Аналіз балади “Човен” Євгена Гребінки

Аналіз балади “Човен” Євгена Гребінки


Оригінальна балада Євгена Гребінки “Човен” вхлдить до програми дев’ятикласників зовсім недарма. Вона розповідає про труднощі, які трапляються на життєвому шляху, і по-філософськи осмислює способи їхнього вирішення та злагодження. Наш матеріал стане в нагоді кожному школяреві, адже аналіз твору – базове завдання, яке виконує кожен, хто починає вчити певний художній твір. Радимо прочитати його уважно!

Рік написання – 1833
Жанр: віршована балада
Тема: роздуми поета про майбутнє життя
Ідея: зображення всіх негараздів та випробувань людського життя.

Алегоричні образи:

  • човен (людина)
  • море (життя)
  • хвилі, вітер, хмари, громи (життєві негаразди, випробування).

Віршовий розмір – чотиристопний амфібрахій.
Римування – перехресна, суміжне.

«Човен» Є. Гребінки є однією з перших оригінальних балад у новій українській літературі. Вміщений він у першій збірці письменника «Малороссийские приказки» й позначений виразними рисами романтизму.

Вірш «Човен» має автобіографічний характер роздумів молодого поета, що вирушає з рідного хутора в Петербург, мовби кидається в піняві хвилі розбурханого житейського моря, яке спочатку грається, а там і нещадно розбиває одинокий човен. Романтизовано схвильована розповідь досягається засобами народної поетики:

  • хвилі – «мов чорнії гори»;
  • хмари – «як темная нічка»;
  • громи гуркотять – «мов голос небесної кари», «пустують по піні мавки».

Проте у автора відсутнє відчуття приреченості. Вже саме твердження про неможливість заховатися від світу, від життя, і навіть більше – розуміння, що «не можна ж вік цілий пробути з собою одним», – свідчать про активність накресленої автором життєвої програми.

Попрощавшись із хуторським «покоєм», не маючи певності, що «недоля і лштее горе» минуть його в столиці, автор ради служіння вищій меті сміливо пускається в «світ білий».

Вірш «Човен» стоїть дещо осторонь більшості творів і є своєрідним маніфестом молодого Є. Гребінки. У ньому Гребінка висловив свої душевні переживання, свої побоювання, свої роздуми про майбутнє життя. Але цей твір є близьким кожній людині, бо всім нам властиві почуття і переживання, які вклав поет у вірш.

Художні засоби

Автор використовує епітети – синєє море, буйнії вітри, чорнії гори. Порівняння – хвиля гуляє, мов чорнії гори; в тих хмарах, мов голос небесної кари: як човнові море, для мене світ білий; як темная нічка, насупились хмари.

В останньому рядку першої строфи балади повторюються звуки  «р», «г», які передають гуркіт грому, це алітерація, яка підсилює образну картину бурхливого моря.

Зменшувально-пестливі слова (нічка, весельце), повтори (плавле), звертання (мій покою), нестягнені форми прикметників (буйнії, лютеє).

Риси романтичного стилю в баладі: грізна морська стихія, трагедія з човном, переживання ліричного героя, зв’язок із фольклором.


Човен

Заграло, запiнилось синєє море,
I буйнiï вiтри по морю шумлять,
I хвиля гуляє, мов чорнiï гори
Одна за другою бiжать.
Як темная нiчка, насупились хмари,
В тих хмарах, мов голос небесноï кари,
За громом громи гуркотять.
I грає, i пiниться синєє море.
Хтось човен на море пустив,
Бурхнув вiн по хвилi, ниряє на волi,
Од берега геть покотив;
Качається, бiдний, один без весельця.
Ох, жаль менi човна, ох, жаль мого серця!
Чого вiн пiд бурю поплив?
Ущухнуло море, i хвилi вляглися;
Пустують по пiнi мавки;
Уп’ять забiлiли, уп’ять простяглися
По морю кругом байдаки;
Де ж човен’дiвався, де плавле, мiй милий?
Мабуть, вiн не плавле, бо онде по хвилi
Бiлiють iз його трiски.
Як човновi море, для мене свiт бiлий
Iзмалку здавався страшним;
Да як заховаться? не можна ж вiк цiлий
Пробути з собою, одним.
Прощай, мiй покою, пускаюсь у море!
I, може, недоля i лютеє горе .
Пограються з човном моïм.

Comments are closed.