто склав «максимум» усіх іспитів, і лектор української мови (ч. 1, XIII–XIV) → письменник, автор збірки оповідань і сценарію; кидає Інститут і стає секретарем журналу (ч. 2, VIII) - Ставлення до міста
«Але він ненавидів місто» → «Не ненавидіти треба місто, а здобути» (ч. 1, IV) → у фіналі Степан милується нічним Києвом із вікна шостого поверху (ч. 2, XIV)
Наприкінці, після зустрічі з Левком, Степан вирішує: «Він вертає на село» (ч. 2, XIV). Але Надійка вже дружина Бориса, і Степан ще того самого вечора зустрічає Риту. Роман закінчується тим, що він «зронив униз зачудований поцілунок» місту й сів писати «свою повість про людей» (ч. 2, XIV).
Жінки Степана Радченка: чотири етапи
Кожна жінка припадає на певний етап Степанового шляху від села до міста.
Чотири жінки — чотири помешкання — чотири етапи
- Надійка — землячка з пароплава. Де живе Степан: у столярні в дворі Гнідих, за перегородкою — корови (ч. 1, I–V). Він ще мріє вчитися і повернутися на село. Пориває з Надійкою вже тоді, коли живе в кухні Гнідих (ч. 1, IX), бо вона «була від села, що зблякло в ньому».
- Тамара Василівна («мусінька») — дружина рибника Луки Гнідого, перша міська коханка Степана. Де живе Степан: у кухні Гнідих. Тут він уперше вбирається в міський костюм, а покидаючи Гнідих, палить сільський одяг.
- Зоська Голубовська — міська дівчина. Де живе Степан: у кімнаті на Львівській вулиці, яку віддав йому Борис. Степан уже письменник; пропонує Зосьці одружитися, а наступного дня кидає її.
- Рита — балерина з Харкова. Знайомляться вони, коли Степан ще живе на Львівській. Де живе Степан у фіналі, коли знову зустрічає Риту: у «справжній кімнаті» на шостому поверсі великого будинку. Тепер він сам обирає жінку.
Кожне нове помешкання — сходинка вгору. Наприкінці Степан розуміє, що «і в інших він любив тільки її», Надійку, але вона вже дружина Бориса.
Надійка
Надійка — землячка, з якою Степан пливе до Києва; на пароплаві Степанові приємно чути «хвалу й віру в свої сили від цієї синьоокої дівчини» (ч. 1, I). Весела, щира, вона вступає до Механічного технікуму. Степан закоханий у неї, але, вирішивши здобути місто, пориває з нею, бо «вона ж була від села, що зблякло в ньому» (ч. 1, IX). Надійка виходить заміж за Бориса Задорожнього й кидає навчання: «Але Надійка покинула технікум!» (ч. 2, VIII). У фіналі Степан шукає її як утрачене кохання — «Білява русалко вечірніх полів!» — і знаходить вагітну Надію Семенівну, яка зустрічає його холодно й насмішкувато (ч. 2, XIV).
Зовнішність за текстом. На пароплаві Степанові подобаються «Довгі рукава її сірої блюзки»; «комірець лишав їй тільки вузеньку стьожку тіла на видноті», а «Черевики її були округлі й на помірних каблуках». Та й «у неї і вдача була жвавіша», ніж у міських жінок. Вийшовши зі Степаном на вечірню прогулянку, «Надійка запнулась хусточкою».
Тамара Василівна («мусінька»)
Тамара Василівна — дружина рибника Луки Гнідого, мати Максима, перша міська коханка Степана. Він називає її «мусінькою», «як вона й порадила» (ч. 1, XI). За Луку її видали без кохання, за волею батька (ч. 1, XII). Зі Степаном вона ніжна й жертовна: «Тебе я полюбила першого» (ч. 1, XIV). Тамара Василівна розуміє, що він піде, і сама каже: «мусінька тебе не стримуватиме, коли стане непотрібна» (ч. 1, XIII). Коли Степан повідомляє про нову кімнату, вона не стримується: «Я взяла його з вулиці, як байстря, а воно мені милостиню подає!» (ч. 1, XIV).
