Євген Маланюк- це український письменник, публіцист, ХХ століття. “Уривок з поеми” є віддзеркаленням поглядів його життя, ціль якої була: відродження української держави, культури та мови для сильної, незалежної української нації.
Письменник відображає у поезії “Уривок з поеми”, утвердження держави України, української національності, вважає, що для України не все загублене, тому важливу роль відіграють мотиви надії, віри та впевненості в тому, що відбудеться єднання народу з історією, що кожна людина буде пам’ятати про своє минуле і що наші предки пережили в боротьбі за Україну.
Літературний рід: громадянська лірика.
Жанр: вірш.
Напрям, течія: модернізм, необароко.
Епіграф: Je suis un fils de cette race… E. Verhaeren (Переклад: Я син цієї породи … Е. Верхаерен).
Тема: Відчуття ліричного героя себе частинкою свого нескореного славетного народу.
Ідея: утвердити державність України, єдність народу з історією.
Віршовий розмір – чотиристопний ямб
Римування: перехресне.
Художні засоби
- Епітети: кремезного чумака, блідий праправнук, в гучних віках, державну волю, дні буденні, запорозька кров, міцних поплічників, отаманів курінних, п’яний сміх, скривавлене обличчя, залізна голова, катівської сокири, дикий вихор, упевнена рука, в батуринськім огні, свячений ніж, майбутні діти, жадний примус, жадне зло, херсонські прерії, херсонський вітер, козацький Буг, вербний пух, послів московських.
Метафори: я закохавсь в гучних віках; я волю полюбив державну; рокоче запорозька кров; (отамани) уміли кинуть п’яний сміх в скривавлене обличчя – муці; (залізна голова) жбурляла в чернь слова; я там весен вербний пух і дух землі з дитинства нюхав; і з серця кров’ю крикнув Гонта.
Порівняння: вони лишилися, як криця!; херсонські прерії — мов Січ, а кобзарем — херсонський вітер;
Звертання: Даремно, вороже, радій; народ мій — в гураган подій жбурне тобою ще, невірний!
Алюзії: «поплічників Богдана», «сивого Мазепу», «в батуринськім огні», «свячений ніж», «свячений ніж», «Залізняка майбутні діти», «крикнув Гонта», «Вставайте! Кайдани порвіте!», «не паралітик і не лірник народ мій»
Метонімія: “…як не калічила Москва…” - Інверсія: народ мій.
Образи та символічні образи в поезії “Уривок з поеми”
Євген Маланюк у вірші “Уривок з поеми” зосередився на періодах козацтва й гайдамацьких повстань як найбільш яскравих сторінках історії України.
Автор згадує героїв цієї доби — втілення національного духу. Серед них: Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Максим Залізняк, Іван Гонта.
“Уривок з поеми” вірш читати
Je suis un fils de cette race…
E. Verhaeren
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні — богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана —
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п’яний сміх
В скривавлене обличчя — муці.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло —
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі
Херсонські прерії — мов Січ,
А кобзарем — херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
— Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг
Й — не раз червоная — Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі — з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той —
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров’ю крикнув Гонта.
…Даремно, вороже, радій —
Не паралітик і не лірник
Народ мій — в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських —
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.
1924
підготовка до ЗНО і не тільки