Пісні про кохання — взаємне чи нещасне — є найбільшим пластом родинно-побутових пісень. Фольклор цієї тематики завжди ніжний, мелодійний та поетичний. Письменник Михайло Стельмах називав пісні про кохання душею народу. Однією з найпопулярніших і до сьогодні є “Цвіте терен, цвіте терен”. Аналізуємо цю пісню.
Нещасливе кохання завжди бентежило чутливі серця, тому для багатьох ця пісня є надто близькою, особистою і навіть інтимною.
Тема: оспівування страждань дівчини через те, що «миленький поїхав іншої шукати».
Ідея: засудження зради у палкому коханні.
Основна думка: Хто з любов’ю не знається, / Той горя не знає.
Жанр: пісня, інтимна лірика.
Художні засоби
Пісня має характерні ознаки фольклору — повтори, звертання, риторичні питання, зменшувально-пестливі слова.
Повтори: «Цвіте терен», «нехай їде», «очі, мої».
Метафори: «Очі не дрімали», «очі наробили», «очі полюбили».
Риторичні запитання: Що ви наробили / Що всі люди обминали, / А ви полюбили? Звертання: Очі мої, очі мої, / Що ви наробили…
Терен — символічна рослина і в літературі, і у фольклорі. Це символ перешкод, страждання. Дівчина полюбила того, хто, можливо, не вартий її кохання, бо поїхав «іншої шукати». А може, це тільки ревнощі, і дівчина вірить, виглядає милого.
Любов — це віра й надія, щастя й нещастя, і хоч у пісні співається, що «хто з любов’ю не знається, той горя не знає», усе ж без любові, навіть нерозділеної, людині не можна, вона не пізнає справжнього щастя.
Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.
А я, молода дівчина,
Та й горя зазнала,
Вечероньки не доїла,
Нічки не доспала.
Ой візьму я кріселечко,
Сяду край віконця,
Іще очі не дрімали,
А вже сходить сонце.
Хоч дрімайте, не дрімайте –
Не будете спати,
Десь поїхав мій миленький
Іншої шукати.
Нехай іде, нехай іде,
Нехай не вернеться,
Нехай йому молодому
Щастя усміхнеться.
А я молода дівчина,
Не буду я спати,
Буду його виглядати,
День і ніч чекати.