Зовнішність за текстом. Їй «сорок два роки», і вона сама каже: «я стара». Степан почувається хлопцем поруч із «цією пишною, вищою за нього, дозрілішою за нього жінкою», а згодом помічає «щуплість її щік, помережених дрібними зморшками, недокрівність уст». Ще до знайомства Степана дивує, що вона «вранці корови доїть, а ввечері надіває шовкову сукню».
Зоська Голубовська
Зоська — міська дівчина, маленька й худенька. Степан знайомиться з нею на концерті, де вона виграє в лотерею соску й дарує йому (ч. 2, I). Вона примхлива й насмішкувата («Мене звуть Зоська, Зоська»), каже, що «ніякої любови немає», але мріє про просте щастя: «Ах, я хотіла б мати кицьку й ґанок у трояндах!» (ч. 2, III). Степан пропонує їй: «Давай поженимось» (ч. 2, X), а наступного вечора відмовляється і кидає її: «Обридла ти мені. Відчепись від мене, от що!» (ч. 2, XI). Згодом Степан згадує її: «Мила, сміюча подруга, вірна товаришка його блукань!» — і йде перепросити, але сусідка каже: «Та вона ж отруїлась!» (ч. 2, XII).
Зовнішність за текстом. Степан бачить її такою: «Мале на зріст — йому якраз під пахви, — худеньке, в плескуватому капелюшкові». Ходить вона «чітким, майже військовим кроком», а обличчя в неї, «прикрашене білявими кучерями з-під плескуватого капелюха», дуже жваве. Степан мав за добрий знак, що «вона палила й стрижена була».
Рита
Рита (у виданні 1929 року — Ріта) — балерина, що приїхала до батьків: вона «постійно живе в Харкові, де танцює в балеті» (ч. 2, XI). Степан бачить у ній обличчя, урочисте, «як обличчя давніх єгиптянок» (там само). Рита спокійна, іронічна й упевнена в собі; вона легко відповідає на його дотепи: «Ми й так занадто пережили для ідеї». Їй Степан говорить «Шлях до душі веде крізь тіло» і «Огонь любови запашний тільки мить!» (ч. 2, XI). Ще вранці перед вечіркою, на якій він зустріне Риту, Степан думав, що «досі він любив жінок принагідних, випадково стрінутих на міському шляху, а сам ще не шукав!» (ч. 2, XI). Риту він знову зустрічає у фіналі (ч. 2, XIV).
Зовнішність за текстом. Рита мала «спокійне, майже нерухоме довгасте обличчя» в рамці «гладенького стриженого волосся з рівним пасмом над очима» і «великі, облудні очі, що блищали в мороці, як у кицьки». Вона вбрана «в темну оксамитову сукню, що переходила вузькою смужкою через одне, геть оголене плече»; чорні в ній «волосся, очі, сукня й ляковані черевики», а смуглі — обличчя, руки й плечі.
Левко, Вигорський та інші герої
- Левко — студент-сільськогосподарник із того самого села. «Посміхатися й бути в доброму гуморі було його основною властивістю» (ч. 1, I). Спочатку він для Степана взірець: вивчиться й «вернеться на село, новою, культурною людиною» (ч. 1, IV). У фіналі Левко такий самий, як був: їде районовим агрономом на Херсонщину, а про місто каже: «Смиканина тут, а не життя» (ч. 2, XIII).
- Вигорський — поет, скептик, завсідник пивниці. Вірші його почали друкувати, коли він «вигадав псевдонім» (ч. 1, XIII). Він забирає Степанові оповідання і розсилає їх по журналах (ч. 1, XIII; ч. 2, V) і проповідує, «що щастя неможливе» (ч. 2, VII). Слова «Золотий вік кохання минув…» — його, а не Степанові (ч. 2, XIII).
- Борис Задорожній — студент, син священика: «Двічі його виключали з Інституту за соціяльне походження» (ч. 1, XI). Віддає Степанові свою кімнату на Львівській і одружується з Надійкою. Згодом працює в кооперації, а Степан вважає його міщанином (ч. 2, VIII).
- Максим — син Гнідих, бухгалтер; дізнавшись про стосунки Степана з матір’ю, кидає йому: «Ви — нічний злодій» (ч. 1, XI) і йде з дому.
- Лука Гнідий — рибник, Степанів перший господар у Києві (ч. 1, I).
Типові помилки
- ✗ Степан вступає до університету. ✓ До Інституту: «Треба вступити до Інституту» (ч. 1, V).
- ✗ У столярні з коровами, у кухні Гнідих живуть Надійка чи Тамара Василівна. ✓ Там живе Степан; жінки лише збігаються з етапами його шляху.
- ✗ Надійка виходить заміж за Левка. ✓ За Бориса Задорожнього.
- ✗ Балерина з Харкова — Зоська. ✓ Рита; Зоська — киянка, що живе з батьками в Гімназіяльному провулку.
- ✗ «Золотий вік кохання минув…» — слова Степана. ✓ Поета Вигорського.
- ✗ У фіналі Степан повертається на село. ✓ Лише вирішує повернутися, але лишається в місті й пише повість.
Зв’язок з іншими темами
Жанр, композицію, проблематику й образ міста розібрано в аналізі роману «Місто»; тут — лише герої та цитати. Події роману по порядку — у стислому переказі «Міста». Про те, де відбувається дія інших програмових творів, — у статті «Місце розгортання подій у творах».
Джерела: текст роману за виданням: Валеріян Підмогильний. Місто. Роман. Видання друге. Київ: Книгоспілка, 1929 (Вікіджерела), частини 1–2, розділи I–XIV; дата під текстом — 1927; чинна програма з української літератури і програма НМТ.
Вправи з відповідями: образи роману «Місто»
8 завдань. Обери відповідь — одразу побачиш, чи правильно, і пояснення правила.
До якого навчального закладу вступає Степан Радченко?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: В — до Інституту. «Перша з них — це Інститут. Треба вступити до Інституту, а не бавитись всякими мріями» (ч. 1, V). Університету в романі немає.
Яким ім’ям Степан підписує своє перше оповідання?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: А — Стефан Радченко. Ім’я Степан видалося йому «не тільки просте, а й заялозене якесь і грубе», тож він «став із Степана Стефаном» (ч. 1, VIII).
Хто з героїнь говорить про Степана: «Я взяла його з вулиці, як байстря, а воно мені милостиню подає!»?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Г — Тамара Василівна. Так каже Тамара Василівна («мусінька»), коли Степан повідомляє, що переїздить у кімнату Бориса (ч. 1, XIV).
За кого виходить заміж Надійка?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — за Бориса Задорожнього. Борис, віддаючи Степанові кімнату, каже: «я женюся… На тій самій, білявій» (ч. 1, XIV). У фіналі Надійка — Надія Семенівна, дружина Бориса (ч. 2, XIV).
Чиї це слова: «Золотий вік кохання минув, лицарі й дами розтанули у віковій млі»?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: В — поета Вигорського. Так каже поет Вигорський у пивниці (ч. 2, XIII). Степанові належить інший вислів: «Шлях до душі веде крізь тіло» (ч. 2, XI).
Що сталося із Зоською після того, як Степан її покинув?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: А — отруїлася. Сусідка каже Степанові: «Та вона ж отруїлась!» (ч. 2, XII). Балерина з Харкова — Рита, а за Бориса вийшла Надійка.
Ким їде працювати Левко наприкінці роману?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — районовим агрономом на Херсонщину. Левко закінчив Інститут і «дістав призначення на районового аґронома» на Херсонщині (ч. 2, XIII). Секретар журналу — Степан, бухгалтер — Максим.
Як закінчується думка Степана: «Не ненавидіти треба місто, а…»?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Г — …здобути. Під час вечірньої прогулянки Степан вирішує: «Не ненавидіти треба місто, а здобути» (ч. 1, IV).